- •1. Поняття, функції, принципи цивільного права
- •2. Цивільне законодавство
- •3. Цивільні правовідносини: поняття, види, зміст
- •4. Правоздатність та дієздатність громадянина. Обмежування дієздатності та визнання громадянина недієздатнім
- •5. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим
- •6. Опіка та піклування
- •7. Аналогія закону та аналогія права
- •8. Значення міжнародних договорів в цивільному законодавстві
- •9. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
- •10. Здійснення цивільних прав
- •11. Поняття юридичної особи. Виникнення та припинення юридичної особи
- •12. Класифікація юридичних осіб
- •13. Філії та представництва юридичних осіб
- •14. Об'єкти цивільно-правових відносин: поняття та види. Речі як об'єкти цивільних правовідносин
- •15. Гроші та цінні напери як об'єкти цивільних правовідносин
- •16. Результати творчої діяльності. Інформація. Роботи. Послуги
- •17. Захист цивільних прав та інтересів судом
- •18. Захист цивільних прав нотаріусом
- •19. Самозахист цивільних прав
- •20. Нематеріальні блага та їх захист
- •21. Поняття, види та форми правочинів
- •22. Умови дійсності правочинів. Недійсні правочини та їх види
- •23. Представництво: поняття та види. Довіреність
- •24. Строки: поняття, обчислення та види
- •25. Позовна давність: поняття, види. Перебіг строку позовної давності
- •26. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов'язків
- •27. Захист цивільних прав: поняття та способи
- •28. Право власності: поняття, види, форми
- •29. Зміст право власності. Способи набуття. Припинення права власності
- •30. Громадяни як суб'єкти права власності. Право власності юридичних осіб
- •31. Право державної та комунальної власності
- •32. Право приватної власності
- •33. Речові права: поняття та види. Сервітут, суперфіцій, емфітевзис
- •34. Способи захисту права власності та інших речових прав. Віндикаційний та неготарний позови
- •35. Договір: поняття, зміст, види
30. Громадяни як суб'єкти права власності. Право власності юридичних осіб
Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступають у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у цивільних правовідносинах під певним ім'ям і лише в деяких випадках (наприклад, в авторських відносинах) — під псевдонімом (вигаданим ім'ям) або анонімно (без імені). Щоб мати можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє громадян цивільною правосуб'єктністю, елементами якої є цивільна правоздатність та цивільна дієздатність.
Зміст правоздатності громадянина визначено в ст.10 ЦК України. При цьому слід зазначити, що зміст правоздатності — це якісна, а не кількісна категорія, оскільки зміст цивільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності. У зазначеній статті наведено приблизний перелік майнових та особистих немайнових прав, які можуть мати громадяни: громадяни відповідно до закону можуть мати майно в приватній власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповідати майно, обирати рід занять та місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також інші майнові та особисті немайнові права. Тобто в ЦК України передбачено можливість набуття й інших немайнових та майнових прав.
Правоздатність громадянина припиняється його смертю (ст. 9 ЦК України). Доки людина жива — вона є правоздатною незалежно від стану здоров'я. Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення існування громадянина як суб'єкта права.
Однак юридичні особи є різними за своїм правим статусом. Так, Цивільний кодекс України (ст. 81) поділяє юридичних осіб на два види: юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. До юридичних осіб публічного права належать юридичні особи, створені розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Юридичними особами приватного права вважаються юридичні особи, створені громадянами таабо юридичними особами приватного права. Отже, суб’єктами права приватної власності на землю є юридичні особи приватного права. Юридичні особи публічного права можуть володіти землею на праві постійного користування та оренди[3, c. 134-137].
31. Право державної та комунальної власності
Законом України "Про власність" у його первісній редакції, державна власність в Україні була поділена залежно від рівня усуспільнення на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Однак у новій Конституції України передбачені: виключна власність Українського народу (ст.13), державна власність (ст. 14) і власність територіальних громад села, селища, міста, тобто комунальна власність (ст. 142), яка стала відокремленою від державної власності як юридичне, так і економічно, а відтак набула ознак самостійної форми власності. Це відповідно внесло істотні зміни щодо суб'єктів, об'єктів та змісту перелічених форм власності.
Аналіз конституційних положень дає певні підстави вважати, що суб'єктом так званої виключної власності є Український народ, суб'єктом права державної власності — держава, суб'єктом права комунальної власності — територіальні громади села, селища, міста.
Виходячи з положень Конституції України, слід констатувати, що суб'єктом права державної власності є держава, утворена Українським народом (за винятком виключної власності українського народу).
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про власність" земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України. Ця норма, але в дещо іншій редакції, міститься у ст. 13 Конституції України.
Законом України "Про власність" суб'єктами права комунальної власності, як різновиду права державної власності, були визнані адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів. Однак за Конституцією України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від державної власності, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.
Відповідно до ст. 35 Закону України "Про власність" до об'єктів права комунальної власності належить: майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території, а також майно, передане у власність адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності[3, c. 139-141].