- •1. Поняття, функції, принципи цивільного права
- •2. Цивільне законодавство
- •3. Цивільні правовідносини: поняття, види, зміст
- •4. Правоздатність та дієздатність громадянина. Обмежування дієздатності та визнання громадянина недієздатнім
- •5. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим
- •6. Опіка та піклування
- •7. Аналогія закону та аналогія права
- •8. Значення міжнародних договорів в цивільному законодавстві
- •9. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
- •10. Здійснення цивільних прав
- •11. Поняття юридичної особи. Виникнення та припинення юридичної особи
- •12. Класифікація юридичних осіб
- •13. Філії та представництва юридичних осіб
- •14. Об'єкти цивільно-правових відносин: поняття та види. Речі як об'єкти цивільних правовідносин
- •15. Гроші та цінні напери як об'єкти цивільних правовідносин
- •16. Результати творчої діяльності. Інформація. Роботи. Послуги
- •17. Захист цивільних прав та інтересів судом
- •18. Захист цивільних прав нотаріусом
- •19. Самозахист цивільних прав
- •20. Нематеріальні блага та їх захист
- •21. Поняття, види та форми правочинів
- •22. Умови дійсності правочинів. Недійсні правочини та їх види
- •23. Представництво: поняття та види. Довіреність
- •24. Строки: поняття, обчислення та види
- •25. Позовна давність: поняття, види. Перебіг строку позовної давності
- •26. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов'язків
- •27. Захист цивільних прав: поняття та способи
- •28. Право власності: поняття, види, форми
- •29. Зміст право власності. Способи набуття. Припинення права власності
- •30. Громадяни як суб'єкти права власності. Право власності юридичних осіб
- •31. Право державної та комунальної власності
- •32. Право приватної власності
- •33. Речові права: поняття та види. Сервітут, суперфіцій, емфітевзис
- •34. Способи захисту права власності та інших речових прав. Віндикаційний та неготарний позови
- •35. Договір: поняття, зміст, види
24. Строки: поняття, обчислення та види
Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміжки часу, які називають строками.
Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років фізична особа відсутня у місці постійного проживання і її місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою заінтересованої особи, може оголосити особу такою, що померла. Саме цей проміжок часу (три роки) і є строком.
Поряд з поняттям "строк" (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати.
Терміном визнається певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Цивільно-правові строки (терміни) класифікують за різними критеріями.
1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються: законом, адміністративним актом, правочином або рішенням суду.
2. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків (термінів) їх поділяють на імперативні та диспозитивні.
3. За розподілом обсягу прав і обов'язків строки за окремими періодами часу поділяють на загальні й окремі.
Перебіг строку починається з наступного після календарної дати дня або настанням події, якою визначено його початок. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року, а якщо строк обчислюється місяцями — то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Коли останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встановлено для виконання певної дії, то він закінчується о 24-й год останнього дня строку. Але коли така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, в суді), то строк закінчується в той час, коли в цій організації закінчується робочий день[1, c. 108-109].
25. Позовна давність: поняття, види. Перебіг строку позовної давності
Позовна давність — це встановлений законом строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.
У цивільному праві застосовують два види строків позовної давності:
а) загальні;
б) спеціальні.
Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Спеціальні строки позовної давності встановлено для окремих вимог, визначених Цивільним кодексом України, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скорочені, або подовжені.
Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування вміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію (обчислюється від дня вміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості);
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;
4) у зв'язку з недоліками проданого товару;
5) про скасування договору дарування;
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;
7) про оскарження дій виконавця заповіту.
Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом, але скорочення позовної давності за угодою сторін не дозволяється.
Вимогу про захист порушеного права суд приймає до розгляду незалежно від закінчення позовної давності. Позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленої нею до винесення судом рішення. Закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Зміна осіб у зобов'язанні не має наслідком зміну позовної давності та порядку її обчислення[1, c. 108-109].