- •Орієнтовні питання для підготовки до іспиту
- •Світогляд як духовно-практичний феномен. Історичні типи світогляду.
- •Предмет та функції філософії.
- •Структура та основні функції філософії
- •Філософія як світогляд і наука
- •Місце і роль філософії в системі культури
- •Філософія , наука, релігія
- •Античний атомізм
- •Вчення Платона про ідеї. Поняття ідеальної держави.
- •Раціоналізм та емпіризм філософії 17 ст.
- •Правові ідеї т.Гоббса та Дж. Локка
- •Основні ідеї філософії і.Канта
- •Діяльність як спосіб існування соціального
- •Діалектико-матеріалістичний зміст філософії марксизму
- •Проблема відчуження людини в марксистській філософії
- •Вчення з. Фрейда про несвідоме
- •Специфіка наукового пізнання. Форми і види наукового пізнання
- •Свідомість і психіка. Структура свідомості в психоаналітичній концепції
- •Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні
- •Поняття соціального в філософії
- •Філософський зміст понять руху, простору і часу
- •Взаємодія індивідуальної та суспільної свідомості
Специфіка наукового пізнання. Форми і види наукового пізнання
Наукове пізнання - це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого споглядання до абстрактного мислення і від останнього - до практики. Це є головною функцією наукової діяльності.
До форм пізнання належать проблема, ідея, концепція, гіпотеза, теорія.
Типова логічна структура наукового дослідження може бути представлена у вигляді ланцюга такої послідовності: «проблема — гіпотеза — теорія». Тобто наукове пізнання як оперативна діяльність включає в себе порушення проблеми, висунення гіпотез, збирання фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка дає можливість розв’язати порушену проблему.Проблема, на думку П. В. Копніна, — це знання про незнання. Для визначення послідовності розв’язання проблем необхідно їх класифікувати. Сучасні знання з логіки наукового пізнання дають можливість виділити п’ять гносеологічних принципів класифікації проблем: об’єктний, функціональний, структурний, екзистенціальний і часовий.
Відповідно до об’єктного принципу проблеми умовно поділяються на конструктивні, що відображають пошук за заздалегідь заданими параметрами, і аналітичні, що відображають суперечності суб’єкта з актуально існуючим невідомим об’єктом. Функціональний принцип дає можливість поділити проблеми на стратегічні (спрямовані на вирішення довготермінових глибинних завдань) і тактичні (спрямовані на розв’язання сьогоденних, дрібних ситуацій). Структурний принцип дає ключ до розуміння внутрішньо наукових (виникають у межах однієї науки) і комплексних (пограничних або міждисциплінарних) проблем. Екзистенціальний принцип дає можливість поділити проблеми на реальні і нереальні (псевдопроблеми). Нарешті часовий принцип класифікації підкреслює різницю між першочерговими і другорядними проблемами.
Ідея (від грец. ίδέα — початок, основа, прообраз) — це форма наукового пізнання, яка не тільки відображає об’єкт, його зв’язки, закономірності, а й спрямована на перетворення дійсності. Вона також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує такі функції:
підсумовування досвіду попереднього знання;
синтезування знання у цілісну систему;
евристичного принципу для здобуття нових знань;
наукового пошуку нових шляхів і підходів до розв’язання проблем;
прогнозування належного майбутнього;
спрямування пізнавальної діяльності людини на практичне перетворення дійсності згідно зі змістом наявного знання про майбутнє.
Гіпотеза — це форма наукового пізнання, за допомогою якої формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми.
Кожна гіпотеза повинна відповідати таким вимогам:
по-перше, діалектичному принципу розвитку, тобто розвиватися від моменту її усунення до перетворення у наукову теорію, бути результатом розвитку попереднього знання і підставою для виникнення нового знання;
по-друге, діалектичному принципу взаємозв’язку і взаємообумовленості явищ, процесів дійсності, тобто враховувати вплив на будь-які елементи гіпотетичного знання теорій, концепцій, фактів суміжних галузей науки і практики;
по-третє, загальнонауковому принципу відповідності, тобто спиратися на досягнення попереднього знання, включати його як базовий або випадковий елемент у нове знання.
Наукова концепція (від лат. сonceptio — сприйняття) — це форма тлумачення основної ідеї теорії, система поглядів на певне явище, спосіб його розуміння й тлумачення.
Теорія (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження) — це структурована система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта пізнання.