95. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Стаття 383.     Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення зло­чину

1.Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину - карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або по­збавленням волі на строк до двох років.

2.Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяж­кому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів,-

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

 Об'єктивна сторона злочину полягає у завідомо неправдивому повідомленні су­ду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину.

Повідомлення може бути здійснене у різних формах: письмово, усно, за підписом особи, яка його зробила, або без такого (анонімним). Неправдивим таке повідомлення є, коли воно стосується злочину, якого насправді не було, або коли у ньому міститься інформація про вчинення злочину особою, яка насправді його завідомо для винного не вчиняла, або про вчинення особою більш тяжкого злочину, ніж той, що вона насп­равді вчинила. Неправдивість повідомлення повинна стосуватись тільки фактичних обставин вчинення злочину, а не його юридичної оцінки. Адже, якщо у повідомленні будуть подані правдиві факти щодо вчиненого злочину, але їм буде дана неправильна юридична оцінка, то не буде відповідно і завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення до суду, прокурора, слідчого або органу дізнання.

Суб'єкт злочину загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину є поєднання його: 1) з обвинуваченням особи у тяжкому чи особливо тяжкому злочині; 2) зі штучним створенням доказів об­винувачення, а також 3) вчинення його із корисливих мотивів.

Під штучним створенням доказів обвинувачення розуміється підроблення документів, що є доказами в кримі­нальній справі, виготовлення фальшивих речових доказів, імітація фактичних даних, яких насправді немає (наприклад, підготовка підставних свідків) тощо.

96. Втеча з місця позбавлення волі або з під варти

1. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосу­ванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він про­тидіє виконанню вироку або заходу процесуального примусу, реалізації цілей покарання, порушує нормальну діяльність органів кримінально-вико­навчої системи та посягає на особисту безпеку і здоров'я осіб, які забезпе­чують виконання покарання і заходів процесуального примусу.

2. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК є формальним, і його об'єктивна сторона виражається у втечі, що здійснюється будь-яким спосо­бом (але тільки шляхом дій), і являє собою самовільне, тобто незаконне, тимчасове або постійне залишення місця позбавлення волі або тримання під вартою, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, арешту або знаходиться в попередньому ув'язненні.

3. З об'єктивної сторони втеча характеризується низкою ознак:

1) вона може бути здійснена тільки під час відбування покарання у виді позбавлення волі, арешту або у період три­мання особи під вартою як запобіжно­го заходу;

2) втеча завжди пов'язана із залишенням особою лише певного місця — охоронюваної території виправної установи з виконання позбавлення волі, арешту або установи для попередньо­го ув'язнення При цьому втеча мо­же бути вчинена не тільки безпосередньо з цих установ, але і з-під конвою, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний або засуджений доставляють­ся до слідчо-судових органів; знаходиться під охороною в автомашині або потязі, кабінеті слідчого, залі суду; етапується до місця відбування покаран­ня; виконує роботи за межами території виправної установи тощо;

3) залишення зазначених установ при втечі завжди є самовільним, оскільки має незаконний характер і вчиняється або без дозволу певного, уповноваженого на це органу чи особи, або за відсутності законних підстав.

4) втечею визнається не тільки постійне, але й тимчасове самовільне за­лишення відповідних місць, навіть якщо засуджений має на меті у майбут­ньому добровільно туди повернутися;

5) втеча може бути здійснена будь-яким способом: таємно чи відкрито;

з використанням підкупу, обману, підроблених документів; із застосуванням зброї, насильства або погрозою його застосування; з пошкодженням чи без пошкоджень інженерно-технічних засобів охорони тощо.

6) відповідальність за втечу можлива лише за умови, якщо судовий акт про засудження особи до позбавлення волі, арешту або взяття її під варту набув законної сили і доведений до відома особи у встановленому законом порядку. Якщо втеча вчинена особою під час незаконного позбавлення її волі або тримання під вартою, то її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 393 КК. Особа не може бути засуджена за втечу з-під варти, доки судом не буде доведено її провину у вчиненні того злочину, за який було обрано такий запобіжний захід.

4. Втеча є злочином з формальним складом, який визнається закінченим з моменту незаконного залишення особою місця позбавлення волі, арешту або місця попереднього ув'язнення (перетинання винним меж установи та виходу з-під нагляду і контролю осіб, що його охороняють; отримання ним можливості за своїм розсудом змінювати місцезнаходження та безконтроль­но вступати в контакти з іншими особами).

За частиною 2 ст. 393 КК настає відповідальність за втечу, якщо вона вчинена: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; 4) із заволодінням зброєю чи з її використанням; 5) з насильством або погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охоро­ни.

Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, має місце там, де винний усвідомлює, що застосовуваний ним спосіб втечі створює реальну небезпеку для життя або здоров'я хоча б однієї лю­дини (вибух, підпал, затоплення, отруєння їжі та води, використання дже­рел підвищеної небезпеки тощо). Якщо здійснення втечі у такий спосіб при­звело до спричинення шкоди життю чи здоров'ю особи, вчинене потребує додаткової кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисні злочини проти життя та здоров'я особи.

Заволодіння зброєю при втечі припускає протиправне вилучення у власника або законного володільця предметів, перелічених у ст. 263 КК, і вчиняється одним із способів, зазначених у ст. 262 КК.

Використання зброї при втечі припускає її застосування для подо­лання такої протидії втечі, що передбачалося або в дійсності мало місце. При цьому використанням зброї визнається як фактичне застосування її вражаючих властивостей для заподіяння шкоди життю чи здоров'ю інших осіб (співробітникам охорони, іншим засудженим), так і погроза її застосуванням. Якщо винний використовує при втечі ту зброю, яку він сам попередньо незаконно виготовив, придбав, носив або зберігав, його дії слід кваліфікувати за ст. 263 та ч. 2 ст. 393 КК).

Втеча, поєднана з насильством або погрозою його застосування, при­пускає застосування фізичного або психічного насильства як способу подо­лання дійсних або передбачуваних дій, що перешкоджають втечі. Якщо на­сильство виразилося в погрозі (у тому числі вбивством), застосуванні по­боїв, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, дії вин­ного кваліфікуються лише за ч. 2 ст. 393 КК.

Втеча, вчинена шляхом підкопу, припускає, що особа використовува­ла для незаконного залишення охоронюваної території підземний хід (лаз), проритий нею таємно від адміністрації. Строки підготовки підкопу, засоби, які для цього використовувалися, його довжина тощо значення для квалі­фікації не мають.

Втеча, поєднана з пошкодженням інженерне-технічних засобів охорони вчиняється шляхом виведення з ладу або заподіяння майнової шкоди різним спеціальним спорудам, пристроям та приладам, які призначені для за­побігання й сповіщення про втечу або які перешкоджають її вчиненню.

19.Суб'єктивна сторона втечі характеризується прямим умислом.

20.Суб'єкт втечі — спеціальний. Ним може бути: а) особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту, б) особа, яка знаходиться у попередньому ув'язненні (взята під варту) як запобіжний захід. Особи, до яких арешт застосовано як захід адміністративного стягнення (ст. 32 КпАП), а також особи, підозрювані у вчиненні злочину, щодо яких застосоване ко­роткочасне затримання в порядку статей 106, 106¹, 115 КПК, не є суб'єкта­ми злочину, передбаченого ст. 393 КК. Співучасниками втечі можуть бути будь-які інші особи. Дії службової особи, яка використовує своє службове становище для сприяння втечі, слід кваліфікувати за статтями 365, 27 та частинами 1 або 2 ст. 393 КК.