- •Культура Русі
- •XIII-XV століття
- •1)Культура первісного мистецтва – доба палеоліту, мезоліту, неоліту. Доба палеоліт.
- •2)Національно-культурницька діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
- •1)Трипільська культура.
- •2)Розвиток культури у західноукраїнських землях у хіх ст. «Просвіти», нтш.
- •1)Язичницька культура давніх східних слов’ян
- •2)Театральна культура у другій половині хіх – на початку хХст.
- •2)Українські громади та їх роль у розвитку української культури у другій половині хіх ст.
- •1)Культура давніх кочових племен
- •1)Антична культура міст-держав Північного Причорномор’я та Криму
- •2)Наступ російського царизму на українську культуру у другій половині хіХст.
- •1. Запровадження християнства та його вплив на давньоруську культуру
- •1)Розвиток писемності, освіти, літератури в Київській Русі.
- •2.Музична культура у другій половині хіх – на початку хх ст.
- •2.Українська література у другій половині хіх – на початку хХст
- •2. Розвиток української культури у 1917-1920 рр.
- •Розвиток іконопису у х-хіі ст. Київська школа
- •2.Українська архітектура у другій половині хіх – на початку хх ст.
- •1) Полемічна література України хvі – перша половина хvіі ст.
- •2) . “Розстріляне відродження” 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури
- •1) Ренесансний стиль в архітектурі і містобудуванні
- •2) Українська література у 30-х рр. Хх ст.
- •1)Архітектура і образотворче мистецтво XVI- першій половині XVII ст.
- •2)Українська культура в Західній Україні у 1920-1930-х рр.
- •1)Народна творчість та музика у XVI-першій половині XVII ст.
- •2)Культура української діаспори в 1920-1930-х рр.
- •1) Козацтво – захисник віри та культури українського народу. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний
- •2) Культурне життя у роки Другої Світової війни та в післявоєнний період
- •1)Києво-Могилянська академія – визначний центр освіти і науки в Україні
- •2) Творчість шістдесятників. Шістдесятники у літературі та мистецтві.
- •Гетьман Іван Мазепа та його роль у розвитку української культури
- •2.Розвиток освіти, науки та мистецтва в післявоєнний період
2)Театральна культура у другій половині хіх – на початку хХст.
У другій половині XIX ст. подальший розвиток українського театру потребував остаточного відокремлення від російського і польського, формування власного самобутнього репертуару. Короткочасна лібералізація суспільно-політичного життя в Україні на початку 60-х років посилила інтерес громадськості до театру, зумовила появу аматорських драматичних гуртків.
Український професійний театр свої витоки веде з аматорських гуртків Єлисаветграда М. Кропивницького, який у 1871 р. вступив до театру в Одесі по контракту «на малоросійські ролі».
Поряд з М. Кропивницьким над створенням українського театру працювали талановиті брати Тобілевичі, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський та М. Заньковецька. Всі українські актори до революції були або учнями Кропивницького, або учнями його учнів. З жовтня 1882 р. по серпень 1883 р. трупа Кропивницького давала вистави в Єли-саветграді, Києві, Харкові, Полтаві та інших містах. Під час гастролей у Києві 1883 р. до трупи Кропивницького приєднався аматорський гурток М. Старицького, хоч пізніше відбувся поділ на дві трупи знову. Довгий час вони не мали постійного місцеперебування і приміщення. Лише у 1907 р. після успішних гастролей трупи Садовського у Києві він взяв в аренду Троїцький народний будинок (тепер театр оперети) і заснував перший український стаціонарний театр.
На початку XX cm. трупи мали багатий репертуар, який включав близько 60 п'єс. Багато українських письменників, не драматургів за покликанням (П. Мирний, О. Пчілка, І. Нечуй-Левицький та ін.), своїми творами сприяли розвитку української драми. Після реформи 1861 р у драмах почали відтворювати історію українського народу (О. Огновський «Федько Острозський», І. Якимович «Роксолана» та ін.). Вибирали, як правило, особливо оригінальні долі відомих людей. Для цих п'єс характерними були романізація та ідеалізація минулого, насамперед козаччини, часом вони були далекі від справжньої історії. На кінець 80-х років вони зійшли зі сцени.
Серед театральних героїв кінця XIX — початку XX cm. переважали люди зі складу незначних, звичайних. Колишня розважальність, етнографічна пізнавальність вже повністю замінені гострим соціальнимконфліктом між багатими й бідними. Драма цього періоду максимально прив'язана до реального життя українського селянства. Проте вже на початку XX ст. інтерес до цієї теми було втрачено. Почали з'являтися драми-феєрії, драми-казки, драми-опери. Розпливчастою стала тематика драм від біблійних сказань («На полі крові» А. Українки) до найактуальніших проблем часу («На новий шлях» Б. Грінченка). Героями театральних вистав стали здебільшого представники інтелігенції. Багато було драм на злободенні теми, які називали своєрідними «протоколами епохи».
Формування українського театру на початку XX cm. відбувалося, однак, у межах побутової тематики. Модерні течії у мистецтві відбивали здебільшого російські театри. Такий перший постійний театр був організований у Києві 1891 p. M. Соловцовим.
Отже, на початку XX ст. український драматичний і музичний театри розвивалися в межах національної форми, хоча перевага залишалася за виставами й операми російськими, італійськими, французькими, німецькими. Тому цей період здобув назву музичного еклектизму. Український театр дореволюційного періоду нагально потребував реформування. Для цього створюється Київська консерваторія на базі музично-драматичної школи у 1913 р. та Одеська консерваторія (1914). Проте ці процеси розпочалися пізніше, в роки національно-визвольної революції.
Білет 4