Тема 14. Прав.Рег. Страхової діяльності
1. Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання (ч. 5 ст. 333 ГК). Згідно з ч. 1 ст. 352 ГК страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Попереджувальна функція страхування полягає у попередженні страхового випадку й зменшенні завданої шкоди. Вона передбачає широкий комплекс заходів, спрямованих на недопущення чи зменшення негативних наслідків, викликаних різними несприятливими обставинами. Відновлювальна функція забезпечує право учасникам формування страхового фонду на відшкодування втрат внаслідок страхового випадку — відшкодування шкоди, отримання особистого забезпечення тощо. В економічній літературі ця функція має здебільшого назву ризикової функції, оскільки саме в рамках відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв'язку з наслідками страхових подій. Ощадна функція страхування найбільше зближує страхування з кредитом. За допомогою страхування є можливість відкласти конкретну страхову суму шляхом сплати періодичних страхових премій, що дозволяє підтримувати певний рівень життя. Контрольна функція, як основна функція фінансів, притаманна й страхуванню. Ця функція проявляється одночасно з іншими функціями в конкретних страхових відносинах, оскільки на всіх етапах—формування, розподілу й використання страхових фондів—проводиться фінансовий контроль за відповідністю здійснюваних з цією метою фінансових операцій положенням чинного законодавства. Виокремлюють також деякі інші функції страхування: сприяння розвитку економіки, компенсаційну функцію тощо.
2. Серед загальних нормативно-правових актів, що застосовуються для регулювання страхової підприємницької діяльності, передусім слід назвати Господарський та Цивільний кодекси України, закони України "Про господарські товариства", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" тощо. Систему спеціального законодавства про страхову діяльність очолює Закон України від 7 березня 1996 р. (в редакції Закону України від 4 жовтня 2001 р.) "Про страхування"1, що регулює відносини у сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
Серед актів спеціального законодавства можна виділити ряд постанов Кабінету Міністрів України: від 13 липня 1998 р. № 1083 "Про порядок та умови обов'язкового авіаційного страхування"2, від 17 серпня 1998 р. № 1280 "Про впровадження механізму страхування експортних та кредитних ризиків"3, від 29 квітня 1999 р. № 747 "Про впорядкування діяльності страхових брокерів"4 та інші.
Слід зазначити, що відповідно до наказу Міністерства фінансів тимчасово, до затвердження Міністерством фінансів України нормативно-правових актів з питань страхової діяльності і набуття ними чинності, застосовуються нормативно-правові акти Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, який було ліквідовано згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади".
Важливе місце в системі законодавства про страхову діяльність відводиться Правилам страхування, що розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Уповноваженим органом при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
3. Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему. Її головне завдання - надання страхових послуг.
За приналежністю страховики можуть бути державними (публічними) і приватними.
За характером роботи страховики поділяються на три групи: 1) такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають виключно перестрахувальні послуги.
Публічні страховики створюються і керуються, як правило, від імені Уряду. Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.
Страхова компанія - це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов 'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.
Страхова компанія користується всіма правами фірми. В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств. Акціонерне страхове товариство (корпорація) - це тип компанії, яка створюється і діє зі статутний капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів. Страхові компанії можна класифікувати за географічною ознакою.
За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні.
Страхова організація (страхових) як господарське товариство може створювати свої філії і представництва, проте здійснювати страхову діяльність мають право лише філії.
4. Соціальне страхування (страхування працюючих, оскільки воно значною мірою поширюється на них), базується на турботі про суспільне благо і становить частину соціальної політики. Приватне страхування: · особисте страхування (страхування життя від хвороби, від старості, від нещасних випадків); · страхування майна (страхування транспортне, від вогню, від градобою, від крадіжки, від падежу тварин); · страхування інтересів (страхування від законної відповідальності, перестрахування).
Нині сучасна українська страхова наука, класифікуючи страхування за об'єктами, виокремлює галузі, підгалузі, види. Галузями є; особисте страхування (об'єкти — життя, здоров'я і працездатність страхувальників чи застрахованих); майнове страхування (об'єкти — майно, рухомі та нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти тощо); страхування відповідальності (об'єкти — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).
У зарубіжній практиці поділ страхування на галузі, підгалузі та види не використовується, а основою класифікації є клас страхування, тобто група страхових ризиків за однорідною ознакою. З огляду на це найбільш поширеною є така класифікація: · страхування від вогню; · страхування від нещасних випадків; · інженерне страхування; · страхування життя та пенсій; · транспортне страхування; · страхування цивільної відповідальності; · морське та авіаційне страхування.
За іншою класифікаційною ознакою — формою здійснення — виділяють: · обов'язкове страхування; · добровільне страхування.
Об'єкти, механізм, яким забезпечується реалізація обов'язкового страхування, встановлюються законом. Форми типового договору, порядок проведення та особливі умови для ліцензування обов'язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. У ст. 7 Закону України "Про страхування" наведено перелік видів страхування, які є обов'язковими. Добровільне страхування здійснюється за бажанням страхувальника на основі укладання договору зі страховиком, де обумовлюються основні умови.
5. Договір страхування є правовим документом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові. Поняття договору страхування міститься у ст. 16 Закону України "Про страхування" і тлумачиться як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Сторони — страховик, страхувальник.
Для укладання договору страхування страхувальник подає
страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або
іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.
При укладанні договору страхування страховик має право запросити у
страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан,
підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи,
необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.
Договори обов'язкового страхування цивільно-правової
відповідальності власників наземних транспортних засобів, що
підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до Закону
України "Про дорожній рух" ( 3353-12), укладаються страховиками
за умови проходження транспортними засобами обов'язкового
технічного контролю, якщо вони згідно з протоколом перевірки
технічного стану визнані технічно справними. Договори
обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності
власників наземних транспортних засобів укладаються на строк, що
не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом
обов'язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону
України "Про дорожній рух" ( 3353-12).
Факт укладання договору страхування може посвідчуватися
страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору
страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення
першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором
страхування.
Договір страхування життя може бути укладений як шляхом
складання одного документа (договору страхування), підписаного
сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними
стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником
письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає
намір укласти договір страхування, такий договір може бути
укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил
страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва
(поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява
складається у двох примірниках, копія заяви надсилається
страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого
представника про прийняття запропонованих умов страхування.
6. Страховий випадок— подія, з настанням якої застрахована особа має право на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів страхування.
Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:
1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов´язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов´язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров´я, честі, гідності та ділової репутації;
2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об´єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;
5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) наявності інших підстав, встановлених законом.
2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
3. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.