36. Державне регулювання діяльності підприємства. Принципи та методи державного регулювання.

На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика ще перебуває в зародковому стані і є так само недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання. Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства.

Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.

На жаль, можливість регіоналізації втілення таких програм у перехідних економіках є досить сумнівною: місцева влада, як правило, не має потрібного досвіду, негативно ставиться до новонародженого підприємництва, є корумпованою та надто забюрократизованою. Через це значно доцільніше доручити функції підтримки підприємництва самому приватному сектору (принаймні в більшій частині).

Така практика є досить поширеною в усьому світі. За державою залишатиметься формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме:

• нормативно-правового (адміністративного) забезпечення;

• інституціональних засад розвитку бізнесу;

• функціональних (цільових) форм державного регулювання

37. Прогнозування діяльності підприємства

Прогнозування і планування є найважливішим інструментом державного регулювання економіки у країнах з розвиненою ринковою моделлю економіки. Ефективне використання цих важелів визначає високі темпи соціально-економічного розвитку, науково-технічного і технологічного прогресу, високий рівень життя населення.

Перехід української економіки від директивно-планового управлінню до функціонування на ринкових засадах об'єктивно потребує вдосконалення прогнозування і планування економічного й соціального розвитку Прогнози і плани мають бути всебічно обґрунтованими, забезпечувати прийняття ефективних управлінських рішень, а також відповідати вимогам сучасної світової економічної практики. Особливо важливе значення при цьому мають макроекономічні прогнози. їх використовують у процесі формування державної соціально-економічної політики та бюджету. Макроекономічні розробки є орієнтиром для суб'єктів економічної діяльності при прийнятті рішень на мікрорівні.

Прогнозування у широкому трактуванні розглядають як передбаченні.

Передбачення випереджує відбиття дійсності і засноване на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. Залежно від ступеня конкретності й характеру впливу на досліджувані процеси розрізняють такі його форми: гіпотеза, прогноз, план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення. На її основі розглядають закономірності та причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів або процесів.

Під прогнозом розуміють систему науково обґрунтованих уявлень про можливий стан об'єкта в майбутньому, шляхи його розвитку в перспективному періоді. Прогноз порівняно з гіпотезою має значно більшу визначеність, оскільки будується не тільки на якісних, а й на кількісних показниках. Прогноз виражає передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії, тому порівняно з гіпотезою є достовірнішим. Процес розробки прогнозу називають прогнозуванням.