- •1. Поняття, функції, принципи цивільного права
- •2. Цивільне законодавство
- •3. Цивільні правовідносини: поняття, види, зміст
- •4. Правоздатність та дієздатність громадянина. Обмежування дієздатності та визнання громадянина недієздатнім
- •5. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим
- •6. Опіка та піклування
- •7. Аналогія закону та аналогія права
- •8. Значення міжнародних договорів в цивільному законодавстві
- •9. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
- •10. Здійснення цивільних прав
- •11. Поняття юридичної особи. Виникнення та припинення юридичної особи
- •12. Класифікація юридичних осіб
- •13. Філії та представництва юридичних осіб
- •14. Об'єкти цивільно-правових відносин: поняття та види. Речі як об'єкти цивільних правовідносин
- •15. Гроші та цінні напери як об'єкти цивільних правовідносин
- •16. Результати творчої діяльності. Інформація. Роботи. Послуги
- •17. Захист цивільних прав та інтересів судом
- •18. Захист цивільних прав нотаріусом
- •19. Самозахист цивільних прав
- •20. Нематеріальні блага та їх захист
- •21. Поняття, види та форми правочинів
- •22. Умови дійсності правочинів. Недійсні правочини та їх види
- •23. Представництво: поняття та види. Довіреність
- •24. Строки: поняття, обчислення та види
- •25. Позовна давність: поняття, види. Перебіг строку позовної давності
- •26. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов'язків
- •27. Захист цивільних прав: поняття та способи
- •28. Право власності: поняття, види, форми
- •29. Зміст право власності. Способи набуття. Припинення права власності
- •30. Громадяни як суб'єкти права власності. Право власності юридичних осіб
- •31. Право державної та комунальної власності
- •32. Право приватної власності
- •33. Речові права: поняття та види. Сервітут, суперфіцій, емфітевзис
- •34. Способи захисту права власності та інших речових прав. Віндикаційний та неготарний позови
- •35. Договір: поняття, зміст, види
20. Нематеріальні блага та їх захист
Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.
Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю[5, c. 143-145].
21. Поняття, види та форми правочинів
До найпоширеніших юридичних фактів належать правочини, тобто дії суб'єктів, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відомо, що дії як юридичні факти, завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні.
Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання майна шляхом купівлі-продажу, передача землі в оренду, дарування, складання заповіту та ін.).
У правочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вираз волі визнається волевиявленням. Це — суть правочину. Зміст правочину не може суперечити вимогам закону, інших нормативно-правових актів, а також моральним засадам громадянського суспільства.
Правочини, які щоденно вчиняються суб'єктами, досить різноманітні, а тому потребують певної кваліфікації. Залежно від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для вчинення правочину, правочини можуть бути одно-, дво- чи багатосторонніми (договорами).
Одностороннім визнається правочин, для виникнення якого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини і т. ін. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, що його вчинила. До правочинів, які виникли з односторонніх правочинів, застосовують загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить вимогам закону.
Якщо для виникнення правочину потрібні зустрічні дії двох сторін, то це двосторонній правочин (договори купівлі-продажу, підряду, поставки, ренти, перевезення і т. ін.). Для виникнення багатостороннього правочину потрібне волевиявлення і дії трьох і більше сторін. Наприклад, договір про сумісну діяльність, договір лізингу тощо.
Правочини можуть вчинятися усно або письмово. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, щодо яких потрібні нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, які внаслідок недодержання письмової форми є недійсними[1, c. 85-86].