Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Цив.право екзамен.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.08.2019
Размер:
108.3 Кб
Скачать

1.Поняття зобов’язання

Зобов'язальне право є основним розділом римського (і будь-якого іншого) приватного права. Воно регулює майнові відно­сини в сфері виробництва і цивільного обороту. Предмет зобов'язального права — це певна поведінка зобов'язальної особи, її позитивні чи негативні дії.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

2. Види зобов’язань і система зобов’язального права

а) договірні;

б) недоговірні;

в) односторонньо-вольові, які виникають із односторонніх правочинів.

За співвідношенням прав і обов'язків зобов'язання поділяють на:

а) односторонні;

б) взаємні.

Виокремлюють також зобов'язання, де боржник повинен вчинити певні дії; зобов'язання, де за умови неможливості виконати певні дії боржник має право замінити їх виконанням інших визначених в договорі дій (факультативні зобов'язання), і альтернативні зобов'язання.

Альтернативне зобов'язання — це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Виконанням зобов'язання при цьому вважається здійснення однієї з кількох дій. Право вибору, якщо інше не випливає із закону чи тексту договору або із суті договору, належить боржнику.

Розрізняють також головні і додаткові (акцесорні) зобов'язання.

Додатковим є зобов'язання, мета якого — забезпечити виконання головного зобов'язання. Так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору — позики. Додаткові зобов'язання тісно пов'язані з головним, припинення головного зобов'язання відповідно припиняє і додаткове.

У більшості випадків особа боржника чи кредитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Але окремі зобов'язання настільки тісно пов'язані з особою боржника чи кредитора, що виконати їх в іншому суб'єктному складі неможливо. Такі зобов'язання називаються особистими. Так, смерть автора припиняє дію видавничого договору.

За економічними і юридичними ознаками зобов'язання в літературі традиційно поділяють на:

1) зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу);

2) зобов'язання з оплатної передачі майна в користування (майновий найм, найм житлового приміщення, оренда, лізинг);

3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, пожертва, позичка);

4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт);

5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, зберігання, охорона, експедиція);

6) зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунок, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

8) зобов'язання страхування (майнове та особисте страхування, страхування відповідальності);

9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна без достатніх правових підстав).

Зобов'язальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообороту(обігу), а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю організацій і громадян.

Норми зобов'язального права є важливою і найбільш значною частиною цивільного законодавства. Так, у Цивільному кодексі України з 572 статей 321 стаття присвячена зобов'язанням. Зобов'язальне право має загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми, які передбачають правила, що поширюються на всі зобов'язання. Маються на увазі норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання зобов'язань, про відповідальність суб'єктів за порушення зобов'язань та припинення зобов'язань. Особлива частина зобов'язального права містить норми, які регулюють окремі види зобов'язань.

Загальні положення про зобов'язання сформульовані в першому підрозділі III розділу ЦК України. У шести главах цього підрозділу передбачені правила про підстави виникнення зобов'язань (гл.14), виконання зобов'язань (гл.15), види забезпечення виконання зобов'язань (гл.16). Глава 17 встановлює правила уступки вимоги і переводу боргу. Підставам і обсягу відповідальності за порушення зобов'язань присвячена глава 18. Правила про підстави припинення зобов'язань містяться в главі 19.

Окремі види зобов'язань урегульовані в другому підрозділі III розділу ЦК України. Основне місце серед видів зобов'язань належить договірним зобов'язанням. Цивільний кодекс України передбачає більше двадцяти цивільно-правових договорів, які породжують відповідні договірні зобов'язання і пов'язані з такими інститутами зобов'язального права, як купівля-продаж (гл.20), поставка (гл.23), державна закупівля сільськогосподарської продукції (гл.24), майновий найом (гл.25), підряд (гл.28), підряд на капітальне будівництво (гл.29) тощо. Норми, передбачені у главах другого підрозділу III розділу ЦК України, регулюють правомірну економічну діяльність громадян і організацій, пов'язаних між собою відповідними відносинами, спрямованими на передачу майна, виконання робіт, надання послуг, сплату грошей, тобто йдеться про регулятивні відносини, що становлять зміст товарообороту (обігу). Решту норм, що регулюють окремі види зобов'язань, можна визначити як реакцію держави на порушення суб'єктивних цивільних прав, тобто на правопорушення. До них належать: зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл.40), і зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (гл.42). За допомогою цих зобов'язань здійснюється цивільно-правовий захист порушених цивільних прав. Вони істотно відрізняються від договірних зобов'язань. Підставами виникнення їх є неправомірна діяльність, а не договір. Тому вони називаються позадоговірними зобов'язаннями. Крім того, вони спрямовані на захист порушених цивільних прав і, отже, є охоронними. До позадоговірних зобов'язань належать також зобов'язання, що виникають внаслідок рятування колективного або державного майна.

3. Система зобов’язального права( у 2 питанні)

4.Елементи зобов’язання

Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники — кредитор і боржник. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Об'єкт зобов'язання — це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати у:

а) передачі речей у власність чи користування;

б) виконанні певної роботи;

в) наданні певних послуг;

г) сплаті грошей (відшкодування збитків) тощо.

Зміст зобов'язання — це сукупність суб'єктивних прав та обов'язків його учасників. Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру.

5. Підстави виникнення зобов'язань

Підставами виникнення зобов'язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише зазначає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов'язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту або кількох. Наприклад, вказаний у заповіті спадкоємець може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються у певній послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спадщини спадкоємцем. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов'язання, а й є підставою їх зміни чи припинення.

З норм чинного законодавства випливають такі підстави виникнення зобов'язань:

1) правочини (у тому числі договори) як передбачені, так і не передбачені законом, але такі, що не суперечать йому;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

4) адміністративні акти (наприклад, видача ордера держадміністрацією, внаслідок чого виникає зобов'язання укласти договір найму житла);

5) інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення);

6 ) події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків;

7) судове рішення (наприклад, щодо переддоговірного спору).

Серед підстав виникнення зобов'язань чільне місце належить договору. Не випадково поняття "договір" і "зобов'язання" інколи ототожнюють. Але це не зовсім вірно. Очевидно, що ці поняття співвідносяться між собою як частина і ціле. Зобов'язання є ширшим поняттям. Договори — це лише частина зобов'язань.

6. Заміна осіб. Заміна осіб у зобов’язанні

За загальним правилом зобов'язання виконуються тими особами, які існували під час виникнення зобов'язання. Але законодавство передбачає можливість зміни осіб у зобов'язаннях. Заміна кредитора іменується уступкою вимоги (цесія), а заміна боржника — переводом боргу.

Уступка вимоги допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору, або коли вимога не пов'язана з особою кредитора.

Уступка вимоги здійснюється шляхом укладення договору між первісним і новим кредитором. Згода боржника на це не потрібна, але його необхідно повідомити про зміну кредитора. Якщо ж боржник не був повідомлений про це, він може виконувати зобов'язання первісному кредиторові.

Кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право вимоги.

Так, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок:

- передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги або цесія);

- правонаступництва;

- виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем;

- виконання обов'язку боржника третьою особою.

Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором.

Так, наприклад, не може бути замінений кредитор в аліментних зобов'язаннях, в зобов'язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи.

Заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але якщо порука чи застава виконання зобов'язання забезпечували, то вони при цьому припиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.