10

1. Поняття про залізничну колію.

Залізнична колія — складна інженерна споруда. Складається вона з трьох основних частин: земляного полотна, штучних споруд і верхньої будови.

В плані колії можуть зображуватись у вигляді двох паралельних ліній, які відповідають поздовжнім осям рейок, а також однією лінією, яка відповідає уявній лінії, що проходить посередині між рейками і нази­вається віссю колії. Зображення колії в «нитках» застосовується рідко, переважно в технічних великомасштабних кресленнях, зображення в осях — частіше: на картах, масштабних і немасштабних схемах, в будівельній проектній документації.

Взаємне розміщення колії з іншими коліями, спорудами, будівлями і пристроями визначається габаритами наближення споруд і рухомого скла­ду.

2. Поняття про міжколійя.

Простір між осями двох суміжних колій називається міжколійям.

Ширина міжколійя визначається габаритами і умовами одночасного безперешкодного проходження поїздів по суміжних коліях, розміщення між коліями необхідних технічних споруд, пристроїв, матеріалів та інструментів, а також безпеки людей, які там працюють.

Мінімальні відстані між осями колій на прямих ділянках, як того ви­магає ПТЕ, мають бути:

• на двоколійних перегонах — 4100 мм;

• на багатоколійних (3 і 4 колії) перегонах між осями другої і третьої колій — 5000 мм, між крайніми — 4100 мм;

• на приймально-відправних коліях станцій — 4800 мм; якщо головні колії станції є крайніми, то відстань між ними допускається 4100 мм;

• на другорядних коліях (вантажного району, депо тощо) — 4500 мм;

• на перевантажувальних коліях — 3600 мм.

Міжколійя на кривих ділянках поширюються в залежності від радіусу кривої. Щодо умов проходження негабаритних вантажів міжколійя харак­теризуються 4-ма класами габаритної прохідності: 1 клас — це лінії з міжколійями від 4900 до 4800 мм; 2 клас — від 4800 до 4500 мм; 3 клас — від 4500 до 4100 мм; 4 клас — від 4100 до 3900 мм.

3. Уявлення про трасу і план лінії.

Траса — це лінія, яка визначає положення поздовжньої осі залізнич­ної колії в просторі.

Вертикальний розріз уздовж траси, розгорнутий в одній площині, на­зивається поздовжнім профілем, а проекція траси на горизонтальну пло­щину — планом лінії.

Процес прокладання траси називають трасуванням.

Трасування має бути таким, щоб у плані, де це можливо, лінія була прямою і найкоротшою, а профіль мав пологі спуски та підйоми.

Трасування буває вільною ходою (в сприятливих умовах), коли траса прокладається прямолінійно, і напруженою ходою (в гірських або густо-населених районах), коли траса часто відхиляється від основного напрям­ку.

План залізничної лінії — це лінія, складена із прямолінійних та кри­волінійних відрізків, а поздовжній профіль — поєднання го­ризонтальних площадок, спусків та підйомів.

4. Призначення земляного полотна.

Земляне полотно — це основа з грунту, на якій розміщується верхня будова колії. Воно формується таким чином: спочатку знімається рослин­ний шар, поверхня вздовж рівняється шляхом зрізування або досипання ґрунту, заодно влаштовуються різні водовідвідні і укріплювальні споруди, а полотну надається відповідна форма з ухилами укосів, щоб на ньому не затримувалася вода.

Земляне полотно має відповідати таким вимогам:

• бути міцним, надійним і тривким, не допускати залишкових дефор­маційних змін після дії поїзного навантаження;

• мати надійний захист від руйнівних дій води, вітру, морозу та інших природних факторів;

• мати конструкцію, зручну для механізованого виконання ремонтних робіт.

Найкращі ґрунти — це великозернисті (щебінь, галька, гравій), які гарно пропускають воду і не змінюють свої властивості і форму від дії во­ди, морозу, мають високу несучу здатність.

Земляне полотно не можна влаштовувати на крейдових, гіпсових, торф'яних, мулистих і засолених ґрунтах, тому що крейда, гіпс і солі розчиняються і вимиваються водою, а торф і мул біологічно розклада­ються.

Спланована поверхня землі під основу для верхньої будови колії нази­вається основною площадкою земляного полотна.