mod 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Інститут психології та соціальної педагогіки

Індивідуальне навчально-дослідницьке завдання

на тему «Педагогічні погляди Конфуція»

Роботу виконала

Студентка групи ППб-2-12-4.0д

Лебедєва Катерина В.

Київ – 2013

ЗМІСТ

Вступ 1.Біографія 2.Вчення Конфуція 3. Чому вчення про державу Конфуція носить консервативний характер 4. Соціально-політичне вчення Конфуція ВИСНОВКИ……………………………………………………………….... СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….. ДОДАТКИ…………………………………………………………………...

ВСТУП

Актуальність дослідження. Процес глобалізації, що становить новий історичний етап у розвитку людства, охоплює все більшу кількість держав та народів. Збільшується інтенсивність контактів між країнами, активізується взаємодія між ними, зростає потреба у спілкуванні та співпраці між людьми з різними культурними традиціями, що вмотивовує необхідність посилити вивчення національних культур. Інтерес до Китаю (нині – КНР) в Європі почав виникати лише кілька століть тому, але дуже зріс останнім часом. Це можна пояснити посиленням ролі цієї країни на світовій арені, її успіхами у розвитку економіки, а також нагромадженими протягом тисячоліть культурними надбаннями.

І китайські, і зарубіжні дослідники одностайно стверджують, що секрет високих темпів сучасного розвитку країни полягає у дбайливому збереженні багатовікових духовних цінностей китайської цивілізації, які пронизують усе соціально-економічне життя Китаю. Традиції слугують підтриманню духовного зв'язку поколінь, неперервному культурному розвитку. Китайська цивілізація чи не єдина, що зуміла витримати іспит часом і зберегти свої базові цінності донині. Це зумовлює необхідність вивчення ефективно функціонуючої системи китайської духовної культури, яка спирається на філософсько-етичне вчення видатного китайського філософа, освітнього та громадського діяча Китаю VІ – V ст. до н.е. Конфуція (551 – 479 рр. до н.е.) – китайське ім’я Кун-цзи (孔子). Звернення до ідей мислителя насамперед пояснюється тим, що впродовж понад двох з половиною тисяч років вони регулювали основні аспекти життя китайського суспільства. Його вчення детермінувало розвиток китайської культури у минулому і не втратило впливовості донині, програмуючи сучасне та майбутнє не лише Китаю, а й держав так званого "конфуціанського культурного регіону" – Японії, Кореї, В’єтнаму, Сінгапуру. На основі ідей Конфуція формувалися підходи до управління країною, стверджувалися норми суспільної моралі, вироблялися єдині правила виховання, а саме: повага до предків, вимога морального вдосконалення особи шляхом пригнічення егоїстичних бажань, загострене почуття обов’язку, встановлення гармонійних стосунків між

різними верствами населення за умови обов’язкової лояльності до влади. Під впливом етичних повчань Конфуція сформувалася ментальність китайської нації. І нині керівним суспільним гаслом є максима, сформульована ще у Давньому Китаї: "Минуле має служити сучасності". Тому актуальним є звернення до витоків культурно-освітніх традицій, до того періоду історії розвитку китайської цивілізації, коли ідеалом було визнано гармонійно розвинену особистість – "благородного мужа" (цзюнь-цзи), в якій поєднуються освіченість, слідування ритуалу з високою моральністю і духовністю та усвідомленою покорою владі.

У Китаї здійснено численні дослідження, присвячені спадщині Конфуція та його послідовників, тлумаченню текстів конфуціанських канонів сучасною китайською мовою, визначенню впливу ідей мислителя на національну культуру, висвітленню різних аспектів конфуціанства тощо. До студій про життєдіяльність Конфуція відносимо праці Куан Яміна, Цзі Чжунміна, Чжоу Каня, Лі Юаня. Багато китайських учених, серед них Чен Шуде, Ян Шуда, Мао Цзишуй, Цянь Му, Сє Бінінь, Ян Боцзюнь, Ван Сіюань, Тан Енькай, Фу Пейжун та інші займалися аналізом конфуціанських текстів, тлумаченням окремих понять та висловлювань Конфуція.

Історію давньої педагогіки, зокрема педагогічні погляди Конфуція, вивчали Ван Бінчжао, Го Ціцзя, Лю Дехуа, Гу Шусень, Мао Ліжуй, Цюй Цзюйнун, Шао Хетін, Янь Гохуа, Шень Гуаньцзюнь, Лі Хуалі, Чен Ерхан, Гао Шилян, Чжан Цзіхун та ін.

До аналізу питань навчання і виховання у конфуціанських творах зверталися Фен Тяньюй, Цай Шанси, Ян Чжу, Хе Кекан, У Сяофан, Лю Юнь, Лю Тяньюе, Ге Лінся, Інь Імін, Лі На, Тун Юй, Хан Шуцзє, Ван Сяоцзюнь, Цзи Аймін, Дін Си, Чен Таопін, Цай Шицзі, Чень Гуйшен, Чень Цзє, Чжан Айцзюй, Ян Хайянь.

Мета дослідження – розкрити основні ідеї Конфуція щодо навчання та виховання особистості задля репрезентації в українській історико-педагогічній науці його внеску у педагогіку.

Для досягнення мети дослідження визначено такі завдання:

1. Проаналізувати джерельну базу та стан дослідження спадщини Конфуція.

2. Визначити вплив суспільно-історичних і духовно-матеріальних чинників розвитку Давнього Китаю на формування провідних освітніх ідей мислителя.

3. Висвітлити розвиток освіти у Давньому Китаї в контексті життєдіяльності Конфуція.

4. Обґрунтувати філософсько-педагогічні засади вчення Конфуція.

5. Розкрити методи навчання і виховання за Конфуцієм.

6. Схарактеризувати особистість Конфуція як образ ідеального вчителя китайців.

Об’єкт дослідження – історія освіти Давнього Китаю.

Предмет дослідження – ідеї Конфуція про навчання і виховання особистості, відображені у китайських та зарубіжних науково-літературних джерелах.

Хронологічні межі. Для з’ясування суспільно-історичних і педагогічних засад, на яких ґрунтувалося вчення Конфуція, а також для визначення суті його освітніх новацій за нижню межу обрано ІІ тис. до н.е., коли, за науковою історичною традицією, китайці датують появу свого письма, а отже, зародження освітньої традиції. Історико-наукова своєрідність предмета дослідження вмотивовує доцільність, щоб верхня межа охоплювала сьогодення, оскільки необхідно відрефлексувати не лише першоджерела – твори Конфуція, а й інтерпретаційні студії.

Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

• теоретичний, логічний аналіз і класифікація джерел, пов’язаних з життям і вченням Конфуція та присвячених його творчості;

• герменевтичний підхід до тлумачення давньокитайських і сучасних китайських та англомовних текстів, який дав змогу здійснити порівняльний аналіз різних варіантів тлумачення міркувань Конфуція;

• проблемно-хронологічний метод, на основі якого представлено формування, розвиток і сприйняття ідей Конфуція в динаміці і часовій послідовності;

• персоналістично-біографічний метод, що дав змогу представити життєвий і творчий шлях Конфуція у контексті суспільно-політичних, культурно-освітніх чинників, а також висвітлити вплив окремих історичних постатей на формування його ціннісних орієнтацій;

• історико-генетичний метод, за допомогою якого обґрунтовано основні підходи Конфуція до педагогічної діяльності і проаналізовано зміст його педагогічних ідей порівняно з доконфуціанською добою;

• метод теоретичного узагальнення, використаний для формулювання й обґрунтування висновків за результатами здійсненої науково-аналітичної роботи;

• феноменологічний метод, який забезпечив об’єктивність висвітлення фактів і формулювання висновків.

Джерельна база дослідження. Джерельну основу дослідження становлять твори Конфуція "Бесіди та судження" ("Лунь юй", четверта складова "Чотирикнижжя"), літопис "Весни та Осені" (хроніки "Чуньцю", складова "П’ятикнижжя"); доконфуціанська і конфуціанська класична література ("П’ятикнижжя": "Книга пісень" ("Ши цзін"), "Книга історії" ("Шу цзін"), "Книга змін" ("І цзін"), "Ритуальні нотатки" ("Лі цзі"); "Чотирикнижжя": "Бесіди та розмірковування Менцзи" ("Мен-цзи"), "Велике вчення" ("Да сюе") та "Вчення про середину" ("Чжун юн"); стародавній трактат про правила поведінки "Ритуали Чжоу" ("Чжоу лі"); описово-інтерпретаційні джерела, до яких віднесено студії стародавніх китайських авторів про Конфуція і значення його ідей ("Історичні нотатки" ("Ши цзі") Сима Цяня, коментар до "Чотирикнижжя" Чжу Сі). Окрему групу джерел становлять історична, історико-педагогічна і педагогічна література китайських, західно-європейських, австралійських, американських, японських, російських та українських авторів. Фактологічний матеріал базується на вивченні:

• фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Наукової бібліотеки імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної парламентської бібліотеки України;

• фондів Російської державної бібліотеки (електронний ресурс);

• фондів бібліотеки Пекінського педагогічного університету (м. Пекін, КНР), бібліотеки Пекінського університету (м. Пекін, КНР), бібліотеки Інституту мови та культури (м. Пекін, КНР), бібліотеки Другого університету іноземних мов (м. Пекін, КНР);

• електронних ресурсів освітніх сайтів КНР;

• матеріалів періодичної преси КНР, РФ, України та США (китайські видання "Конфуціанські дослідження" (孔子研究杂志), "Освітні дослідження" (教育探索), "Журнал педагогічного коледжу Цзибо" (淄博师专学报), "Освіта у Шаньсі" (陕西教育), "Професійна майстерність" (职业技术), "Професійна освіта Тяньцзіня" (天津职业院校联合学报), "Молодий письменник" (青年文学家), "Єчен" (椰城杂志), "Журнал Педагогічного університету Гуанчжоу (соціальні науки)" (广州师院学报社会科学版), "Збірка праць з науки та освіти" (科教文汇), "Журнал Цінхайського педагогічного коледжу" (青海师专学报), "Освіта для дорослих" (成人教育), "Література нового століття" (新世纪文学选刊), "Збірник наукових праць Аньхой" (评论研究安徽文学), "Журнал педагогічного коледжу Ляньюньган" (连云港师范高等专科学校学报), "Музичне життя" (音乐生活), "Освітній журнал Уханського університету" (武汉大学学报), "Журнал педагогічного університету Хебей (освіта)" (河北师范大学学报教育科学版), "Освіта" (教育), "Широкий кругозір" (大视野杂志), "Журнал педагогічного коледжу Чжучжоу" (株洲师范高等专科学校学报), "Освіта для дорослих" (老年教育杂志), "Сучасна освіта" (现代教育科学) тощо; російські видання "Проблемы Дальнего Востока", "Востоковедение и африканистика", "Рубеж", "Религиоведение", "Эхо планеты", "Педагогика", "Мир образования", "Народы Азии и Африки", науково-практичний альманах "Дискурс-Пи"; українські видання "Актуальные проблемы исторического педагогического наследия", "Схід" та американське видання "Journal of Chinese Philosophy";

• матеріалів дисертаційних досліджень, монографій китайських, російських, західноєвропейських, австралійських, американських, японських і українських авторів (педагогів, філософів, істориків, соціологів, етнографів), які досліджували окремі аспекти спадщини Конфуція;

• довідково-бібліографічної літератури.

Фрагменти текстів Конфуція, написаних стародавньою китайською мовою веньянь, перекладено автором дисертації українською мовою з опорою на праці тайванського вченого Фу Пейжуна, а також російських дослідників О.С. Мартинова, Л.С. Переломова та І.І. Семененка.

Біографія

За переказами, Кун Цзи народився в Цзюйфу, в царстві Лу, 21 серпня 551 до н. е. і жив до 479 до н. е. Його батько Шулян Хе, мужній воїн, мав 9 дочок від першої дружини і сина-каліку від другої. Оскільки ніхто з них не міг складати жертвоприношення предкам, вже в похилому віці Шулян Хе пішов від своєї дружини і попросив дозволу одружитися з однією з трьох дочок сім'ї Ян, молодша з яких стала матір'ю Кун-цзи. Коли хлопчику виповнилось три роки, його батько помер. З раннього дитинства Кун-цзи виявив схильність до ритуалів і церемоній.

Його сім'я була шляхетного походження, але через бідність у віці сімнадцяти років він змушений був обійняти другорядну посаду в державній адміністрації — хранителя складів і наглядача пасовищ сімейства Ци — однієї з найвпливовіших аристократичних родин царства Лу. В той самий час Кун-цзи став учителем у традиційних школах, де діти знаті навчались письму й арифметиці, стрільбі з лука, управлінню колісницями, музиці й ритуалам. Так почалась його вчительська кар'єра.

Вшановуючи Лао-цзи як вчителя, він відвідав його в Лої, духовній столиці Китаю того періоду, і поставив питання про сутність ритуалу. Розвітавшись з Лао-цзи, Конфуцій сказав своїм учням:Я знаю, що птах літає, звір бігає, риба плаває. Того, хто бігає, можна упіймати в тенети, того, що плаває, у невід, того, хто літає - збити стрілою. Що ж до дракона, то я ще не знаю, як його можна впіймати! Сьогодні я зустрівся з Лао-цзи, і він нагадав мені дракона.

Кун-цзи з Лої (царство Чжоу), повернувся в Лу, і кількість його учнів зросла. Розмірковуючи у похилому віці про пройдений шлях, Учитель сказав:В п'ятнадцять років я зосередив свої помисли на навчанні. В тридцять я здобув самостійність. В сорок я звільнився від сумнівів. У п'ятдесят років я пізнав Волю Неба. У шістдесят я навчився відрізняти правду від неправди. У сімдесят років я став слідувати бажанням свого серця й не порушував ритуалу.

На службі у правителя царства Лу Конфуцій залишався всього чотири роки (501–497 до н. е.), послідовно піднімаючись службовими східцями. З'явився реальний шанс втілити хоча б частину вчення на практиці. Діяльність Конфуція-чиновника розглядається як невід'ємна частина самого вчення, адже особистий приклад відіграє в його вченні вирішальну роль. Судження мають підкріплятися справами, тим більше коли мова йде про самого Вчителя. Дані про діяльність Конфуція на посаді управителя повітом Чжунду вкрай лаконічні:Минув рік, відколи Дин-гун призначив Кун-цзи управителем Чжунду, і з чотирьох сторін усі стали йому наслідувати.

Пізніше він отримує наступну посаду — помічника начальника управління громадських робіт, потім призначається да сикоу — посада на рівні міністра юстиції. У віці 52 років він обійняв одну з вищих урядових посад царства Лу. Його методи були настільки ефективними, що через три місяці він реорганізував адміністрацію. На цій високій посаді Конфуцій перебував близько трьох років. Через інтриги правителів сусіднього царства Ци, які боялися посилення царства Лу, порушено ритуал жертвоприношення в храмі Землі й Неба, протестуючи Конфуцій був змушений покинути свою посаду й царство Лу.

Разом з Конфуцієм з Лу пішли кілька десятків його учнів. Почалися роки мандрів, сповнені лиха і випробувань. На дев'ятому році доля, наче зглянувшись, послала Конфуцію втілення довгоочікуваної мрії — вищу урядову посаду, на якій навчений досвідом мислитель міг би реалізувати свої знання. Проте, опинившись перед моральним вибором, він як «шляхетний муж» відмовився від посади, щоб не порушувати своїх принципів. Демонстративно відмовившись від служби в царстві Вей, він присвятив себе викладацькій діяльності й вивченню класичної літератури.

Ще через п'ять років (в 484 до н. е.) він раптово отримав запрошення на батьківщину в царство Лу, де про нього клопоталися його учні. Повернувся Конфуцій один, за рік до цього в царстві Вей померла його дружина. Він знову набирає учнів, намагаючись передати їм свій ідеал «шляхетного мужа»: яка людина, таке й правління в даній державі. В 479 до н. е. він перервав свої заняття, відчуваючи наближення кінця.

Учителя поховали на березі ріки Сишуй, в тому місці, яке він сам обрав незадовго до смерті. Могила Конфуція стала місцем паломництва:Наступні покоління спорудили храм Учителя, де був зібраний його одяг, головні убори, музичні інструменти, бричка, книги Кун-цзи.

Вчення Конфуція

Добре освічений самоук, він намагався покращити людину і людське суспільство на основі традиційних цінностей. Проте його вплив на людей був незначним, і він подався у мандри з метою просвітництва. Своє вчення він виклав у творах, яке досі є каноном конфуціанства. Відповідно до нього, праведне життя і особливо справедливе правління базуються на п'яти «відносинах» — між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братом, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцю державного устрою. Вчення Конфуція набуло визнання лише через 200 років по його смерті.

«Літературний збірник Конфуція», компіляція його вчення, був опублікований після його смерті. Через 300 років після смерті філософа його систему поглядів прийнято як доктрину Китайської держави. Основні погляди викладені в книзі «Лунь юй» («Бесіди і судження»).

Європейці познайомилися з філософією Конфуція завдяки Маттео Річчі, перу якого також належить європейське ім'я мислителя. Судячи по володінню аристократичними мистецтвами, Конфуцій був нащадком знатного роду. Він був сином 63-річного чиновника Шу Лянхе (叔 梁 纥 Shū Ling-h) і 17-річної наложниці на ім'я Янь Чженцзай (颜 征 在 Yn Zhēng-zi). Чиновник незабаром помер, і, побоюючись гніву його законної дружини, мати Конфуція разом з сином покинула будинок, в якому він народився. З раннього дитинства Конфуцій багато працював і жив у бідності. Пізніше прийшло усвідомлення, що необхідно бути культурною людиною, тому він почав займатися самоосвітою. В молодості служив дрібним чиновником у царстві Лу (Східний Китай, сучасна провінція Шаньдун). Це був час занепаду імперії Чжоу, коли влада імператора стала номінальною, руйнувалося патріархальне суспільство і на місце родової знаті прийшли правителі окремих царств, оточені незнатними чиновниками.

Чому вчення про державу Конфуція носить консервативний характер

Конфуцій народився і велику частину життя прожив у царстві Лу. Внутрішньополітична ситуація в ньому була складною. Правитель царства був номінальною фігурою, реальна влада знаходилася в руках одного впливового клану. Не кращими були обставини у всьому Китаї. Єдиної країни не було. Завойована наприкінці XІІ ст. до н. е. гуннським плем'ям чжоу, країна розпалася на кілька великих царств і князівств, що знаходилися в стані міжусобних воєн, що не припинялись. Чжоуський правитель (Ван), що вважався сином неба, формально мав мандат на вищу владу в Китаї, але фактично остання не поширювалася за межі його домену. Постійні війни між царствами і князівствами, інтриги в боротьбі за владу, важке життя простих людей - городян і сільських жителів - істотно підривали ту цивілізованість, культуру (вень), що була створена китайцями (хуаса) протягом багатьох століть і відрізняла їх від варварів .

Тому все навчання Конфуція пронизано спогадами про золоті древні часи, коли государ-правитель, який визнавався народом як найбільш доброчесна і мудра людина, мав звичай обирати собі в спадкоємці самого доброчесного і мудрого зі своїх підлеглих. Все, про що писав і чому учив Конфуцій, спиралося на мудрість древніх китайських звичаїв. "Передаю, а не створюю, - говорив він. - Вірю в стародавність і люблю се".

Саме тому, ми можемо говорити, що вчення Конфуція було консервативним, бо воно спиралося на минуле та не несло змін.

Конфуцій інтерпретував норми стародавності творчо, дуже продумано, з урахуванням реальності, у якій він жив.

Конфуцій не виступав зі своїми власними навчаннями. Конфуцій сам про себе говорив: "Викладаю старе і не створюю нового". Він зібрав, прокоментував і переказав 5 класичних добутків Древнього Китаю. Їхній основний зміст складає 5 простих і великих чеснот, що знаходяться відповідно до законів природи і найважливіших умов розумного порядку в спільному житті людей:

 Мудрість;

 Гуманність;

 Вірність;

 Шанування старших;

 Мужність.

Відповідно до навчання Конфуція, ідеальні правила існували тільки в стародавності, тому тільки тоді в Піднебесній панували порядок і культура. Ідеалізація стародавності, використання стародавності як найвагоміший аргумент у політичних суперечках і теоретичних побудовах стали традиційними в час Конфуція. Основоположники багатьох філософських і етико-політичних шкіл, таких, як легистська, монетська, даоська та ін., часто використовували поняття стародавність саме в цьому значенні. Однак ніхто до Конфуція не приділяв велику увагу стародавності, не віддавав їй пальму першості у своїх навчаннях.

Відмінність поглядів Конфуція від поглядів спадкової знаті полягала в тому, що в доктринах Конфуція виділялись благородні не за походженням, а за моральними якостями та знаннями.

Конфуція по праву можна назвати співаком стародавності, але він орієнтував свою модель держави як би в минуле. Ідеальне минуле повинне було, по задумах Конфуція, відігравати роль ідеального майбутнього.

Соціально-політичне вчення Конфуція

Фундаментальну роль у всій історії етичної і політичної думки Китаювідіграло вчення Конфуція. Його погляди викладені в книзі "Лунь юй" ("Бесіди івисловлювання "), складеній його учнями. Протягом багатьох століть цякнига справляла значний вплив на світогляд і спосіб життя китайців.Її заучували напам'ять діти, до її авторитету апелювали дорослі в справахсімейних і політичних.Спираючись на традиційні погляди, Конфуцій розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави. Держава трактується ним як великасім'я. Влада імператора («сина неба") уподібнюється влади батька, а відносиниправлячих і підданих - сімейним стосункам, де молодші залежать від старших.Змальовувана Конфуцієм соціально-політична ієрархія будується на принципінерівності людей: "темні люди", "простолюдини", "низькі", "молодші" повинніпідкорятися "благородним мужам", "кращим", "вищим", "старшим". Тим самимКонфуцій виступав за аристократичну концепцію правління, оскільки простийнарод повністю усувався від участі в управлінні державою.Правда, його політичний ідеал полягав в правлінні аристократів чесноти ізнання, а не родової знаті та багатих, так що пропонована їм едеальнаяконструкція правління відрізнялася від тодішніх соціально-політичних реалій тазавдяки цьому володіла певним критичним потенціалом. Але в цілому дляКонфуція і його послідовників, незважаючи на окремі критичні зауваження ісудження, характерне швидше примиренське і компромісне, ніжкритичне відношення до існуючих порядків. Разом з тим властивеконфуціанству вимога дотримання в державному управлінні принципівчесноти вигідно відрізняє це учення як від типової для політичноїісторії Китаю практики деспотичного правління, так і від теоретичнихконцепцій, що виправдовували деспотичне насильство проти підданих і відкидалиморальні заборони в політиці.Будучи прихильником ненасильницьких методів правління, Конфуцій закликавправителів, чиновників і підданих будувати свої взаємовідносини на засадахчесноти. Цей заклик насамперед звернений до правлячих, оскількидотримання ними принципів доброчесності відіграє вирішальну роль і зумовлюєпанування норм моральності в поведінці підданих. Відкидаючи насильство,Конфуцій говорив: "Навіщо, керуючи державою, вбивати людей? Якщо Вибудете прагнути до добра, то і народ буде добрим. Мораль шляхетного мужа(Подібна) вітру; мораль низької людини (подібна до) трави. Трава нахиляєтьсятуди, куди дме вітер ".Основна чеснота підданих полягає, згідно Конфуцію, у відданостіправителеві, в слухняності і шанобливості до всіх «старшим». Політичнаетика Конфуція в цілому направлена ​​на досягнення внутрішнього миру міжверхами і низами суспільства і стабілізації правління. Крім чисто моральнихчинників він звертає увагу і на необхідність подолання процесівполяризації багатства і бідності серед населення. "Коли багатстварозподіляються рівномірно, - зазначав він, - то не буде бідності; коли вкраїні панує гармонія, то народ не буде велике; коли панує мир (увідносинах між верхами і низами) не буде небезпеки повалення (правителя) ".Відкидаючи бунти і боротьбу за владу, Конфуцій високо оцінював благагромадянського миру.Негативно ставився Конфуцій також і до зовнішніх воєн, до завойовницькихпоходів китайських царств один проти одного або проти інших народів("Варварів"). Не відкидаючи в принципі самі гегемоністські претензії китайськихправителів, Конфуцій радив їм: "людей, що живуть далеко і непідкоряються », необхідно« завоювати за допомогою освіченості і моралі "."Якщо б вдалося їх завоювати, - додавав він, - серед них запанував би мир".Ці культуртрегерскі і миротворчі мотиви надалі нерідковикористовувалися китайськими правителями як морально прикриття своїхзавойовницьких акцій і підпорядкування своєї влади інших народів.Регулювання політичних відносин за допомогою норм чесноти в ученніКонфуція різко протиставляється управлінню на основі законів. "Якщо, -підкреслював він, - керувати народом за допомогою законів і підтримуватипорядок за допомогою покарань, народ прагнутиме ухилятися (відпокарань) і не відчуватиме сорому. Якщо ж керувати народомдопомогою чесноти і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народбуде знати сором і він виправиться ".В цілому чеснота в трактуванні Конфуція - це великий комплекс етико-правових норм і принципів, до якого входять правила ритуалу (чи),людинолюбства (жень), турботи про людей (шу), поятітельного відношення добатькам (сяо), відданості правителю (чжун), боргу (і) і т.д. Вся цянормативна цілісність, що включає в себе всі основні форми соціально-політичного регулювання того часу, за винятком норм позитивногозакону (фа), є єдність моральних і правових явищ.Негативне ставлення Конфуція до позитивних законів (фа) обумовлено їхтрадиційним наказательним значенням, їх зв'язком (на практиці і втеоретичних уявленнях, в правосвідомості) з жорстокими покараннями.Разом з тим Конфуцій не відкидав повністю значення законодавства, хоча,судячи з усього, останньому він приділяв лише допоміжну роль.Суттєву соціально-політичну та регулятивну навантаження у вченні Конфуціянесе принцип "виправлення імен" (Чже хв). Мета "виправлення імен" -привести "імена" (тобто позначення соціальних, політичних і правовихстатусів різних осіб і грпп населення в ієрархічній системі суспільства ідержави) у відповідність з реальністю, позначити місце і ранг кожного всоціальній системі, дати кожному соответствуюее йому ім'я, щоб государ бувгосударем, сановник - сановником, батько - батьком, син - сином, протолюдін -простолюдином, підданий - підданим.Вже незабаром після свого виникнення конфуціанство стало впливовим