- •1. Поняття, функції, принципи цивільного права
- •2. Цивільне законодавство
- •3. Цивільні правовідносини: поняття, види, зміст
- •4. Правоздатність та дієздатність громадянина. Обмежування дієздатності та визнання громадянина недієздатнім
- •5. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим
- •6. Опіка та піклування
- •7. Аналогія закону та аналогія права
- •8. Значення міжнародних договорів в цивільному законодавстві
- •9. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
- •10. Здійснення цивільних прав
- •11. Поняття юридичної особи. Виникнення та припинення юридичної особи
- •12. Класифікація юридичних осіб
- •13. Філії та представництва юридичних осіб
- •14. Об'єкти цивільно-правових відносин: поняття та види. Речі як об'єкти цивільних правовідносин
- •15. Гроші та цінні напери як об'єкти цивільних правовідносин
- •16. Результати творчої діяльності. Інформація. Роботи. Послуги
- •17. Захист цивільних прав та інтересів судом
- •18. Захист цивільних прав нотаріусом
- •19. Самозахист цивільних прав
- •20. Нематеріальні блага та їх захист
- •21. Поняття, види та форми правочинів
- •22. Умови дійсності правочинів. Недійсні правочини та їх види
- •23. Представництво: поняття та види. Довіреність
- •24. Строки: поняття, обчислення та види
- •25. Позовна давність: поняття, види. Перебіг строку позовної давності
- •26. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов'язків
- •27. Захист цивільних прав: поняття та способи
- •28. Право власності: поняття, види, форми
- •29. Зміст право власності. Способи набуття. Припинення права власності
- •30. Громадяни як суб'єкти права власності. Право власності юридичних осіб
- •31. Право державної та комунальної власності
- •32. Право приватної власності
- •33. Речові права: поняття та види. Сервітут, суперфіцій, емфітевзис
- •34. Способи захисту права власності та інших речових прав. Віндикаційний та неготарний позови
- •35. Договір: поняття, зміст, види
23. Представництво: поняття та види. Довіреність
Однією з форм здійснення суб'єктами належних їм цивільних прав та обов'язків є представництво.
Представництво — це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє.
Значення представництва полягає в тому, що саме завдяки цьому інститутові цивільного права юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, забезпечувати свої інтереси в суді за допомогою юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми.
Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин фізична особа не завжди має змогу особисто здійснювати надані їй законом можливості: отримувати пенсію, поштові перекази, заробітну плату, розпоряджатися майном, керувати транспортними засобами, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках їй на допомогу приходить представник.
Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють представництво від низки подібних відносин.
Залежно від того, ким визначається представник і на чому ґрунтується його повноваження, представництво виникає на підставі договору, закону, акта юридичної особи та інших законних підстав. При цьому представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Своїми діями він неначе зв'язує особу, яку представляє, з третьою особою.
У представника ніяких прав і обов'язків з приводу правочинів, укладених ним, не виникає. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Розкриваючи суть представництва, необхідно наголосити, що не будь-які правочини можуть бути вчинені представником. Наприклад, згідно положеннями Цивільного кодексу України заповіт має бути підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо іншої особи, представником якої він є одночасно, за винятком комерційного представництва.
Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Повноваження комерційного представника може бути підтверджено письмовою угодою між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю. Одночасне комерційне представництво різних сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, передбачених законом. Наприклад, члени товарної біржі укладають відповідні договори з біржовими брокерами, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі на здійснення біржових операцій (ст. 16 Закону України "Про товарну біржу"). Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Представниками можуть бути і юридичні особи у випадках, прямо передбачених статутом чи положенням про дану юридичну особу, тобто юридична особа вправі бути представником у межах своєї правоздатності (ст. 20 Закону України "Про об'єднання громадян", ст. 2 Закону України "Про товарну біржу").
Отже, договірне представництво — це представництво, що ґрунтується на волі особи, яку представляють і яка особисто визначає повноваження представника, як правило, шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору доручення. Наприклад, особа доручає вибраному нею представнику придбати для неї автомобіль за кордоном. У цьому разі повноваження представника (коло прав та обов'язків, які покладаються на нього, пов'язаних із придбанням автомобіля) визначаються особою, для якої цей автомобіль купується. І представник зобов'язаний діяти в межах наданих йому повноважень.
Характерними ознаками законного представництва, по-перше, є те, що представник і його повноваження встановлюються нормативними актами (цивільними, господарськими, сімейними). Наприклад, батьки, опікуни виступають представниками недієздатних осіб, малолітніх до 14 років у зв'язку з прямою вказівкою закону. По-друге, особа, яку представляють, не бере участі в призначенні представника і не може особисто скасувати чи змінити повноваження представника, оскільки ці повноваження визначені законом. Різновидом законного представництва є і так зване статутне представництво. За статутним представництвом представниками виступають уповноважені організації, яким їхнім статутом чи положенням надано право представляти інтереси цих організацій. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, правоуповноваженою на це її установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.
Представник зобов'язаний вчиняти правочини особисто. Але він може передати свої повноваження повністю або частково іншій особі, якщо це передбачено законом чи договором між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яку представляє.
Представник, який передав свої повноваження на іншу особу, повинен сповістити про це особу, яку представляють, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (замісника). При невиконанні цього обов'язку на особу, яка передала повноваження, накладається відповідальність за дії замісника як за власні.
Передоручення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю, строк якої не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої її видано[1, c. 99-102].