2. Предмет та функції філософії.

Специфічним об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина-світ". Поняття предмета і об’єкта філософії тісно пов’язані між собою. Щоб з'ясувати специфіку предмета філософії, необхідно з'ясувати, під яким кутом зору об'єкт відбивається у свідомості. А тому що об'єктом філософії є відношення "людина-світ", то, природньо, що на перший план виступає питання про природу і сутність світу і людини, про загальні, граничні основи їхнього буття, про перші початки, а також про те, як цей світ улаштований, які взаємозв'язки існують у світі, а також між людиною і світом.

Таким чином, можна сказати, що предметом філософії є її об'єкт - відношення "людина-світ",- аналізований із погляду природи і сутності світу, природи і сутності людини, його місця у світі, відношення до нього, можливостей його пізнання і перетворення, а також із погляду устрою світу, його загальної структури і стану, у якому він знаходиться.

3. Структура та основні функції філософії

філософія в науковому пізнанні та сус¬пільному житті виконує низку важливих функцій: • світоглядну: формує загальну систему розуміння природи, людини, суспільства в їх сутнісних характеристиках, тоб¬то вирішує загальнотеоретичні проблеми їх наукового ро¬зуміння. Вона формується в процесі осмислення, обґрунтування світоглядних ідеалів. Філософія як світогляд — це не лише зміст, а й спосіб осягнення дійсності, а також принципи самого життя, які визначають характер діяль¬ності людей. Найважливішим компонентом світогляду є ідеали як визначальні життєві цілі. Характер уявлень про світ сприяє постановці певної мети, життєвих завдань, із узагальнення яких виробляється життєвий план, форму¬ються відповідні ідеали. У формуванні цієї функції філософія спирається на сукупність наук, на всю людську практику осягнення дійсності, ви¬значає своє ставлення до релігії, яка теж претендує на виконан¬ня світоглядної функції; • онтологічну: вирішує проблему, яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, людських форм пізнання, в яких він (світ) дається людині, якою є його природа, сутність, структура. До онтологічних включали й проблему люд¬ського буття, його залежності від зовнішніх факторів, під якими мали на увазі як природні, так і надприродні чин¬ники. Ця функція тісно пов'язана з попередньою; • праксеологічну: досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема проблему свободи й необхідності та різноманітні спроби її розв'язання (фаталізм, волюнта¬ризм тощо); • гносеологічну (логіко-гносеологічну): досліджує процес за¬кономірності пізнання світу людиною, визначає його сутність, можливості, умови закономірності, розробляє систему принципів і категорій, які організують раціональ¬не пізнання, є його понятійним фундаментом; • методологічну: відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворюючої, так і пізнавальної діяльності. Осмислюючи й обґрунтовуючи стратегію реалізації людських ідеалів, формуючи принци¬пи їх досягнення, філософія тим самим виконує методоло¬гічну роль. Процес пізнання й практичної діяльності може дати потрібний ефект, лише будучи відповідно упорядкованим і організованим. Якщо на перших порах сек¬рети такої упорядкованості залишалися поза увагою лю¬дей, то в подальшому вони виділяються в спеціальний предмет раціонального пізнання й фіксуються як система соціально апробованих правил, нормативів пізнання й діяльності. Пізніше методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої передусім є філо¬софське осмислення принципів організації й регуляції пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури й змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини. Кожна наука сама розробляє свої методи, проте вони спира¬ються на ту чи іншу філософську систему. Методологічна функція філософії не зводиться лише до методології пізнання, а й охоплює весь рівень методології людської діяльності. • ідеологічна: показує, що філософські вчення й напрями виражають не тільки "чисте прагнення до істини", а й інте¬реси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів тощо). Тому будь-яка філософська школа з позицій певного класу формує світогляд і впливає на суспільну ді-яльність з тих же соціальних (класових) позицій; • виховна: показує, що опанування філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до розумного осягнення світу й самої себе, свідомого визначення свого місця в світі, своїх най¬вищих цінностей, ідеалів, життєвих орієнтирів і цілей, сенсу життя; • аксіологічна: вказує на місце цінностей в житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв'язок різних цінностей між собою, із соціальними й культурними факторами та структурою особистості. Вона досліджує моральне й естетичне ставлення людини до дійсності; • інтегруюча (інтегративна): показує, що філософія робить узагальнення з висновків часткових (спеціальних, "конк¬ретних") наук, пов'язуючи їх з постановкою й розв'язан¬ням корінних світоглядних проблем; тим самим філософія сприяє створенню цілісної системи наукового знання, еле¬менти якої (окремі науки, галузі, розділи) між собою не пов'язані. При цьому філософія не підміняє конкретних наук, не претендує на розв'язання "своїми методами" їх проблем. Підсумовуючи, необхідно наголосити, що у філософії відобра¬жається не лише вчорашнє й сьогоднішнє. Вона конструює й майбутнє, формуючи принципово нові ідеї, світоглядні ідеали. В галузі конкретно-історичного життя вона здійснює інтеграцію різних форм людського досвіду

Що стосується        структури філософії, то вона до цих пір точно не визначена. Найбільш поширена її трактування як складається з трьох тісно один з одним пов'язаних частин (рівнів): онтології (вчення про буття), гносеології (вчення про пізнання) та аксіології (загальна теорія цінностей). На онтологічному рівні вирішуються проблеми найбільш загальних взаємин між світом і людиною. Людина як особлива мисляча структурна одиниця буття і реального світу необхідно вступає з ним у взаємодію. Це приводить людину до постановки питань про сутність світу і його походження, про те, що лежить в основі світу (наприклад, матеріальна чи духовна субстанція). Людина намагається виявити основні форми прояву світу, ставить питання про те, єдиний або множественен світ, в якому напрямку він розвивається і розвивається взагалі. На відміну від приватних наук, філософія ставить ці питання в граничній формі, кажучи про найбільш загальних передумовах буття, про його найбільш загальні закономірності. Це породжує різноманітність філософських систем щодо їх вирішення онтологічних проблем. Наприклад, філософи по-різному відповідають на питання про те, що лежить в основі: дух чи матерія, дають нам ідеалістичне або матеріалістичне рішення даного питання. Будучи частиною буття, людина в той же час певним чином протистоїть йому і усвідомлює це своє протистояння. Тому навколишній світ сприймається як об'єкт пізнання. На цьому рівні, званому гносеологічним, філософія ставить питання про пізнаваність світу. В рамках цього питання будується теорія пізнання. Людина не тільки пізнає світ, а й живе в ньому як його частина, емоційно сприймає і усвідомлює своє існування, взаємини з іншими людьми, свої права та обов'язки. Ці проблеми вирішуються на аксіологічними рівні. Тут відбувається виявлення загальних ціннісних підстав буття людини, її практичної діяльності та поведінки. Аксіологію цікавить людське ставлення до буття, а не буття як таке або закони його пізнання. Є й інші рівні в структурі філософії. Наприклад, праксіологіческій рівень пов'язаний з аналізом практичної діяльності людини з освоєння реального буття, предметного світу. Людина пізнає закономірності буття, оцінює їх значущість для свого розвитку і розвитку людства в цілому, маючи можливість творчо застосовувати отримані знання. Для кожного рівня філософії характерною є певна філософська дисципліна. Однак не всі дисципліни можна віднести до якогось одного рівня. Назвемо ці дисципліни, що виникли в результаті диференціації філософського знання. Логіка - вчення про послідовне і впорядкованому мисленні. Вони вивчає форми вираження думок і форми розвитку знань, прийоми і методи пізнання, а також особливі закони мислення. Філософська антропологія досліджує проблеми природи, сутності та існування людини як особливої ​​форми буття. Етика вивчає проблеми добра. Її мета - виявити фундаментальні, граничні підстави справедливих, розумних і осмислених дій в спільному житті людей. Естетика досліджує сутність прекрасного, форми його прояву в мистецтві і природі, а також його вплив на сприймає. Соціальна філософія - дисципліна, пов'язана із з'ясуванням питань про те, що таке суспільство, що можна віднести до суспільних явищ, як реалізують себе в загальному бутті соціальні закономірності. Філософія мови расматривает виникнення, розвиток і функції мови, а також його значення в житті людини і суспільства. Філософія релігії ставить питання про сутність феномену релігійної віри і релігійної свідомості, про специфіку їх функціонування в суспільстві, про значення релігії для людини.