Лекція. Тема: Морфеміка. Словотвір. Способи словотворення. Стилістичні засоби словотвору (4 год.)

Мета: - ознайомити студентів про основні поняття морфеміки та словотвору, стилістичні функції значущих частин слова;

• формувати навички стилістично доцільно використовувати значущі частини слова;

• розвивати вміння визначати й використовувати засоби словотвору в різних стилях мови; оцінювати випадки вдалого й невдалого використання засобів словотвору;

• розвивати гнучкість у використанні мовних одиниць;

• виховувати дбайливе ставлення до слова.

План

1. Морфеміка як розділ мовознавства.

2. Поняття про морфему: корінь, суфікс, префікс, постфікс, інтерфікс.

3. Основа і закінчення слова. Основи непохідні, похідні і зв’язані. Морфемний аналіз слова.

4. Словотвір. Способи словотворення. Творення частин мови. Словотвірний аналіз.

5. Правопис складних слів.

6. Стилістичні засоби словотворення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Література

1. Безпояско О. К., Городенська К. Г. Морфеміка української мови. К., 1987.

2. Клименко Н. Ф. Морфеміка // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000.- ISBN 966-7492-07-9

3. Клименко Н. Ф. Система афіксального словотворення сучасної укр. мови.- К., 1973.

4. Клименко Н. Ф. [та ін.]. Морфемно-словотв. фонд укр. мови як дослідницька та інформ.-довідкова система // «Мовознавство», 1990, № 6.

5. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Морфемні структури слів у сучас. укр. літ. мові // «Мовознавство», 1991, № 4.

6. Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучасної української мови. К., 1998.

7. Ладоня В.О. Українська мова. Посібник для підготовки молодших спеціалістів вищих навчальних закладів. К.: Вища школа, 2001.

8. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для гімназій гумант.профілю. – К.: Вежа, 1994.- 240с. – с.192-195.

9. Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Граматика української мови в таблицях: навчальний посібник. - К.: Вища школа. - 2004.

10. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 2007.

ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ

I. Організаційний момент

II. Ознайомлення учнів із темою, метою та завданнями уроку

III. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

► Виразно прочитайте крилаті вислови. Як ви розумієте їх зміст? Поясніть розділові знаки. У виділених словах виділіть префікси та суфікси і поясніть їх значення і правопис.

1. Хто бере — усе той тратить, хто дає — усе придбав (Ш. Руставелі).

2. Умій відгадати, де треба виявити любов, а де — справедливість, це — велика мудрість (І. І. Огієнко).

IV. Поглиблення і розширення знань, умінь і навичок та засвоєння нового матеріалу Основний зміст навчального матеріалу

Будова слова або морфеміка (гр.morphetskos – формальний) – розділ мовознавства, що вивчає поділ слова на морфеми, типи морфем й семантичні відношення їх одна з одною і зі словом як цілісним утворенням. Морфеміка аналізує розподіл морфем, морфемний склад слова, описує закони конструювання морфем, структур слова, визначає допустимі в мові структури, їхні ознаки, правила формування, семантичної та стилістичної сполучуваності морфем.

У іншому значенні морфеміка — це сукупність усіх морфем, які виділяють у словах і використовують в мові за певними моделями сполучуваності.

Завдавання морфеміки –

1) поділ слова на морфеми, виділення найменших лінійних одиниць – морфів у слові;

2) склад морфем мови, класи їх за роллю в слові, позицією в ньому, за значенням, комбінаторними властивостями, ступенем поширеності в мові, походженням тощо;

3) сукупність морфемних структур слів та їх розподіл за частинами мови;

4) закони конструювання морфемних структур слів.

Як окремий розділ мовознавства морфеміку почали виділяти лише наприкінці 1970-их років ХХст.. Доти вона вважалася розділом морфології або, згодом, дериватології. [Н.Ф.Клименко. Морфеміка // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9]

Наука про укладання словників коренів та афіксів називається морфемографією.

В українському мовознавстві вивченням питань морфеміки серед інших займається Ніна Клименко, автор першого підручника у цій галузі «Основи морфеміки української мови».

Підставою для виділення морфології як окремого розділу граматики є членованість слова на менші одиниці — морфеми.

Певну інформацію про внутрішню структуру предмета, явища, названого словом, несе внутрішня структура (внутрішня форма) слова. Тобто слово виражає певне значення не тільки своєю цілістю, а й окремими своїми елементами. Це дає змогу обмеженою кількістю елементів позначити практично необмежену кількість понять.

Наприклад, у слові безмежний є чотири морфеми:

без- вказує на відсутність чогось;

-меж- викликає в нашій уяві лінію поділу, кінець чогось (межа);

-н- вказує на те, що тут йдеться про якусь ознаку, пов'язану з певним предметом, явищем (пор. -н- ще в словах залізний, молочний, розумний і под.),

-ий оформляє прикметник як частину мови, що називає ознаку.

Разом ці частини передають єдине значення: «нічим не обмежений, без країв». Це досягається за допомогою певного поєднання граматичних засобів — морфем.

Морфема – це найменша неподільна значуща частина слова. Слово можна поділяти на такі частини, кожна з яких матиме певне значення. У свідомості мовців за кожною морфемою закріплене певне значення і місце в слові. У слові фарбувати виділяється три такі частини: фарб-,-ува-, -ти. Фарб- має те саме значення, що й у слові фарба , -ува- те саме значення, що й у слові рах-ува-ння. Частина – ти має те саме значення, що й у дієслові-інфінітиві – чита-ти.

Як і серед слів, серед морфем трапляються омонімічні й синонімічні явища. Наприклад, однакові за звучанням морфеми -а в словоформах весна, човна, імена, холодна мають різне значення (омонімічні морфеми). І навпаки, різні за звучанням морфеми -ові, -у в словоформах другові і другу однаково вказують на давальний відмінок однини (синонімічні морфеми).

Морфемами є корінь, префікс, суфікс, закінчення, постфікс, інтерфікс. Більшість повнозначних слів в українській мові складається з двох або більше значущих частин слова:

• кореня і закінчення ( хат-а, син-ій, садж-у);

• префікса і кореня (пере-хід, роз-клад);

• кореня і суфікса (сад-ок, клуб-ок);

• префікса, кореня, суфікса і закінчення (за-гад-к-а, з-буд-ов-ан-ий).

Кожна морфема має своє значення: Вона виражає певне лексичне або граматичне значення і регулярно відтворюється із своїм значенням у мовленні.

БУДОВА СЛОВА
Основа слова			Закінчення
Префікс	Корінь	Суфікс
Виражає лексичне значення слова			Виражає граматичне значення слова

Морфема відрізняється від звука і складу тим, що має певне значення. Звук і склад значення не мають. Морфема може іноді збігатися зі звуком чи складом. Але це лише зовнішня подібність. Поділимо слово фарба на звуки : [ ф ] - [ а ] -[ р ] -[ б ] -[ а ] , і на морфеми – фарб-а. Кінцевий звук [ а] збігається з морфемою – а (закінченням). Проте якщо звук а нічого не означає, то закінчення – а вказує на Н.в., однину (число), жіночий рід.

Морфеми розрізняються:

1) за значенням;

2) за місцем у слові.

В українській мові за значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на:

• кореневі (корені - основна значуща частина слів),

• афіксальні - ті, що служать засобами словотворення та формотворення:

• префікси (уточнюють зміст кореня, передають лексичне значення, інколи виражають граматичне значення, як вид у дієслів)

• суфікси (що мають дериваційне або словотвірне значення, передають лексичне та, частіше, граматичне значення)

• флексії або закінчення (мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок слова з іншими членами речення)

• постфікси та інтерфікси (службові морфеми, що не мають власного значення).

Кожна морфема позначається своєю умовною позначкою:

• корінь – ∩

• префікс - ⌐

• суфікс – Ʌ

• закінчення - □

• постфікс та інтерфікс -

Корінь — це частина слова, яка є визначальною у формуванні його лексичного значення й повторюється в споріднених словах. ( це основна єдина обов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення). Наприклад, у групі слів вода, водичка, водний, водяний, водяник, водянка, водянистий, водень, водневий, підводний, безводдя, у яких повторюється частина -вод-, стрижневим значенням є «вода», і саме це значення визначає основну семантику кожного з поданих слів.

Кожне слово має корінь. Корінь може дорівнювати слову (так, під, ліс, день) або становити лише частину його (підтакувати, спідній, пролісок, щоденний). В українській мові в незапозичених словах корінь переважно односкладовий: погляд, допомога, опалення, перебудовувати, посаджений; рідше — двоскладовий: заморозки, обережний, запам'ятати.

Звуковий склад кореня, як правило, однаковий, але іноді корінь може змінюватися відповідно до фонетичних законів: гонити — ганяти — гнати — жену — перегін, брід — бродити — броджу — брести — бреду, їздити — їжджу, воля - вільний, ход - вихід, будити - буджу, вага - важити). Такі зміни називаються звуковими варіантами кореня (модифікаціями)

Слід розрізняти!!!

- омонімічні корені: радіти, радість, радісний; радитись, порада, нарада;

- той самий корінь (фонетичні зміни в споріднених словах чи в формах слова): вбік, бічний, бочок, на боці.

У слові звичайно буває один корінь, але може бути два, рідко — три, корені: снігопад, світобудова, життєрадісний, далекосяжний, всесвітньовідомий.

Корені бувають незв'язані (вільні) і зв'язані. Не зв'язані корені здатні виступати як самостійні слова (з певними закінченнями). Наприклад, корінь -ліс- у словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок незв'язаний, бо він виступає й самостійно в слові ліс. Зв'язаний корінь трапляється лише в поєднанні з різними афіксами. Наприклад, корінь -дяг- існує тільки в поєднанні з різними префіксами: одяг, вдягання, надягнути. Так само корінь -зу- виступає лише у зв'язаному вигляді: взути, взуття, роззути, перезуватися. Зв'язані корені трапляються рідко, абсолютна більшість коренів незв'язані.

КОРІНЬ

Вільні корені – це такі кореневі морфеми, що можуть збігатися з основою словоформи і поєднуватися з суфіксами чи ін. коренями. Напр.: ліс, ліс-ок, ліс-ник, про-ліс-ок.

Зв’язані корені (радиксоїди) – функціонують тільки в поєднання зі службовими, афіксальними морфемами. Напр.: -вул- (вулиця, провулок), -ліл- (гілка, гілляччя).

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає щось в об'єктивній реальності. Він обов'язково присутній у кожному слові. У споріднених словах корінь об'єднує їх понятійним змістом, хоч вони можуть належати до різних частин мови.

Значення кореня в гнізді споріднених слів уточнюється і конкретизується за допомогою словотворчих суфіксів і префіксів, які без кореня вживатися не можуть.

Афікси — це всі інші морфеми, крім кореня. Вони завжди пов'язані з коренем і уточнюють, видозмінюють його значення та виконують різну допоміжну роль в оформленні слів.

Залежно від ролі й значення афікси поділяються на:

1) словотвірні (дериваційні);

2) формотвірні семантичні;

3) формотвірні реляційні. Чіткої межі між цими типами афіксів немає. Іноді той самий афікс може поєднувати в собі і дві функції.

Словотвірні афікси видозмінюють лексичне значення кореня. Наприклад, додаючи до кореня -сад- різні словотвірні афікси, ми творимо нові слова з новим лексичним значенням: садити (назва дії), садівник (назва людини), садівництво (галузь сільського господарства), садовина (плоди садових дерев), посадка (садіння, насадження), садовий (має відношення до саду) тощо.

Формотвірні семантичні афікси вносять різні додаткові значення в те саме слово. Наприклад, зелений і зеленіший — це форми того самого слова, проте їхнє лексичне значення не тотожне: друга форма слова завдяки афіксові -іш- вказує на більшу міру якості, ніж перша; не те саме називають і дві форми того самого слова кілометр і кілометри (адже не все одно, іти пішки кілометр чи кілометри!) — і тільки тому, що в другому з них є афікс -и.

Формотвірні реляційні афікси анітрохи не впливають на лексичне значення слова, вони слугують лише для поєднання слів між собою. Наприклад, форми слова зелений, зелена, зелене, зелені, незважаючи на різні афікси -ий, -а, -є, -і, позначають той самий колір. Ці афікси потрібні тільки для того, щоб вказати на зв'язки слова зелений з іншими словами: зелений кущ, зелена левада, зелене поле, зелені дерева.

За місцем у слові розрізняємо такі види афіксів: префікс, суфікс, інтерфікс, постфікс та закінчення.

Префікс (від лат. prae - попереду і fixus - прикріплений) - це частина слова, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм, наприклад: переклад, заклад, виклад, приклад, вклад. Словотворчий префікс змінює лексичне значення слова (друкувати - надрукувати, глядач - наглядач).

Формотворчі префікси можуть використовуватись для утворення нових форм слів: робити - доробити (доконаний вид дієслова), видатний - найвидатніший (найвищий ступінь порівняння прикметників).

В українській мові особливо багаті на префікси дієслова: принести, занести, віднести, піднести, знести, рознести, понести, донести, перенести, нанести, наднести, обнести. Префікси не впливають на належність слова до тієї чи іншої частини мови, вони, як правило, лише модифікують, уточнюють значення, виражене його коренем.

Суфікс (від лат. sufficus - прикріплений) - частина слова, що стоїть після кореня перед закінченням: роса — росиця, росинка, росичка, росиночка, росянка, росистий, росяний, зрошувати. Суфікси в одних випадках, як і префікси, модифікують, уточнюють значення слова, виражене його коренем (синій, синенький, синюватий); в інших — на відміну від префіксів, творять слова з цілком новим лексичним і граматичним значенням (синява, синька, синіти; мудрий + -ість - мудрість; гора + -ськ - гірський;).

Формотворчі суфікси використовуються для створення інших граматичних форм, напр., минулого часу дієслова (співати - співав). Суфікс видозмінює, уточнює лексичне значення кореня і одночасно оформляє разом із закінченням передсуфіксальну частину і все слово, відносячи його до однієї із самостійних частин мови (напр., слова казка, двійка належать до іменників, тому що їх корені каз-ати, дв-а граматично оформлені іменниковим суфіксом -к- і закінченням жіночого роду називного відмінка однини -а).

Закінчення (флексія) - це змінна частина слова, яка стоїть найчастіше в кінці слова, вказуючи на відношення з іншими словами у словосполученні і реченні: далек(ий), коханн(я). Закінчення змінює лише форму слова, не змінюючи його лексичного значення: земл(я), земл(і), земл(ею), на земл(і). Закінчення може бути нульовим, тобто не виражене звуком. Відсутність звукового закінчення у формі – дуб, гриб, ніч.

У незмінних словах і формах слів закінчень немає: кенгуру, таксі, інтерв'ю, швидко, думати, думаючи, подумавши, зроблено.

Постфікс (від лат. post - після, fixus - прикріплений) - частина слова, що стоїть у кінці слова після закінчення і служить для утворення нових слів чи нових форм. Постфіксами в українській мові вважаються частки -ся, -сь, -небудь, які ставляться після закінчення: вчіться, якогось, якого-небудь, скажи- скажи-но; кохати - кохатися).

Інтерфікс – (від лат. inter - між, fixus - прикріплений) - частина слова, яка не має значення, виражається одним або кількома звуками, перебуває між морфемами і використовується для їхнього з'єднання: водогін, суходіл. У шкільній практиці часто називається єднальним голосним. Напр.: ліс-о-степ, кар-о-окий. Інтерфіксами в українській мові виступають:

• -о- після твердих приголосних (суходіл),

• -е- після м'яких приголосних (землетрус),

• -є- після основи на [j] (життєвий).

• в кількісних числівниках — закінчення або частина закінчення першого слова:

• перше слово може мати повну форму родового відмінка: п'ятисотенниця, двохатомний.

• перше слово маже мати скорочену форму родового відмінка: двоповерховий.

• вставні звуки й звукосполучення у відносних прикметниках на зразок буквений, ставиш/енський (від Ставище), будищанський (від Будища), деснянський, латинський.

Інтерфікси не слід плутати від явищ, що зовні їх нагадують, наприклад у слові маловиразний елемент о (мал-о-виразний) не є інтерфіксом, оскільки слово утворене лексико-синтаксичним способом (злиття сполучень слів - у цьому випадку мало і виразний - в одне слово). У частині мало елемент о залишається прислівниковим суфіксом.

Тільки звуковий (а не буквений) аналіз дає правдиву картину морфемного складу слів.

Українською мовою було запозичено значну кількість афіксів (особливо з давньогрецької та латини):

• іменникові і прикметникові префікси — а-, анти-, архі-, контр-, ультра-: адинамія — «безсилля», антициклон, архімільйонер, контрнаступ, ультрамікроскоп.

• дієслівні префікси — де-, дез-, ре-: декодувати, дезорієнтувати, реконструювати.

• іменникові суфікси

• на означення осіб за їх фахом, належністю до партій і політичних течій — –іст (-ист): піаніст, моторист.

• для назв політичних напрямів, течій, суспільних формацій — –ізм (-изм, -їзм): опортунізм, альтруїзм, будизм.

• інші іменникові суфікси — -атор, -ер: механізатор, контролер.

• дієслівні суфікси — -із-, -ір- (-иp-) завжди у поєднанні з суфіксом -ува-: деталізувати, командирувати, пікірувати.

Значущі частини слова виділяємо, орієнтуючись на його звучання, а не на написання. Тому, аналізуючи будову записаних слів, треба кожного разу зважати на звукове значення букв я, ю, є, ї, щ, ь. Наприклад:

Слово і його транскрипція	Основа			Закінчення
	префікс	корінь	суфікс
боєць [бойеііц]	—	бой	ец'	—
побоїще [побойішче]	по	бой	ішч	е
б'ють [бйут]	—	бй	—	ут'
сузір 'я [суз'ірйа]	су	з'ір	й	а
країна [крайіна]	—	край	ін	а
оселя [осел'а]	0	сел'	—	а
зрадіємо [зрад'ійемо]	3	рад'	ій	емо