Хронологія і періодизація історії первісного суспільства

Перш за все, слід розрізняти історію первісних суспільств, які існували до виникнення цивілізацій (тобто соціальних організмів з державністю і традиці­ями писемності), та історію первісних суспільств, що мешкали поруч з цивілізаціями, на їх периферії. Первісні суспільства першого типу назива­ється апополітейними, а другого типу – сінполітейними. Наприклад, щодо історії України, давньослов’янське суспільство з І тис. до н. е. було сінполітей­ним, оскільки розвивалося на периферії античної цивілізації. Апополі­тейні та сінполітейні суспільства не є тотожними за ступенем самостійно­сті свого розвитку, адже останні розвиваються швидше внаслідок спілкування з цивілізованими сусідами.

Геологічна періодизація

Історія людства укладається в останній – четвертинний – період геологіч­ної історії Землі. Зважаючи на те, що в цей час на планеті відбува­лося виникнення і розселення людства, цей період також називають антропоге­ном. Ця доба характеризувалася загальним похолоданням та осушен­ням (аридизацією) клімату, що призвело до періодичних наступів льодовиків у північній півкулі Землі.

Антропоген поділяється на епохи: еоплейстоцен (передльодовиковий період), плейстоцен (льодовиковий період) і голоцен (післяльодовиковий період). В еоплейстоцені і плейстоцені виділяють льодовикові періоди (гляціали) і міжльодовиков’я (інтергляціали).

Шкала четвертинних зледенінь і міжльодовиков’їв (склали В.В. Друщиц і В.Н. Верещагін, 1974 р.)
Період	Епоха	Датування	Для Альп	Для Східноєвропейської рівнини
Четвертинний (антропогеновий)  Q	Сучасна (голоцен) Q4	10500	Сучасний	Сучасний
	Пізньочетвертинна (пізній плейстоцен) Q3	23000	Вюрм	Валдайське	Осташковське зледеніння
		45000			Молого-шекснинське міжльодовиков’я
		65000			Калінінське зледеніння
		100000	Рисс-вюрм	Микулинське міжльодовиков’я
	Середньочетвертинна (середній плейстоцен) Q2	180000	Рисс	Середньоруське	Московське зледеніння
					Одинцовське міжльодовиков’я
		230000			Дніпровське зледеніння
		300000	Міндель-рисс	Лихвинське міжльодовиков’я
	Ранньочетвертинна   (ран­ній плейстоцен) Q1	700000	Міндель	Білоруське	Окське зледеніння
			Гюнц-міндель		Біловезькі стадії
Неогеновий  N	Пліоценова N2	1800000	Гюнц-Дунай (?)	Морозовське
				Одеське

Періодизація голоцену (схема Блітта – Сернандера)
Кліматичний період	Датування	Характеристика
Арктичний і субарктичний	9000–10300	Потепління клімату. Зникнення льодовикових покривів
Бореальний	7900–9000	Прохолодний і сухий клімат
Атлантичний	5300–7900	Теплий і вологий клімат
Суббореальний	2500–5300	Теплий і сухий (ксеротермічний) клімат
Субатлантичний	0–2500	Прохолодний і вологий клімат

Антропологічна періодизація первісної історії

Антропологічна періодизація базується на етапах біологічної еволюції гомінід. Гомініди – це сімейство ряду приматів, до якого відноситься рід Homo. Цей біологічний рід виділився близько 2,4 млн. років тому. Його першим викопним видом є Homo habilis (з грецької – «людина вміла»), кісткові залишки якого вперше були знайдені в місцевості Олдувай (Танзанія, Південно-Східна Африка). Хабіліси існували понад пів­мільйона років і виготовляли кам’яні знаряддя праці Олдувайської культури. На зміну їм прийшли архантропи – гомініди, що раніше іменувалися пітекантропами і синантропами, а тепер відносяться до виду Homo erectus (з латини – «людина, що ходить прямо»). Нащадками архантропів, за виключенням людей сучасного фізичного типу, були палеоантропи, до яких більшість антропологів відносить види Homo heidelbergensis та Homo neanderthalensis. Нарешті, неоантропи – це люди сучасного фізичного типу, тобто представники виду Homo sapiens. Таким чином, еволюцію людства можна умовно розподілити на три етапи або стадії, які частково перекривають одна одну, а саме: стадію архантропів, стадію палеоантропів і стадію неоантропів.

Архантропи з’явилися у Південно-Східній Африці близько 1,8 млн. років тому і проіснували, напевно, не менше, ніж півтора мільйони років. Вони вийшли за межі Африки та розселилися по Євразії. Архантропи були носіями ашельської археологічної культури раннього палеоліту. Це були перші гомі­ніди, які освоїли територію сучасної України. Усього нині на території нашої країни відомо близько 30 стоянок з ашельськими пам’ятками (найвідоміша – Королеве, Закарпаття, найдавніший горизонт якої датується 1 млн. років тому).

Ранні палеоантропи відносяться до виду Homo heidelbergensis. Вони існу­вали у хронологічному діапазоні між 600 і 150 тис. років тому, населя­ючи Європу, Азію і Африку. Їх змінили класичні неандертальці, які вважа­ються прямими нащадками гейдельберзьких людей (пренеандертальців) і з’явилися не пізніше 130 тис. років тому. Прабатьківщиною неандертальців була Європа, але згодом вони освоїли значну частину Азії. Вид Homo neander­thalensis проіснував 100 тис. років. З неандертальцями пов’язується Мустьєрська середньопалеолітична археологічна культура. В Україні було виявлено близько 200 мустьєрських стоянок неандертальців. На деяких з них (Киїк-Коба і Заскельне VI у Криму) були виявлені кісткові залишки пред­став­ни­ків виду Homo neander­thalensis.

Неоантропи мешкали у Південно-Східній Африці та на Близькому Схо­ді вже близько 80–100 тис. років тому. В Європі вони з’явилися приблизно 45–40 тис. років тому і поступово витіснили звідти неандертальців (можливо, частково асимілювавши їх). Поява неоантропів у Європі поклала початок добі верхнього (пізнього) палеоліту.

Археологічна періодизація первісної історії

Археологічна періодизація первісної історії заснована на змі­нах у матеріалі та технології виготовлення знарядь праці. Таким чином виділяються кам’яний, бронзовий та залізний віки, які, у свою чергу, поділя­ються на періоди, етапи тощо. Стародавній кам’яний вік (палеоліт) поділя­ється, як правило, на ранній (нижній, з олдувайським і ашельським етапами), середній (епоха мустьє) та пізній (верхній). Новий кам’яний вік (неоліт) відокрем­люється від палеоліту середньою кам’яною добою (мезолітом), що також називають «післяпалеолітом» (епіпалеолітом) або «переднеолітом» (прото­неолітом), а деякі фахівці взагалі не виділяють в окремий період. Розвину­тий неоліт, в якому почала використовуватися мідь, одержав назву мідно-кам’яного віку (енеоліт або халколіт). Майже усі археологічні епохи і періоди ще поділяються на культури.

Період		Датування (років тому)
Палеоліт	Ранній (нижній, ашель)	24000000–150000
	Середній (мустьє)	150000–35000
	Пізній (верхній)	35000–10000
Мезоліт		VIII–V тис. до н. е.
Неоліт		VI–V тис. до н. е.
Енеоліт		V–ІV тис. до н. е.
Бронзовий вік		ІІІ–ІІ тис. до н. е.
Ранній залізний вік		І тис. до н. е.

Періодизація історії первісного суспільства

Першим періодизацію історії первісного суспільства запропонував Л.Г. Морган. Користуючись традиційним з епохи Просвітництва XVIII ст. поділом історії на стадії дикості, варварства і цивілізації, він розподілив перві­сну історію на ступені дикості та варварства, а в кожному з цих етапів виділив по три ступені (нижчу, середню, вищу), які характеризуються пев­ним рівнем матеріальної культури і господарства. За Морганом, дикість і ниж­чий ступінь варварства були часом збиральницько-мисливсько-рибальсь­кого господарства, а середній і вищій ступені варварства характеризувалися існуванням землеробсько-скотарського господарства.

У 1936 р. британський археолог В.Г. Чайлд сформулював концепцію трьох докорінних поворотів в історії первісності – орудійної, неолітичної (аграрної) та міської революцій. Тим самим він приєднався до наміченого вже Л.Г. Морганом і розвинутого Ф. Енгельсом вчення про членування первісної історії на дві епохи – привласлювального та відтворювального господарства.

Радянський вчений С.П. Толстов у 40-х рр. ХХ ст. вичленив три основ­них етапи первісної історії: первісне стадо (становлення первісного суспільс­тва), первісну общину (розквіт первісного суспільства) та військову демокра­тію (перетворення первісного суспільства на класове).

Ю.І. Семенов виділив основні стадії у розвитку первісної общини щодо власності і розподілу. У ранньопервісній общині, що вела привласнююче господарство та діставала переважно лише життєво необхідний продукт, панували зрівняльний розподіл і спільна власність; кожен общинник мав право на долю виробленого продукту незалежно від того, чи брав він безпосередньо участь у його виробництві. У пізньопервісній общині, яка перейшла до відтворюючого або високоспеціалізованого привласнюючого господарства і здобувала відносно регулярний надлишковий продукт, поруч зі зрівняльним розвинувся трудовий розподіл, а крім спільної власності поширювалася особиста. Враховуючи те, що для первісного суспільства була характерною родова організація, ранню і пізню первісні общини також називають відповідно ранньородовою і пізньородовою. До первісної общини була виділена доба праобщини, а після первісної общини – епоха первісної сусідської (протоселянської, праселянської) общини, якій були притаманні подвірно-трудовий розподіл і дуалізм спільної та відособленої власності.

На думку Ю.І. Семенова, оскільки найважливішим рубежем у розвитку людського суспільства є виникнення суспільних класів і держави або цивілізації, то, на цій основі, період існування й розвитку людського суспільства насамперед підрозділяється на епоху докласового, або первісного, суспільства, епоху палеоісторії та епоху класового, або цивілізованого, суспільства, епоху неоісторії. При загальному підході до історії докласового, або первісного, суспільства виділяються стадії власне первісного суспільства й суспільства, перехідного від власне первісного до класового. Останнім часом за цим перехідним суспільством закріпилася назва передкласового суспільства.

Таким чином, у розвитку первісного (докласового) суспільства можна виділити три основних періоди:

• етап раннього первісного суспільства,

• етап пізнього первісного суспільства,

• етап передкласового суспільства.

Важливою проблемою є з’ясування меж первісної історії, особливо що­до її початку. У науці є поширеною думка про принципову відмінність неоантро­пів від інших го­мінід. Вона полягає у тому, що Homo sapiens – це іс­тота, для якої культура, тобто, максимально узагальнюючи, небіологічні фо­рми адаптації до навколиш­нього середовища, є запорукою виживання. Цим вона принципово відрізняється від тваринного світу.

Відповідно до концепції «двох стрибків» в антропосоціогенезі, тобто процесі становлення людства і людського суспільства, виділяються два поворотних пункти. Першим «стрибком» був початок виготовлення кам’яних зна­рядь праці, що мало наслідком становлення виробничої діяльності та соціаль­них відносин. Через це частина дослідників вважає, що первісна історія почи­на­ється з виникнення людей вмілих (Homo habilis) з Олдувайською куль­ту­рою (П.Й. Борисковський). Проте інші фахівці доводять, що у архантропів і палеоантропів був лише мінімальний культурний прогрес при суттєвих мор­фологічних змінах, тоді як для неоантропів діє протилежна тенденція – замі­щення біологічного розвитку власне соціальним, тому початком пер­вісної іс­то­рії має вважатися тільки пізній палеоліт, коли стався другий «стрибок», тоб­то завершився соціогенез і можна констатувати буття «готового» люд­сь­кого суспільства (Ю.І. Семенов).

В культурній антропології другої половини ХХ ст. поширилося членування первісної історії, в основу якого було покладено ускладнення соціокультурної організації та характер розподілу матеріальних благ. Були виділені рівні соціокультурної інтеграції – локальна гру­па (bend), плем’я (tribe) і вождівство (chiefdom), які відповідають палеоліту, неоліту і переддержавній (передкласовій) добі. На пер­ших двох рівнях діє реципрокація – розподіл продукту по горизонталі, а останньому притаманна редистрибуція – його вер­ти­кальний розподіл. Крім того, поширився поділ додержавних суспільств на три типи – егалітарні, ранжирувані та стратифіковані. Егалітарні суспільства характеризуються тільки реципрокацією і відсутністю будь-якої диференціації, крім статевовікової. У ранжируваних суспільствах реципрокація заміщується редистрибуцією і виникає престижна (рангова) диференціація, яка, однак, не веде ще до нерівного доступу до економічних ресурсів. Стратифіковані суспільства відрізняються тим, що у них рангова диференціація супроводжується вже нерівністю у доступі до цих ресурсів. Інші фахівці виділяють тільки егалітарні та стратифіковані або егалітарні та ієрархічні суспільства. Важливою складовою частиною такого роду схем є теорія «управлінської революції», яка призвела до відокремлення безпосередніх виробників від організаторів.

Отже, поєднавши усі підходи до періодизації первісної історії, маємо такий підсумок:

Періодизація розвитку суспільства		Археологічна періодизація	Періодизація антропогенезу	Вік (років тому)
Праобщина		Нижній і середній палеоліт	Архантроп, палеоантроп	1,8 млн.–40/45 тис.
Первісна (родова) община	Ранньопервісна (ранньородова) общин	Верхній палеоліт, мезоліт	Неоантроп	40/45–10/6 тис.
	Пізньопервісна (пізньородова) община	Мезоліт, неоліт		10–7 тис.
Первісна сусідська (протоселянська) община		Неоліт, енеоліт, ранній метал		7–3 тис.