Тема 11. Договори у підприємницькій діяльності.
1. Загальні положення про договірні зобов’язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського Кодексу господарським визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником або учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом, згідно з яким один суб'єкт (зобов'язальна сторона в тому числі і боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язальної сторони виконання її обов'язку.
Суб'єктами зобов'язань є певні суб'єкти господарювання: управне-на сторона (кредитор) та зобов'язальна сторона (боржник).
Кредитор- це особа, яка управнена вимагати від свого контрагента (боржника) вчинення певної дії (ряду дій) чи утриматись від її (їх) виконання. Боржник- це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) чи утриматися від її (їх) вчинення.
Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які повинні виконати або, навпаки, утриматися від їх виконання зобов'язальна сторона на вимогу управненої сторони. Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або розширити зміст господарських зобов'язань у процесі їх виконання, якщо законом не встановлено інше.
2. Укладення ГД.
Згідно з ч. 4. ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право на власний розсуд узгоджувати будь-які умови договору, які не суперечать законодавству.
Сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору або на основі типового договору. Примірний договір рекомендується органом управління суб'єктам господарювання при цьому сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови чи доповнювати його зміст.
При укладенні договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів чи іншим органом державної влади, сторони не можуть відступати від змісту типового договору, одначе мають право конкретизувати його умови. Крім цього, сторони також можуть визначати свої права та обов'язки за договором на підставі договору приєднання, який пропонується однією зі сторін для інших можливих суб'єктів, але ці суб'єкти при вступі до договору не мають права наполягати на зміні його змісту. Згідно з ч. 1 ст. 634 ГК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, і який може бути укладений тільки шляхом приєднання іншої сторони до договору, який пропонується в цілому.
Зобов'язання суб'єктів господарювання, які забезпечують суб'єктів господарювання і негосподарюючих суб'єктів - юридичних осіб електроенергією, зв'язком, послугами різних видів транспорту, а у випадках, передбачених законодавством, також інших суб'єктів господарювання належать до числа публічних зобов'язань, а господарські договори, які укладаються в зазначених сферах, є публічними договорами. Такий суб'єкт господарювання не може відмовитись від укладання публічного договору за наявності у нього можливості надати споживачу відповідні послуги, товари або виконати певні роботи.
Господарські договори укладаються за правилами, які встановлені Цивільним Кодексом, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом, та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК сторони господарського договору при його укладенні повинні узгодити предмет, ціну та строк дії договору. Законодавством ці умови визначені як істотні і без досягнення угоди за цими умовами договір не може бути укладений.
3. Виконання ГД (підприємницьких).
Загальні принципи і умови виконання договорів, у тому числі господарських, врегульовано главою 15 "Виконання зобов'язань" Цивільного кодексу (статті 161-177). Щодо господарських договорів діють і спеціальні умови виконання, передбачені нормативними актами про окремі види договорів. На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст. 161 ЦК), забезпечення виконання зобов'язань (статті 178-196 ЦК), відповідальність за порушення зобов'язань (статті 203-215 ЦК), умови про строк (статті 165 і 166 ЦК) та місце виконання зобов'язань (ст. 167 ЦК). Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів. Принципи виконання господарських договорів. Ці принципи є загальнодоговірними (ст. 161 ЦК). Коротко їхню суть можна визначити формулою: "виконання господарських договорів має бути чітким і точним". Основним принципом є принцип належного виконання господарського договору. Це, зокрема, означає виконання його належним суб'єктом (боржником) відповідно до предмета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом і т. ін. З цього основного принципу випливає другий принцип - реального виконання господарського договору. Він закріплений у ст. 208 Цивільного кодексу, згідно з якою зобов'язання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що боржник має вчиняти дії, які передбачені господарським договором, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за згодою кредитора, але це вже буде інший договір. Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право кредитора вимагати цього примусово (зокрема, вимагати відібрання майна - об'єкта договору майнового найму і передачі його кредиторові). З принципу належного виконання випливає і третій принцип - виконання господарського договору у встановлений строк. Щодо всіх господарських договорів строк є, як правило, їхньою істотною умовою. Тому порядок включення цієї умови до договору досить детально регулюється господарським законодавством (наприклад, Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання - щодо відносин поставки). Наступний принцип виконання господарських договорів - відповідність виконання вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити розширено, а не буквально. По-перше, це вказівки закону в прямому розумінні: господарські договори повинні виконуватися відповідно до статей 20-22 і 24 та інших Закону України "Про підприємства в Україні", правил Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге, вказівками закону у такому разі є норми положень про поставки, транспортних статутів, відповідних правил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними, тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих планованих договорів діє принцип виконання їх згідно з актами планування. Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких "вказівок", виконуються "відповідно до вимог, що звичайно ставляться" (ст. 161 ЦК).
4. Установчий договір про створення господарського товариства.
Узгоджена діяльність учасників цивільних правовідносин може бути спрямована на досягнення спеціальної мети - створення нового суб"єкту цивільного права (юридичної особи ), яку вони наділяють необхідним майном і якому вони визначають предмет діяльності. За наявності у юридичної особи декількох засновників вони повинні погодити свої взаємовідносини, в тому числі вид (характер ) і предмет діяльності створюваної організації, розмір і порядок передачі у її статутний фонд майнових внесків, порядок спільної діяльності по створенні юридичної особи та інші умови. Для цього і використовується установчий договір.
За загальним правилом юридична особа створюється згідно з рішенням власника або уповноваженого ним органу. Якщо власників або уповноважених ним органів два або більше, то таким рішенням є установчий договір. Створенню господарського товариства передує рішення як мінімум двох власників. Цим і пояснюється необхідність укладення установчого договору для створення господарського товариства.
У цивільному праві України відомі п"ять видів господарських товариств, в основі створення яких лежить установчий договір : акціонерне товариство, повне і командитне товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю. Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов " язки їх учасників та засновників визначає Закон України " Про господарські товариства " від 19 вересня 1991 року № 1576-XII.
В силу установчого договору його учасники (засновники юридичної особи ) взаємно зобов"язуються у встановленому законом порядку створити нову юридичну особу і надати ій необхідне майно.
За своєю юридичною природою установчий договір господарського товариства є багатосторонньою угодою консенсуального і оплатного характеру. Установчий договір відноситься до групи так званих організаційних договорів.
Сторонами установчого договору господарського товариства можуть бути фізичні та юридичні особи. У відповідності з частиною 3 ст. 3 Закону України " Про господарські товариства " іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Обов"язковою ознакою для сторони в установчому договорі господарського товариства є наявість правосуб"єктністі - правоздатності і дієздатності.
Договір повинен заключатися у письмовій формі. Підписи фізичних осіб потребують нотаріального засвідчення, а підписи керівників юридичних осіб повинні завірятися печаткою.
Предметом установчого договору господарського товариства є створення господарського товариства. Спецефічним в даному аспекті є установчий договір акціонерного товариства відкритого типу, оскільки він укладається між засновниками акціонерного товариства та визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції і перед третіми особами. Такий договір по суті є договором про спільну діяльність і діє до моменту державної реєстрації акціонерного товариства. Учасники договору також мають на меті створення юридичної особи, але даний договір не визначає статус організації, що формується учасниками.
5. Система ГД (підприємницьких).
До системи господарських договорів належать такі види договорів: – купівлі-продажу; – поставки; – перевезення; – контрактації сільськогосподарської продукції; – енергопостачання; – оренди; – міни (бартеру); – лізингу; – зберігання; – капітального будівництва.
Система господарських договорів в економіці України виконує такі основі функції: Юридично закріплює відносини між господарюючими суб’єктами, надає їм зобов’язальний характер, виконання яких захищається законом. Виступає як засіб виявлення реальних потреб ринку в товарах, послугах і роботах. Визначає порядок і засоби виконання взаємних договірних зобов’язань суб’єктів господарювання, Встановлює локальні правила поведінки суб’єктів господарювання і систему контролю за їх виконанням. Передбачає способи економічного захисту інтересів учасників договірних відносин на випадок порушення.
6. Договір про сумісну діяльність.
Згідно зі ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. За схожим визначенням підпункту 7.7.1 п. 7 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. На відміну від визначення ЦК України, це визначення передбачає обов'язковою ознакою відповідного договору об'єднання коштів або майна учасників, а також характер його мети - господарська. Частина 2 ст. 1130 ЦК України вказує на існування двох різновидів договору про спільну діяльність: - договір простого товариства (на основі об'єднання вкладів учасників); - договір про спільну діяльність, що не передбачає об'єднання вкладів учасників. З огляду на поширеність в підприємництві саме договорів простого товариства, на що, зокрема, вказує і визначення договору про спільну діяльність, наведене в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке за змістом майже збігається з визначенням договору простого товариства, в подальшому докладно характеризуватимемо саме цей різновид договорів про спільну діяльність.
7. Договір оренди майна.
1. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. 2. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). 3. Об’єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання. 4. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. 5. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об’єктом оренди. 6. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
8. Договори про виконання робіт та надання послуг.
Договір підряду (Глава 61 ЦК). За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на власний ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатись щодо виготовлення, обробки, переробки, ремонту речі або на виконання іншої роботи з передачею її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний отримати спеціальний дозвіл. Договір доручення (Глава 68 ЦК). За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується зробити від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. У договорі доручення або у виданої на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить зробити повіреному, вони повинні бути правомірними, конкретними і здійсненними. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг заздалегідь запитати довірителя або не отримав в розумний термін відповідь на свій запит. В цьому випадку повірений повинен повідомити довірителя про допущення відступу від змісту доручення, як тільки це стане можливим. Договір зберігання (Глава 66 ЦК). За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй іншою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві збереженою. Договір зберігання є прилюдним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування. Договір комісії (Глава 69 ЦК). За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату здійснити одну або декілька юр. дій від свого імені, але за рахунок комітента. Договір комісії може бути укладений на певний термін або без визначення терміну, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою або без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Істотними умовами договору комісії, відповідно до яких комісіонер зобов'язався продати або купити майно, є умови про це майно і його ціну. Комісіонер зобов'язаний здійснити операцію на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо в договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний здійснювати операцію відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, які зазвичай стосуються такого договору. Договір страхування (Глава 67 ЦК). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній в договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: - життям, здоров'ям, працездатністю і пенсійним забезпеченням (особисте страхування); - володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); - відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Договір страхування укладається у письмовій формі, він може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (полісу, сертифікату). В разі недотримання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і терміни його сплати, термін договору й інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Договір страхування вступає з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлене договором. Транспортні договори До них відносяться договори, які спрямовані на організацію і забезпечення перевезень вантажів, надання інших транспортних послуг учасникам господарських стосунків. Такі договори укладаються, як правило, з обов'язковою участю транспортних підприємств або в незначній мірі індивідуальних підприємців, які спеціалізуються на перевезеннях. Найбільш поширеними є договори: перевезення вантажів (ч. 1 ст. 307 і ч. 1 ст. 909 ЦК), транспортної експедиції, на подачу і прибирання вагонів, на експлуатацію залізничної під'їзної колії, буксирування, чартеру, каботажу й ін. Договір перевезення вантажів – це договір, по якому одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреною їй іншою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення у встановлений законодавством або договором термін і видати його уповноваженому на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір укладається у письмовій формі, є реальним, платним і двостороннім.