23. Поняття соціального в філософії

Людина є суспільною істотою і її можливості реалізуються лише в суспільстві, а всі дії людини, зв'язки і відносини, умови, в яких живуть люди, можна правильно зрозуміти лише тоді, коли усвідомлюється зміст поняття суспільства, соціуму. Соціальна філософія спрямована на дослідження загальних фундаментальних характеристик суспільного буття людей, на вияв причин (підстав) суспільної діяльності людей, а також головних цінностей, цілей життя людини в суспільстві. Це філософська дисципліна, предметом якої є теорія суспільного розвитку, загальні зв’язки і відношення, а також специфічні риси соціального пізнання. У вивченні закономірностей суспільного розвитку в соціальній філософії співіснують і взаємно доповнюють одне одного формаційний та цивілізаційний підходи. У сучасній соціальній теорії розвиваються і формулюються такі проблеми як соціальна онтологія, глобальні системи, соціальна трансформація, соціальні знання та соціальні зміни, соціальні протиріччя. Розширення проблемного поля вплинуло і на функції соціального знання: до ідеологічної, гуманітарно-світоглядної, методологічної, аксіологічної функціїдодалися комунікативна та інтегруюча функції.

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними.Соціальна структура формується за різними ознаками: класовими, національними, статевими, віковими, професій­ними та ін.Основні різновиди соціальної структури:

• соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи);

•  соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);

• соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);

• соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);

• соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи). Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які:

- посідають різні місця в системі соціальної нерівності, в диференціації населення суспільства за такими показни­ками, як влада, власність, прибуток та ін.;

-пов'язані між собою політичними, культурними й еконо­мічними відносинами, а також є суб'єктами функціонування соціальних інститутів.

Отже соціальна філософія розглядає особливості розвитку і співіснування між собою так би мовити першооснови виникнення філософії взагалі, тобто людини.

24. Філософський зміст понять руху, простору і часу

Рух – це спосіб існування субстанції, що реалізується через зв'язок між речами і явищами, через відношення між ними. Рух – відносне поняття, реалізується тільки у відношенні до деякої іншої речі. Для вивчення руху будь-якого об’єкту потрібно знайти будь-який інший об’єкт, по відношенню до якого і буде відбуватися рух, що нас цікавить. Цей інший об’єкт носить назву системи відліку. Рух може проявлятися у двох формах – зміна, спокій. Зміна(за Гегелем) перехід однієї якості в іншу, проте як би не змінився предмет, поки він існує – він зберігає свою визначеність. (Н.д Річка залишається річкою, не дивлячись на те що тече і вода у ній змінюється) Набути абсолютного спокою означає – перестати існувати.Іншою формою руху є спокій – поки система відносин зберігає свою якість, вона покоїться. Спокій – це відсутність зміни, але ні в якому разі не відсутність руху. «В єдності спокою як фіксованої наявності окремих форм руху та зміни як перетворення форм руху одна в одну і полягає сутність руху». Отже, рух реалізується через зв'язок між речами і явищами, через відношення між ними. Ідея про форми руху матерії та їх взаємозв'язки висунута Енгельсом. В основу класифікації форм руху він поклав наступні принципи: 1) форми руху співвідносимо з певним матеріальним рівнем організації матерії, тобто кожному рівню такої організації повинна відповідати своя форма руху; 2) між формами руху існує генетичний зв'язок, тобто форма руху виникає з нижчих форм; 3) вищі форми руху якісно специфічні і несвідомих до нижчих форм. Виходячи з цих принципів і спираючись на досягнення науки свого часу, Енгельс виділив 5 форм руху матерії: 1) механічну; 2) фізичну (теплову, електромагнітну, гравітаційну, ядерну, атомну); 3) хімічну 4) біологічну; 5) соціальну. Буття матерії характеризується не тільки системністю, рухом, але й формами її існування – простором і часом.Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не існує об'єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається. Абсолютного простору як нескінченої порожньої протяжності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших формах (речовина, поле), а простір виступає як загальна властивість (атрибут) матерії. Так само немає і абсолютного часу, час завжди нерозривно зв'язаний з рухом, розвитком матерії. Простір і час існують об'єктивно і незалежно від свідомості, але зовсім не від матерії.Простір – є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об’єкту або множини таких об’єктів, що займають різне положення в просторі.Час – є форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик та філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж суб’єкуту, який змінює свої властивості.Простір і час нерозривно зв’язані між собою. Їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства. Невипадково ще в „Рамаяні”, пам’ятнику духовного життя Стародавньої Індії, знання простору і часу віднесено до властивостей, що визначають гідність людини