11. Раціоналізм та емпіризм філософії 17 ст.

Символами громадського прогресу в XVII столітті стають перші буржуазні революції в Нідерландах (кінець XVI - почало XVII вв.) і Англії (середина XVII ст.). Зміни в економіці, політиці, соціальних стосунках, свідомості людей були такі значні, що цей історичний період дістав назву - Новий час. З новою силою розгорнулася полеміка про те, що ж є основою справжнього знання - розум або досвід. Виникають дві основні концепції пізнання - емпіризм і раціоналізм.

Френсис Бэкон (1561-1626) - родоначальник емпіризму в англійській філософії. Його головний філософський твір "Новий органон" протистоїть "Органону" Арістотеля - символу старої схоластичної умоглядної науки. На відміну від суджень і понять схоластики, утворених на принципах логіки Арістотеля, Ф.Бэкон пропонує абсолютно інший шлях формування загальних понять - індукцію, в основі якої лежить експеримент і очищення розуму від помилок ("ознак" або "ідолів"). Цей процес пізнання заснований на русі думки від частки до загального: на основі окремих досвідчених даних в результаті систематизації досягається істина у формі загального висновку.

Істинний метод дослідження, що полягає в розумовій переробці досвідченого матеріалу, представленого експериментом, Ф.Бэкон образно порівнював з діями бджоли, що невтомно збирає нектар. У "Новій Атлантиді" розглядається утопічний прообраз "технократичного суспільства" - концепції, що набула широкого поширення в XX столітті.

Рене Декарт (1596-1650) - французький філософ, математик, фізик, фізіолог, представник класичного раціоналізму. Також ставив завдання створення наукового методу пізнання, супротивного схоластиці. Але на відміну від Ф.Бэкона, який звертався до досвіду, експерименту, Р. Декарт апелював до розуму, самосвідомості.

У основі філософії Р. Декарта лежить дуалізм душі і тіла. Механістична риса його світогляду проявляється в твердженні того, що світ представляє сукупність різних механізмів - "рослина такий же механізм, як і годинник".

Подальший розвиток ідеї раціоналізму отримали в працях Би. Спінози, який здолав дуалізм Декарта і єдність світу пояснював через матеріалістично зрозумілу субстанції. Раціоналіст Г. Лейбніц, навпаки, доводив гармонію світу наявністю вселенської системи монад - духовних утворень нерозривно пов'язаних з Богом - вищою монадою. При усіх відмінностях в поглядах прибічники раціоналізму дотримувалися головного принципу - порядку ідей відповідає порядок речей.

Від філософії Нового часу невід'ємна Освіта - потужна течія в області культури і духовного життя передових європейських XVIII століття. Видатними представниками Освіти прийнято вважати Дж.Локка, Вольтера, Ж.Ж.Руссо, Д.Дидро, Монтескье, П. Гольбах, раннього І.Канта та ін.

12. Правові ідеї т.Гоббса та Дж. Локка

Томас Гоббс був одним з засновників теорії суспільного договору. У своїй роботі «Левіафан або матерія, форма та влада держави» він описував хаос природного додержавного існування людей, життя без краси, промисловості, культури. В цьому суспільстві були лишень конфлікти, але люди, будучи розумними створіннями, віднайшли вихід з цієї складної ситуації – суспільний договір. Томас зазначає стан «війни всіх проти всіх», що на кшталт хаосу і анархії. До такого стану доходить суспільство, яке перебувало у природному стані – відносини між індивідами регулювались за нормами моралі та релігії, але аж ніяк не права. Накопичення майна, власності призводило до беззаперечного бажання підкоряти собі подібних. І як результат – перехід до вищезгаданого стану війни, і лишень єдиним способом цьому запобігти було створити суспільний договір. За ним люди домовилися передати усю владу монархові і підкорятися в обмін на закон. Політика, та її носій держава, на думку Гоббса, затверджується людьми шляхом домовленостей між собою, індивіди довіряють одній особі, верховній владі над собою. Держава і є обличчя , яке використовує силу та засоби для людей, які вона вважає необхідними для миру та загального захисту. Як я вже зазначав, Гоббс був захисником монархічної влади: «[влада] може бути збудована лише одним шляхом, а саме шляхом концентрації усієї влади та сили в зібранні людей, які більшістю голосів мали б можливість звести усі волі громадян в одну волю». Він стверджував, що заключаючи суспільний договір та перейшовши в громадський стан, індивіди втрачають можливість змінити форму правління, звільнитися від дій верховної влади. За його думкою може існувати лише три форми держави: демократія, монархія та аристократія, котрі різняться не природою та змістом в ній верховній влади, а спроможністю до реалізації тієї чи іншої цілі, для якої вони були встановлені. Варто ще зазначити, що його вчення було дуже цікавим та актуальним для тогочасних правлячих класів, адже абсолютна влада повинна бути суверенна та беззаперечна.

Права державної влади, за теорією Томаса Гоббса, були досить сумісні з інтересами класів, що реалізовували англійську революцію. Очевидно, що за сучасними критеріями, Т.Гоббс більше консерватор, ніж ліберал, адже навіть ліберальну ідею щодо суспільного договору він інтерпретував так, що висновки виявилися консервативними – свобода можлива лише в тому випадку, коли люди передавали право розпоряджатися монархові. Також, Гоббс «стягнув» з держави ореол містицизму. Вона стала розглядатися як один з багатьох результатів правового договору – контракту, як продукт людських дій.

Щодо прав держави, Гоббс виділив шість основних пунктів. Усі інші права полягали у нижчезазначених або могли б бути логічно виведені з них.

- перше право – «меч справедливості», тобто право карати порушників закону, адже без цього права безпека не може бути забезпечена;

- друге право – «меч війни», тобто право оголошення війни та підписання миру, а також встановлення кількості збройних сил і кількості грошей, необхідних для ведення війни;

- третє право – право судити, тобто розгляду випадків, де необхідне прикладання меча, так і без рішення суперечок неможлива охорона громадян від несправедливості зі сторони іншого громадянина;

- четверте право – право встановлювати закони власності, тому що до встановлення державної влади кожному належало право на все, що й було причинами війни проти всіх, але з установленням держави все мало бути визначено, кому що належить;

- п’яте право – право встановлювати підкорення владі, за допомогою якого можливо було проводити збалансоване регулювання усіх функцій державної влади;

- шосте право – забороняти шкідливі вчення, що призводять до порушення миру та спокою всередині держави, а також направлені на підрив державної єдності.

Гоббс надає державній владі усі права, що витікають з її природи: він залишає громадянам право лише на фізичне життя. Навіть в духовних справах він віддає повну владу державі. Також, рішуче відхиляє концепцію розділення влади як розділення суверенітету між угрупуваннями, що борються між собою, партіями та класами.

Бачимо, що подібне концентрування абсолютної влади призведе лише до одного – встановлення жорсткого та кривавого режиму авторитарного типу. Саме через це, певно, Гоббс зазначає те, що багатство, могутність та слава монархів обумовлені заможністю, силою та репутацією його підданих. Адже жоден король не зможе бути багатим, знаходитись у безпеці, якщо його піддані бідні, їх зневажають або занадто слабкі внаслідок бідності чи міжусобиць, щоб витримати війну проти ворогів.

Політична теорія філософа Джона Локка є ще однією спробою викладу громадянської концепції політики. Він став ідеологом соціального компромісу поміж дворянством та буржуазією. Свої політичні погляди він виклав у роботі «Два трактати про державне правління». Держава, за Локком, отримує рівно стільки влади, скільки необхідно для досягнення головної мети політичного суспільства – реалізація особистих громадянських прав володіти власністю.

В державі ніхто та ніщо не може знаходитися поза підпорядкуванням законам та законності. Локк передбачив ідею правової держави, так як, за його думкою, саме закон являється головним інструментом збереження та розширення свободи особистості. «Там, де немає законів, там немає і свободи».

Підтримка режиму свободи вимагає чіткого розмежовування публічно-владних повноважень держави. Законодавчою владою повинен займатися тільки парламент, виконавча та судова влади, з одного боку, повинні бути підпорядковані йому, а з іншого боку – можуть створювати активний вплив на діяльність органів законодавчої влади.

Для Локка важливо, аби кожна форма держави зростала з суспільного договору – вільної згоди людей, щоб вона охороняла їх природні права та свободи. Локк розширював вчення щодо переходу від природного права до громадянського стану суспільства та відповідної для нього державної форми правління. Він сформулював в якості головної мети держави – збереження свободи власності, відстоював принцип розділення влади.

В противагу Гоббсові, Локк зробив інакший висновок: держава підпорядковується суспільству, яке, в свою чергу, підпорядковується особистості, а так як держава та суспільство – це не одне й те саме, то падіння державної влади не значить кінець суспільства. Суспільство може створити нову державу. Слідкуючи за думками Локка, держава діє лише з метою захисту прав особистості, воно не повинно бути більш могутнім, ніж особистість, або ж особистості створюють суспільство, а суспільство – державу.

Будуючи державу добровільно, прислуховуючись лише до голосу розуму, люди максимально точно відмічають той повний об’єм повноважень, які передають державі. Щодо будь-якого повного, тотального відмовлення від природних прав та вільностей, що їм належать, на користь держави, у Локка немає жодного слова. Право на життя та володіння майном, свободу та рівність, людина не віддає нікому та при жодних обставинах. Ці цінності – кінцеві кордони дії держави і влади, які заборонено переступати.