Лекція 6.

Держава в політичній систем суспільства (2 год.)

ПЛАН

1. Поняття держави. Теорії походження держави.

2. Основні ознаки та функції держави.

3. Механізм держави і його структура.

4. Законодавчий процес.

5. Етапи розвитку української державності.

1. Поняття держави. Теорії походження держави.

Держава є одним із найважливіших інститутів суспільства, центральним елементом його політичної системи,вона здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Це явище виникає на певному етапі розвитку людства, вона має суверенітет і здійснює владу на певній території.

Одним із найважливіших завдань політології є аналіз розвитку сутнісних рис, соціальної ролі здійснюваних нею функцій, форм державного правління й державного устрою, принципів міждержавної політики.

Поняття «держава»виникло близько трьох тисячоліть. Визначення держави зустрічаємо вже у мислителів стародавніх часів.

• Аристотель вбачав у державі продукт природного розвитку родини, роду і племені, вона виникла в процесі об'єднання родів в плем'я, племен – в більші спільності. Держава розглядається як розвинена форма патріархальної влади, здійснюваної в ім'я всіх і для всезагального добра.

• Цицерон визначав державу як союз людей, об'єднаних загальними основами права і загальної користі.

• Ніколо Макіавеллі перший ввів правове спеціальне поняття "stato" для визначення держави незалежно від її конкретних форм як особливої політичної організації суспільства.

• Т. Гоббс назвав державу «природним тілом».

• І. Кант вважав, що держава — це об'єднання людей, підвладних правовим законам.

• Г. Гегель писав про державу як про «плин бога у світі».

З часом характеристики держави поглиблюються, стають ширшими і точнішими.

• Відомий російський юрист М. Коркунов вважає, що держава — це громадянський союз, де вчиняється примус над вільними людьми.

• Близьким є визначення держави російського юриста В. Хвостова: держава — це одна з форм людського спілкування, один з видів громадянських союзів; держава — це союз вільних людей, що живуть на певній території і підкоряються примусовій і самостійній владі.

• Своє визначення держави запропонував Б. Кістяківський: держава є правовою організацією народу, що володіє у всій повноті своєю власною, самостійною і первинною, тобто ні від кого не залежною, владою. У цьому визначенні є деякі засади народного суверенітету, думки про правову державу, що для того часу було прогресивним кроком у розумінні держави.

• Анархісти ( П. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін) визначали державу як організацію, яка обмежує свободу індивіда та будується на рабстві праці.

• Російський економіст та філософ П. Струве розглядав державу як надкласову силу,яка інтегрує усі верстви і класи суспільства.

• Після Жовтневої революції у радянській юридичній літературі на довгі роки утвердився однобічний підхід до даного питання. Держава визначалася тільки як політична організація економічно пануючого класу, що має такий апарат примусу, як класова диктатура, апарат класового насильства.Така характеристика походила з ленінського положення про державу як машину для підтримання панування одного класу над іншим. Це визначення на довгі роки стає для юридичної науки радянського періоду керівним і спрямовуючим.

• Уже в 60-і pp. XX ст. радянським політикам і юристам стає зрозумілим, що необхідні нові підходи до розуміння і визначення держави. В СРСР з'являється і обґрунтовується ідея загальнонародної держави, яку ніяк не можна було вважати «машиною для підтримання панування». Було вирішено, що характеристика держави як «машини» належить лише до експлуататорських держав і частково до держави диктатури пролетаріату.

• Нові можливості для всебічного аналізу в усвідомленні дійсного змісту державної організації суспільства і розуміння держави з'являються у 90-і pp. Поряд з класовим підходом до визначення держави (який є слушним для визначення типів держав), пропонується загальноконцептуальний підхід, що обумовлює можливість ширшої і загальнішої характеристики суспільних ознак держави. У цій частині українська юридична наука поділяє загальнолюдське розуміння держави.

Тому нині склалось кілька підходів у трактуванні поняття «держава»:

1) як спільнота людей, яка проживає на певній території і згрупована в ціле органами державної влади. В такому розумінні цей термін використовується як синонім понять «суспільство», «країна», «вітчизна»;

2) як система організацій, установ, інститутів, які володіють верховною владою на певній території, та правові норми, що визначають їх функціонування (механізм здійснення влади і управління суспільством).

3) як організація політичної влади – сукупність зв’язків між громадянами і органами держави.

Кожний із зазначених аспектів заслуговує на увагу.

Держава є особливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести її під таке родове поняття,як політична організація.

Якщо державу до середини XIX ст. можна визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, й особливо сучасна, правова, соціальна держава – це політична організація всього суспільства. Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація, – народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи.

За визначенням П. Рабіновича, держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здійснює управління загальносуспільними справами.¹

Коментуючи запропоноване визначення (яке, подібно до будь-яких дефініцій, не може претендувати на фіксацію всіх аспектів того явища, що відображається поняттям держави), відзначимо лише такі моменти.

По-перше, виникнення та існування держави пов'язується з будь-яким соціальним розшаруванням суспільства, зйого розподілом на ті чи інші частини, які поряд зі спільними загальносоціальними та загальнолюдськими мають також свої особливі, нерідко і протилежні, потреби, інтереси. Розподіл суспільства тільки на класи (у соціально-економічному, традиційно марксистському розумінні цього поняття) — це хоча й найбільш поширена причина виникнення держави, проте не єдино можлива. Вона може сполучатися, переплітатися з поділом суспільства, скажімо, на етнічні групи та інші соціальні підрозділи (які, проте, як і «чисті» класи, посідають здебільшого неоднакове становище у системі суспільного виробництва). Отже, будь-яка соціальна неоднорідність суспільства зумовлює необхідність держави. Такий підхід аж ніяк не заперечує, не виключає класового пояснення держави, але не зводиться тільки до нього.

По-друге, при деякій, на перший погляд, невизначеності поняття «домінуюча частина населення» все ж зрозуміло, що йдеться про найвпливовішу соціальну групу, хоча такий (вирішальний) її вплив (зокрема, панування) може знаходити свій прояв у різних сферах суспільних відносин і здійснюватись різними засобами, у різних формах.

По-третє, запропонована дефініція чітко фіксує, що саме держава призначена вирішувати загальносуспільні питання, організовувати задоволення загальносоціальних потреб; окрім неї, здійснити це неспроможна будь-яка інша організація (структура). Однією з таких найперших потреб є забезпечення певної єдності суспільства як цілісного соціального організму (які б внутрішні суперечності, конфлікти його не розшаровували). Остання обставина якраз і зумовлює інтегративну (координуючу, узгоджувальну, консенсусну місію держави, при виконанні якої вона може виступати виразником, представником інтересів не тільки домінуючої частини населення, але й усього суспільства. Проте якщо обмежитись тільки цією суттєвою властивістю, класифікацію держав за їх соціальною сутністю здійснити не вдається.

По-четверте, «замикання» соціальної сутності держави на потреби та інтереси (чи то домінуючої частини, чи всього суспільства) дозволяє матеріалістично, тобто максимально об'єктивно, визначити цю сутність.

Будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.

За визначенням О.Ф. Скакуна, держава – суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.²

За визначенням академіка М.І. Панова, держава – це організація політичної влади, що сприяє реалізації конкретних соціальних інтересів (класових, загальнолюдських, релігійних, національних тощо) на певній території.³

Коли і як виникає держава?

У різних філософських, соціологічних, політологічних концепціях це поняття має неоднаковий зміст.

Основні концепції походження та сутності держави можна згрупувати у такі групи:

Патріархальна	Конфуцій, Арістотель, Михайлівський, Р. Філмер	Держава – результат розвитку сім’ї. Абсолютна влада правителя є продовженням влади батька у сім’ї
Теологічна	Ідеологи католицької церкви, ісламу	Пояснює походження держави Божою волею. Звідси виводиться залежність держави від релігійних організацій і діячів, покора усіх перед державною владою
Суспільного договору	Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін.	Держава – це результат договору, укладеного між суверенним правителем і людьми. Появі держави передував «природний стан», коли люди мали «природні права» (Ж.-Ж. Руссо) або коли йшла «війна всіх проти всіх»
Психологічна	Л.Петражицький, Дж. Фрезер та ін.	Держава – це організація, яка утворилася для керівництва суспільством з боку визначених осіб. Це керівництво є необхідне, бо люди мають психологічну потребу у підпорядкуванні
Теорія насильства	Л. Гумплович, Є. Дюрінг, К. Каутський	Походження держави пояснюється актом насильства, завоювання одного народу іншим. З метою підкорення завойованих народів створюється держава як особливий апарат примусу
Органічна	Г. Спенсер	Ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Держава - це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.Держава, як й усяке живе тіло, ґрунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Й усе це відбувається як у живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого.Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу).
Соціально-економічна (марксистська, класова)	К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін	Держава виникає внаслідок появи приватної власності і поділу суспільства на класи. Класи є антагоністичними. Між ними загострюються протиріччя. Мета держави – забезпечення панування одного класу над іншим. Тому держава – це апарат примусу, організоване насильство одного класу над іншим. Рушійною силою суспільного прогресу є боротьба класів (найвищою із форм є революція). Внаслідок соціалістичної революції виникає держава диктатури пролетаріату. Вона також виконує функцію насильства, але це насильство є справедливим, тому що здійснюється більшістю. Метою суспільного розвитку є комунізм – безкласове суспільство. Із відмиранням класів зникне і держава, як апарат насилля одного класу над іншим.

Звичайно ж, держава виникла не в силу однієї причини, а цілого комплексу передумов, до яких належить і суспільний розподіл праці, і поява нерівності, приватної власності, ускладнення суспільного організму, і суб'єктивні спрямованості людей.

Отже, можемо зробити висновок, що виникнення держави, як соціально-політичного інституту та головного структурного елемента політичної системи було зумовлене процесами ускладнення суспільного життя і диференціацією економічних, соціальних, культурних та інших інтересів і потреб соціальних груп і індивідів.

Держава в своєму історичному й соціальному призначенні мала відбивати ті спільні соціальні потреби й інтереси, які попередні соціальні інститути не могли задовольнити: потреби в суспільному впорядкуванні, у безпеці; дотримання прав і свобод індивідів; збереження громадянського миру і правопорядку тощо.