1.

Господарські суди є однією з гілок судової влади. Це спеціа­лізовані суди, на які законом покладено здійснення правосуддя у господарських відносинах. Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарських судів визначаються Конституцією України, Законом України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України», Господарським процесуальним ко­дексом України, прийнятим Верховною Радою України 6 листо­пада 1991 р., іншими нормативно-правовими актами України, а також міждержавними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правова природа господарського суду як органу правосуддя визначається завданнями та повноваженнями, якими його на­ділено для виконання цих завдань. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій України» завданням господарського суду є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

2.

Система господарських судів України прийшла на заміну державному і відомчому арбітражу. Заміна арбітражів судами відбулася із прийняттям 04 червня 1991 року Закону України «Про арбітражний суд. Прототипом господарських судів у Російській імперії були комерційні суди, що розглядали торговельні та вексельні справи, справи про торговельну неспроможність тощо. У перші роки після жовтневого перевороту розбіжності між підприємствами вирішувалися в адміністративному порядку – вищими органами управління. Пізніше, у 1922 році, були створені арбітражні комісії – Вища арбітражна комісія при Раді Праці та Оборони та арбітражні комісії при обласних економічних нарадах (рад наркомах, облвиконкомах), а також відомчі арбітражні комісії. У 1931 році в системі органів управління був створений державний арбітраж для розгляду майнових спорів між організаціями, підприємствами, установами соціалістичного господарства. Існували два види арбітражу – державний та відомчий. Система арбітражів, неодноразово модифікована, проіснувала 60 років і була скасована із введенням в дію Закону України «Про арбітражний суд» від 04.06.91. Заміна системи арбітражів арбітражними судами була викликана новими економічними умовами, створенням нових рівноправних форм власності. Розвиток економічних відносин на сучасному етапі викликав необхідність внесення змін до арбітражного процесуального законодавства. Такі зміни були внесені, зокрема, до Господарського процесуального кодексу України, прийнятого 06.11.91. Закон «Про арбітражний суд» втратив чинність із набранням чинності (01.06.2002) Законом України «Про судоустрій України» від 07.02.2002.

3.

Всю історію комерційного судочинства в Російській імперії можна розділити на два етапи: перший - охоплює час від заснування Одеського комерційного суду у 1808 році до проголошення судової реформи 1864 року, другий - характеризує становище комерційних судів у Російській імперії в пореформений час, від 1864 року до революційних подій 1917 року.

          Одеський комерційний суд став унікальним збирачем і охоронцем вітчизняних традицій торгового і морського права. Майже двісті років минуло з моменту створення Одеського комерційного суду, часи існування якого відзначались як злетами так і падіннями.

           З призначенням 27 березня 1805 року Одеського градоначальника герцога Армана Еммануеля Рішельє Херсонським військовим губернатором з підпорядкуванням йому усієї Новоросії, Одеса стала головним адміністративним центром Півдня Російської імперії.

          Нова висока посада Рішельє дозволила йому проводити самостійну торгову політику на просторах Степної України.

          Так, для поліпшення Одеської торгівлі Рішельє запропонував у першу чергу об’явити місто хоч на 5-10 років порто-франко. Безмитний ввіз і вивіз товарів повинен був, на його думку, зміцнити торгівлю молодого порту та залучити в нього іноземне купецтво.

          У зв’язку з цим, Рішельє запропонував створити сприятливі умови для транзитної торгівлі Одеси та організувати в Одесі комерційний суд по зразку подібних установ у торгових націй Південної Європи.

         Цей суд повинен був на рівних засадах здійснювати судочинство усіх: „як знатних, так і незнатних, як місцевих жителів, так й іноземців”.

         Думка Рішельє щодо рівності усіх перед законом у зв’язку з проектом організації комерційного суду була насичена буржуазно-демократичними ідеями і помітно випереджувала свій час.

        З’явлення Одеського комерційного суду було викликано особливостями місцевих умов: Одеса завдяки приморському розташуванню після свого заснування досягла значного торгового розвитку.

       На цю обставину звернув увагу при своєму призначенні Одеським градоначальником герцог Рішельє, який зміг переконати уряд у необхідності відкриття в Одесі, по прикладу Західної Європи, особливого торгового суду. Завдяки його професійним знанням європейських торгових законів та звичаїв, цей суд був здібним знайти довіру серед місцевих негоціантів, які складались з купців-іноземців.

       Незабаром було створено особливу комісію для складання проекту статуту Одеського комерційного суду, який засновано, як вказано у доповіді міністра юстиції від 8 квітня 1805 року: „с целью доставить как самим жителям Одессы, так и иностранному купечеству надежную расправу во всех случающихся между ними тяжбах и непосредственно содействовать тем к утверждению взаимного доверия и благосостояния всего края».

     До комісії був запрошений, з правом голосу, також і Рішельє. Через три роки комісія завершила свою працю.

     10 березня 1808 р. було затверджено Устав комерційного суду в Одесі. У доповіді міністра юстиції з цього питання пояснювалось, що імператорським указом міністру юстиції і міністру внутрішніх справ було наказано підготувати проект Уставу комерційного суду для міста Одеси, враховуючи при цьому всі обставини, які могли б сприяти поширенню торгівлі. Для цього передбачалося запросити до співпраці градоначальника Одеси дюка де-Рішельє, який мав надати відповідні відомості до проекту Уставу. В доповіді міністра юстиції підкреслювалося, що законодавчою комісією були \"взяты правила, принятые большею частью в знатнейших торговых городах Европы\".

 

       В перші роки свого існування Одеський комерційний суд діяв на підставі затвердженого 10 березня 1808 р. імператором Олександром І Уставу комерційного суду для Одеси.

      Відкриття приміщення Одеського комерційного суду відбулося 26 листопада 1808 р. Першим головою цього суду був призначений камер-юнкер граф Де-Сент-Прі, членами від уряду - підполковник С. Аркудинський і Ф. Поппе, прокурором - надвірний радник І. Бларамберг, юрисконсультом - К. Дембровський, а представниками від купецтва були обрані радник А. Форрегер і купець першої гільдії Д. Інглезі.

Новий комерційний суд формувався на виборних засадах, за активної участі у ньому представників від купецької спілки Одеси, які добре знали справи комерції і місцеві торгові звичаї. Ці риси комерційного суду були притаманні духу Одеси, міста, капіталістичного за своєю суттю з часів заснування, з міцним середнім класом, який був представлений купецтвом і міщанством.

          Одеський комерційний суд являв собою приклад вдалої адаптації російського законодавства до буржуазного - західноєвропейського. Він став однією з важливих умов вдалої інтеграції Новоросії, особливо її хлібородної Степної України (у ті часи головного у світі виробника пшениці), в міжнародні торгові ринки.

        Приміщення Одеського Комерційного Суду в різні часи знаходилось у різних місцях. З дня відкриття й до 1869 року він ділив приміщення з Міською Думою. Потім, у зв’язку з розширенням Думи його перенесли в будинок Когана на Херсонській вулиці. В подальшому Суд перевели на Пушкінську вулицю, а з червня 1894 року він розташувався на Катеринінській площі.

         Аналіз практичної діяльності Одеського комерційного суду показує, що характерною особливістю останнього, у порівнянні з пануючими у загальних судах "паперовими" процесами, було застосування паралельно з письмовим судочинством - усного, з його оперативністю, відсутністю формалізму. Вибір форми процесу був поставлений у повну залежність від бажання позивача.

         Незважаючи на свою недосконалість, Устав 1808 р. значно покращив процедуру розгляду комерційних справ, у зв'язку з чим комерційний суд відразу ж завоював довіру і симпатії місцевого торгового населення. Це призвело до того, що деякі міські громади клопотали перед центральною владою про заснування подібних судів у інших великих торгових центрах.

        Приймаючи до уваги, як місцеві умови, так і особливе значення Одеси для економічного розвитку Новоросійського краю, Одеському комерційному суду були надані особливі повноваження щодо продажу майна і здійснення деяких актів.

       14 травня 1832 р. було затверджено загальне "учреждение коммерческих судов и устав их судопроизводства". На підставі цього Уставу у 1835 р. був реформований Одеський комерційний суд.

         29 травня 1835 р. за поданням генерал-губернатора М. Воронцова було затверджено Положення про Одеський комерційний суд. У відповідності з цим Положенням територія, підвідомча Одеському комерційному суду, обмежувалась Одеським градоначальством. Справа в тому, що формально залишаючись у адміністративній ієрархії Новоросії повітовим містом, Одеса ще в 1802 р. за її виключне значення для всього краю була виділена в окреме градоначальство.

       Згідно Положення, Одеський комерційний суд формувався на загальних засадах з врахуванням місцевих особливостей. До складу суду входили голова, старший член, кандидатури яких обиралися з чиновників і три члени, які обирались від купецтва.

          Велика реформа цивільних судів 1864 року поклала нові засади у провадженні, і тільки комерційні суди залишились старими. Але час, вимагав задоволення нових потреб суспільства, життя та практика комерційного суду вказували на необхідність корінних змін у статуті. У зв’язку з цим у 1871 році була організована комісія для перетворення статуту комерційного провадження, відповідно до нових засад, прийнятих Судовими статутами Імператора Олександра ІІ.

         Державна Рада при обговоренні на початку 1880-х років проекту Міністерства Юстиції „О преобразовании судебной части и внесении изменений в устав торгового судопроизводства”, визнала необхідність зберегти і у майбутньому в Одесі комерційнй суд, оскільки це було викликано життєвими потребами торгового міста.

         До столітнього ювілею Одеського комерційного суду, в 1908 році міськими діячами було створено меморіальну дошку, на якій вигроверені імена всіх голів коммерційного суду за всю столітню його діяльність з датами їх головування.

Весь радянський період меморіальна дошка пролежала в підвалі старого будинку и була знайдена одеським журналістом Даниїлом Шацом та передана для експозиції до Одеського апеляційного господарського суду.

В Одесі комерційний суд був ліквідований на основі постанови Народного секретаріату УНР від 4 січня 1918 року. Однак, зважаючи на особливості історії Одеси, Комерційний суд з перервами у роботі підтримав свою діяльність до лютого 1920 року.

         Важко переоцінити значення Одеського комерційного суду в економічному житті як старої Одеси, так і всієї „Степної України”. Вже самі звичаї Комерційного суду вплинули на демократизацію устоїв Одеської торгівлі і промисловості, всього економічного життя міста та краю.

         Після припинення діяльності Одеського комерційного суду було організовано Одеську Губернську арбітражну комісію, відповідно до наказу Губернської економічної наради за №12 від 16.05.1923 р., головою якої призначено товариша Косілло. Але враховуючи політичний стан країни тих часів, її діяльність була не стабільна, штат працівників був невеликий, постійні зміни керівництва, законодавча неврегульованість процесуальних питань і т.п.

4.

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій України» господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Господарські суди складають єдину систему спеціалізованих судів, яку складають: - місцеві господарські суди – господарський суд автономної республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя; - апеляційні господарські суди – 11 апеляційних господарських судів; - Вищий господарський суд України. Очолює всю систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України, у складі якого діє судова палата у господарських справах, яка фактично є четвертою ланкою системи господарських судів. Місцеві господарські суди є судами першої інстанції. Апеляційні господарські суди, яких в Україні створено 11 і дія кожного з яких поширюється на територію певного визначеного регіону України, є судами апеляційної інстанції. Вони утворені відповідно до Указу Президента України від 11.07.2001 р. Вищий господарський суд України є вищим спеціалізованим судом. Він виконує функцію касаційної судової інстанції. Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 28.02.03 при Вищому господарському суді України, відповідно до ч. 8 ст. 38 і ст. 45 Закону України «Про судоустрій України», з метою підготовки науково обґрунтованих рекомендацій з питань, пов язаних із роз ясненням законодавства, а також для надання висновків щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів, та з інших питань, пов язаних з необхідністю наукового забезпечення діяльності Вищого господарського суду України, утворено Науково-консультативну раду, затверджено положення про неї та її персональний склад. Рада складається з науковців-правників, суддів та інших висококваліфікованих фахівців-практиків. Відповідно до наказу Вищого господарського суду України від 27.02.03 «Про утворення судових палат у Вищому господарському суді України» створено 4 судові палати: судова палата з розгляду справ про банкрутство; судова палата з розгляду справ у спорах між господарюючими суб єктами: судова палата з розгляду справ, що виникають з податкових та інших відносин, пов язаних з державним регулюванням діяльності господарюючих суб єктів; судова палата з розгляду справ, пов язаних із захистом права на об єкти інтелектуальної власності. Для вирішення загальних питань діяльності господарських судів у Вищому господарському суді діє пленум Вищого господарського суду України, який дає роз яснення з питань застосування законодавства при вирішенні господарських спорів. Для вирішення організаційних питань діє президія Вищого господарського суду України. Як пленум, так і президія Вищого господарського суду не мають судових повноважень (не розглядають судових справ). Всі господарські суди України складаються з голови відповідного господарського суду, першого заступника голови, заступників голови та суддів.

9.

Стаття 4. Принципи організації і діяльності господарського суду

Господарський суд здійснює правосуддя на принципах

1) законності;

2) незалежності, в тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення тільки законові;

3) рівності усіх учасників судового процесу перед законом і господарським судом;

4) змагальності сторін та свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) повного фіксування судового процесу технічними засобами у порядку, встановленому законом;

6) гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або коли є обгрунтовані заперечення однієї із сторін;

6-1) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, встановлених законом;

7) обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду.

4.

Стаття 3. Завдання господарського суду

Завданнями господарського суду є:

- захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

- сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;

- внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Стаття 5. Система господарських судів

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції.

Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яку складають:

- місцеві господарські суди;

- апеляційні господарські суди;

- Вищий господарський суд України.

Стаття 5-1. Місцеві господарські суди

Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя.

Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.

Президент України за поданням Голови Вищого господарського суду України може утворювати інші місцеві господарські суди (міські, міжрайонні, спеціальних (вільних) економічних зон тощо).

Стаття 6. Повноваження місцевих господарських судів

Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва і Севастополя:

1) вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції, розглядає справи про банкрутство;

2) переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

3) вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, вносить пропозиції Вищому господарському суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;

4) веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

5) здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Стаття 7. Склад місцевого господарського суду

Господарський суд Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя складається з голови, першого заступника голови, заступників голови та суддів.

У господарському суді Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду справ окремих категорій.

Стаття 8. Голова місцевого господарського суду

Господарський суд Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя очолює голова відповідного господарського суду.

Голова господарського суду:

1) здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України;

2) розподіляє обов'язки між заступниками голови та суддями господарського суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, формує колегії суддів і призначає головуючого колегії;

3) забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді;

4) затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання господарського суду;

5) організовує діяльність господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення;

6) вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення та обрання суддів, встановлення чисельності працівників і асигнувань відповідного господарського суду;

7) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Стаття 9. Заступники голови господарського суду Автономної Республіки Крим, заступники голови господарського суду області, міст Києва і Севастополя

Заступники голови господарського суду:

1) здійснюють функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України;

2) здійснюють відповідно до розподілу обов'язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату господарського суду;

3) здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством.

Стаття 9-1. Апеляційні господарські суди

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції.

Апеляційні господарські суди утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів, їх місцезнаходження.

Стаття 9-2. Склад апеляційного господарського суду

Апеляційний господарський суд складається з голови суду, першого заступника голови, заступників голови та суддів і здійснює правосуддя колегією суддів.

В апеляційному господарському суді може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду окремих категорій справ.

Стаття 9-3. Повноваження апеляційного господарського суду

Апеляційний господарський суд:

1) переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів, які включені до території, на яку поширюються його повноваження;

2) переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

3) вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, подає пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності і практики вирішення господарських спорів та щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про офіційне тлумачення законів України;

4) проводить роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

5) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Стаття 9-4. Голова апеляційного господарського суду

Голова апеляційного господарського суду:

1) здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України;

2) формує колегії суддів і призначає головуючого колегії;

3) розподіляє судові справи між колегіями суддів;

4) розподіляє обов'язки між заступниками голови та суддями апеляційного господарського суду;

5) забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді;

6) затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання апеляційного господарського суду;

7) організовує діяльність апеляційного господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на апеляційний господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату апеляційного господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення;

8) вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення та обрання суддів, встановлення чисельності працівників і асигнувань відповідного апеляційного господарського суду;

9) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Стаття 9-5. Заступник голови апеляційного господарського суду

Заступники голови апеляційного господарського суду здійснюють:

1) повноваження судді у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України;

2) відповідно до розподілу обов'язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату апеляційного господарського суду;

3) інші повноваження, передбачені законом.

Стаття 10. Вищий господарський суд України

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах.

Стаття 11. Склад Вищого господарського суду України

Вищий господарський суд України складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та суддів і діє у складі колегій суддів.

У Вищому господарському суді України утворюється президія як консультативно-дорадчий орган при Голові Вищого господарського суду України.

Стаття 12. Повноваження Вищого господарського суду України

Вищий господарський суд України:

1) переглядає у касаційному порядку рішення апеляційних і місцевих господарських судів;

2) вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів; дає роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів.

3) веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

4) здійснює організаційне керівництво апеляційними господарськими судами, а також господарським судом Автономної Республіки Крим, господарськими судами областей, міст Києва і Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їх діяльності, перевіряє і поширює позитивний досвід роботи господарських судів республіки;

5) забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, організовує роботу по матеріально-технічному забезпеченню господарських судів і створенню належних умов для їх діяльності, нормативному забезпеченню, веденню статистичного обліку;

5-1) забезпечує діяльність кваліфікаційної комісії суддів господарських судів;

6) здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Стаття 13. Голова Вищого господарського суду України

Голова Вищого господарського суду України:

1) виконує функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України;

2) організовує діяльність Вищого господарського суду України і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на Вищий господарський суд України, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посади та звільняє з посад працівників апарату Вищого господарського суду України, вживає заходів заохочення і накладає дисциплінарні стягнення на працівників апарату Вищого господарського суду України;

3) здійснює організаційне керівництво роботою господарських судів України;

4) розподіляє обов'язки між заступниками Голови та суддями Вищого господарського суду України; формує склад колегій суддів Вищого господарського суду України і розподіляє між ними судові справи;

5) затверджує структуру, штатний розпис, кошторис витрат на утримання господарських судів України, положення про структурні підрозділи Вищого господарського суду України;

6) вносить у встановленому законодавством порядку подання щодо призначення та обрання суддів господарських судів та щодо тлумачення законів України;

7) вносить подання про затвердження кількісного та персонального складу президії Вищого господарського суду України, скликає їх засідання та головує на них;

8) вносить пропозиції до Верховного Суду України про внесення до Конституційного Суду України щодо розгляду питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та постанов Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

9) здійснює інші повноваження, встановлені законом.

Стаття 14. Заступник Голови Вищого господарського суду України

Заступник Голови Вищого господарського суду України за своїми функціональними обов'язками:

1) здійснює функції судді та інші повноваження, передбачені Господарським процесуальним кодексом України;

2) здійснює повноваження Голови Вищого господарського суду за його дорученням або у разі його відсутності;

3) здійснює відповідно до розподілу обов'язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату Вищого господарського суду;

4) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Стаття 17. Президія Вищого господарського суду України

Президія Вищого господарського суду України утворюється у складі Голови Вищого господарського суду України (головуючий) та заступників Голови за посадою і кількох суддів.

Кількість членів і склад президії Вищого господарського суду України затверджуються зборами суддів Вищого господарського суду України за поданням Голови Вищого господарського суду України.

Засідання президії Вищого господарського суду України є повноважними за наявності не менш як двох третин членів президії.

Рішення президії Вищого господарського суду України приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів членів президії і реалізуються рішеннями Голови Вищого господарського суду України в межах його повноважень.

Стаття 18. Повноваження президії Вищого господарського суду України

Президія Вищого господарського суду України:

1) розглядає питання організації та діяльності, підбору кадрів господарських судів України;

2) розглядає матеріали узагальнення практики, аналізу статистики та дає роз'яснення щодо практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок розгляду господарських спорів;

3) розглядає інші питання, які вносяться Головою чи членом президії Вищого господарського суду України.

Стаття 19. Колегії суддів Вищого господарського суду України

Для розгляду справ у Вищому господарському суді України утворюються колегії суддів з числа суддів Вищого господарського суду України.

Колегія суддів складається з трьох або п'яти суддів залежно від категорії і складності справи.

Колегії суддів формуються Головою Вищого господарського суду України.

5.

У матеріальному розумінні право на позов - це право ви­магати від суду винесення рішення про захист порушеного суб´єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вима­гати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб´єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на по­дачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обме­жене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту поруше­ного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

6.

Господарське процесуальне право розглядається як галузь права, але одночасно і як наука і навчальна дисципліна. Господарське процесуальне право як юридична наука являє собою сукупність правових знань щодо організації і діяльності господарських судів та інших органів, що вирішують господарські спори. Тому система науки багато в чому збігається із системою господарського процесуального права як галуззю права. Проте система науки охоплює також і інші питання, які не входять до предмета галузі. Це, зокрема, питання розвитку господарського процесуального законодавства, організації господарських судів, правового статусу суддів господарських судів та інші питання, що мають загальнотеоретичне значення. Як юридична наука господарське процесуальне право має свій предмет і об єкт дослідження. Предметом науки є система нормативно-правових актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання процедур господарського судочинства, тобто правове регулювання процесуальної діяльності, механізм якої включає формування та реалізацію господарського процесуального законодавства, а також охоплює питання історичного розвитку законодавства про господарське судочинство, організацію господарських судів, правового статусу суддів господарських судів, загальної характеристики органів господарської юрисдикції та деякі інші питання. Об єктом дослідження є правовідносини, що виникають при розгляді і вирішенні господарських спорів. Як наука господарське процесуальне право має мету – теоретичне відображення всіх основних проявів правового регулювання, здійснення господарського судочинства, а також досудового врегулювання господарських спорів. Соціальне призначення, місце і роль науки господарського процесуального права в суспільстві, гуманітарних та юридичних науках найбільш повно і конкретизовано розкриваються через функції, які виконує галузева наука. Наука господарського процесуального права здійснює як загальнонаукові функції, що властиві будь-якій науці (пізнавальна, інтерпретаційна, прогностична, евристична, комунікативна, прикладна, ідеологічна, виховна), так і спеціально-юридичні функції ( правоорієнтуюча , практикозабезпечуюча або інструментальна, критико-експертна. Спеціально-юридичні функції розкривають ті особливості призначення науки господарського процесуального права, які обумовлені їх спрямованістю на дослідження держави і права як особливих соціальних явищ, що мають власну природу і тенденції розвитку. Створення системи господарських судів як органів, що здійснюють правосуддя з господарських відносин, спрямоване в першу чергу на вдосконалення процедури розгляду господарських справ. Це потребує глибоких наукових досліджень ролі і місця господарських судів у судовій системі України; проблем організації господарських судів і вдосконалення їх системи; шляхів створення реальних гарантій забезпечення незалежності суддів; основних засад здійснення правосуддя з господарських відносин; актуальних аспектів процесуальної та поза процесуальної діяльності господарського суду тощо.

13.

Медіація застосовується за пропозицією суду, прийнятою обома сторонами спору на будь-якій стадії судового провадження або в інших випадках, виключно за узгодженим рішенням сторін. У медіації можуть брати участь дві або більше сторони, а також як один, так і кілька медіаторів та інші учасники відповідно до цього Закону.

Якщо спір перебуває у судовому провадженні, за ініціативою сторін або за пропозицією суду, він може бути переданий для застосування медіації до прийняття рішення по суті справи.

В такому випадку, після застосування медіації, медіатор надає суду копію медіативної угоди або копію рішення про завершення процедури медіації.

16.

Після прийняття Кодексу адміністративного судочинства України, де перехідними встановлювалась розмежування компетенції судів, вищими органами судової влади були здійснені спроби врегулювати це питання із врахуванням норм Господарського процесуального кодексу.

Однак, як часто буває, практика знаходиться на крок попереду свого теоретичного втілення. Наразі, коли питання розмежування компетенції судів не стоїть у зв’язку із застосуванням перехідних положень КАСУ, на перший план виходять проблеми розмежування і визначення характеру функцій суб’єктів владних повноважень.

Станом на сьогодні, саме вищий судовий орган – Верховний суд України у своїх постановах роз’яснює особливості розмежування функцій суб’єктів  владних повноважень.

Як вбачається із усталеної судової практики, ухвали Вищого господарського суду України про відмову у прийнятті касаційної скарги та повернення касаційної скарги скаржнику з мотивів неможливості розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, цілком успішно переглядаються Верховним судом України, внаслідок чого касаційні скарги підлягають задоволенню, а ухвали ВГСУ - скасуванню.

Не підлягає сумніву той факт, що під час визначення компетенції на увагу багатьох практиків заслуговує той факт, що однією із сторін спору є суб’єкт владних повноважень, який здійснює свої управлінські функції безпосередньо із законодавчо визначених підстав, або через участь в господарському товаристві.

Таким чином, під час визначення підвідомчості спору потрібно врахувати не тільки суб’єктний склад сторін спору, а й характер спору.

Разом із тим, є поширеними спори за позовом суб’єкта владних повноважень до сторін, в одній з яких він є засновником, про визнання недійсними господарських договорів.

У цьому випадку також, незважаючи на наявність "владної" сторони спору, справи підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Наголошуючи саме на підвідомчості господарському процесуальному законодавству, Верховний суд у таких справах підкреслює, що спірні правовідносини виникли у зв’язку із укладенням суб’єктами господарювання договору (напр..: про спільну діяльність (постанова Верховного суду України від 12.09.06 р.), підряду тощо).

Зустрічаються також справи, пов’язані із відшкодуванням майнової шкоди, завданої протиправною поведінкою суб’єкта владних повноважень, які підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки правовідносини між сторонами виникли не з владних повноважень, а з приводу заподіяння шкоди, тобто з делікту (напр..: постанови ВСУ від 31.10.06 р. та 25.07.06 р.).

Під час визначення підвідомчості спору слід мати на увазі, що чинне законодавство містить поняття адміністративного договору, відповідно до ст.. 3 КАС України, адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Проте, на практиці оперування цим поняттям ще більше заплутує процесуалістів, оскільки деякі з них вважають його штучним утворенням, хоча й відносять до них договори про розмежування або делегування повноважень і предметів відання, державні контракти, контракти з державними службовцями, студентами, фінансові та податкові угоди, тощо.

Разом із тим, вищими судовими органами було зроблено спробу надати практикам критерій для розмежування компетенції адміністративних та господарських судів.

В інформаційному листі Верховного суду України від 26.12.2005 N 3.2.-2005 зазначено, якщо ж суб'єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм ЦК України, під час укладання такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладання, то такий договір може бути цивільним (господарським), але не адміністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору, а кожний суб'єкт такого договору виступає як рівний один до одного.

Тоді, розгляду в порядку адміністративного судочинства підлягають спори, в яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує інших осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність, і особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень.

Підсумовуючи, варто зазначити, що критерієм розмежування «владних» і «невладних» повноважень є характер функцій суб’єкта владних повноважень. А саме: здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

36.

Стаття 1. Поняття судового збору

1. Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Стаття 2. Платники судового збору

1. Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду.

Стаття 3. Об'єкти справляння судового збору

1. Судовий збір справляється:

за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;

за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;

за видачу судами документів.

1. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

2. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах:

------------------------------------------------------------------

|Найменування документа і дії, | Ставка судового збору |

|за яку справляється судовий збір| |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1. За подання до суду: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1) позовної заяви майнового |1 відсоток ціни позову, але не |

|характеру |менше 0,2 розміру мінімальної |

| |заробітної плати та не більше |

| |3 розмірів мінімальної |

| |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2) позовної заяви немайнового |0,1 розміру мінімальної |

|характеру |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3) позовної заяви: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|про розірвання шлюбу |0,1 розміру мінімальної |

| |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|про поділ майна при розірванні |1 відсоток ціни позову, але не |

|шлюбу |менше 0,2 розміру мінімальної |

| |заробітної плати та не більше |

| |3 розмірів мінімальної |

| |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4) заяви про видачу судового |50 відсотків ставки, що |

|наказу |визначається з оспорюваної суми|

| |у разі звернення до суду з |

| |позовом у порядку позовного |

| |провадження |

|--------------------------------+-------------------------------|

|5) заяви у справах окремого |0,1 розміру мінімальної |

|провадження |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|6) позовної заяви про захист | |

|честі та гідності фізичної | |

|особи, ділової репутації | |

|фізичної або юридичної особи, а | |

|саме: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|позовної заяви немайнового |0,2 розміру мінімальної |

|характеру |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|позовної заяви про відшкодування|визначається з урахуванням ціни|

|моральної шкоди |позову, що встановлюється |

| |згідно з підпунктом 1 цього |

| |пункту |

|--------------------------------+-------------------------------|

|7) заяви про перегляд заочного |0,1 розміру мінімальної |

|рішення |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|8) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що |

|суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні |

|апеляційної скарги на рішення |позовної заяви, іншої заяви і |

|суду |скарги, а у разі подання |

| |позовної заяви майнового |

| |характеру - 50 відсотків |

| |ставки, обчисленої виходячи з |

| |оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|9) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що |

|суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні |

|касаційної скарги на рішення |позовної заяви, іншої заяви і |

|суду |скарги, а у разі подання |

| |позовної заяви майнового |

| |характеру - 70 відсотків |

| |ставки, обчисленої виходячи з |

| |оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|10) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що |

|рішення у зв'язку з |підлягає сплаті при поданні |

|нововиявленими обставинами |позовної заяви, іншої заяви і |

| |скарги, а у разі подання |

| |позовної заяви майнового |

| |характеру - 50 відсотків |

| |ставки, обчисленої виходячи з |

| |оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|11) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що |

|рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, іншої заяви і |

| |скарги, а у разі подання |

| |позовної заяви майнового |

| |характеру - 70 відсотків |

| |ставки, обчисленої виходячи з |

| |оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|12) апеляційної скарги на |50 відсотків ставки, що |

|судовий наказ |підлягає сплаті за подання |

| |заяви про видачу судового |

| |наказу в наказному провадженні |

|--------------------------------+-------------------------------|

|13) заяви про забезпечення |0,1 розміру мінімальної |

|доказів або позову |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|14) апеляційної і касаційної |0,1 розміру мінімальної |

|скарги на ухвалу суду, заяви про|заробітної плати |

|приєднання до апеляційної чи | |

|касаційної скарги на ухвалу суду| |

|--------------------------------+-------------------------------|

|15) заяви про скасування рішення|0,5 розміру мінімальної |

|третейського суду |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|16) заяви про видачу виконавчого|0,2 розміру мінімальної |

|листа на примусове виконання |заробітної плати |

|рішення третейського суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|17) заяви про видачу виконавчого|0,1 розміру мінімальної |

|документа на підставі рішення |заробітної плати |

|іноземного суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2. За подання до господарського | |

|суду: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1) позовної заяви майнового |2 відсотки ціни позову, але не |

|характеру |менше 1,5 розміру мінімальної |

| |заробітної плати та не більше |

| |60 розмірів мінімальних |

| |заробітних плат |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2) позовної заяви немайнового |1 розмір мінімальної заробітної|

|характеру |плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3) заяви про вжиття запобіжних |1,5 розміру мінімальної |

|заходів та забезпечення позову |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що |

|суду |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|5) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що |

|суду |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|6) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що |

|рішення у зв'язку з |підлягає сплаті при поданні |

|нововиявленими обставинами |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|7) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що |

|рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|8) апеляційної і касаційної |0,5 розміру мінімальної |

|скарги на ухвалу суду |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|9) заяви про скасування рішення |2 розміри мінімальної |

|третейського суду |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|10) заяви про видачу виконавчого|1,5 розміру мінімальної |

|документа на примусове виконання|заробітної плати |

|рішення третейського суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|11) заяви про видачу виконавчого|2 розміри мінімальної |

|документа на підставі рішення |заробітної плати |

|іноземного суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|12) заяви про затвердження плану|1 розмір мінімальної |

|санації до порушення провадження|заробітної плати |

|у справі про банкрутство | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|13) заяви про порушення справи |5 розмірів мінімальної |

|про банкрутство |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|14) заяви кредиторів, які |1 розмір мінімальної |

|звертаються з грошовими вимогами|заробітної плати |

|до боржника після оголошення про| |

|порушення справи про | |

|банкрутство, а також після | |

|повідомлення про визнання | |

|боржника банкрутом | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|15) заяви про визнання |1 розмір мінімальної |

|правочинів (договорів) |заробітної плати |

|недійсними та спростування | |

|майнових дій боржника в межах | |

|провадження у справі про | |

|банкрутство | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|16) заяви про розірвання мирової|1 розмір мінімальної |

|угоди, укладеної у справі про |заробітної плати |

|банкрутство, або визнання її | |

|недійсною | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|17) апеляційних і касаційних |0,5 розміру мінімальної |

|скарг у справі про банкрутство |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3. За подання до | |

|адміністративного суду: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1) адміністративного позову: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|майнового характеру |1 відсоток розміру майнових |

| |вимог, але не менше 0,1 розміру|

| |мінімальної заробітної плати та|

| |не більше |

| |2 розмірів мінімальних |

| |заробітних плат |

|--------------------------------+-------------------------------|

|немайнового характеру |0,03 розміру мінімальної |

| |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що |

|суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні |

|апеляційної скарги на рішення |позовної заяви, а у разі |

|суду |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що |

|суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні |

|касаційної скарги на рішення |позовної заяви, а у разі |

|суду |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 70 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що |

|рішення у зв'язку з |підлягає сплаті при поданні |

|нововиявленими обставинами |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|5) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що |

|рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 70 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|6) апеляційної і касаційної |0,05 розміру мінімальної |

|скарг на ухвалу суду, заяви про |заробітної плати |

|приєднання до апеляційної чи | |

|касаційної скарги на ухвалу суду| |

|--------------------------------+-------------------------------|

|7) заяви про забезпечення |0,1 розміру мінімальної |

|доказів або позову |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|8) заяви про видачу виконавчого |0,1 розміру мінімальної |

|документа на підставі рішення |заробітної плати |

|іноземного суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4. За видачу судами документів: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1) за повторну видачу копії |1 гривня за кожний аркуш копії |

|судового рішення | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2) за видачу дубліката судового |3 гривні |

|наказу та виконавчого листа | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3) за роздрукування технічного |5 гривень за кожний аркуш |

|запису судового засідання |тексту на папері формату А4 |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4) за видачу в електронному |15 гривень |

|вигляді копії технічного запису | |

|судового засідання | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|5) за виготовлення копії |1 гривня за кожний аркуш копії |

|судового рішення у разі, якщо | |

|особа, яка не бере (не брала) | |

|участі у справі, якщо судове | |

|рішення безпосередньо стосується| |

|її прав, свобод, інтересів чи | |

|обов'язків, звертається до | |

|апарату відповідного суду з | |

|письмовою заявою про | |

|виготовлення такої копії згідно | |

|із Законом України "Про доступ | |

|до судових рішень" ( 3262-15 ). | |

37.

Стаття 7. Повернення судового збору

1. Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

2. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

3. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

39.

Встановлені законодавством або призначені господарським судом процесуальні строки мають дотримуватися всіма учасниками господарського процесу. Разом із тим господарське процесуальне законодавство передбачає можливість відновлення та продовження процесуальних строків.    За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк (ст. 53 ГПК). Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, яка може бути оскаржена.    Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи за своєю ініціативою. Господарський суд відновлює строки, які вже закінчені. Продовження процесуального строку можливе як до його закінчення, так і після.    Господарське процесуальне законодавство передбачає певні наслідки, пов’язані із закінченням або попуском процесуальних строків. Із закінченням процесуального строку право на здійснення процесуальної дії особами, які беруть участь у справі, господарському процесі, погашається.    При порушенні процесуального строку зберігається обов’язок здійснення процесуальної дії, але одночасно виникає можливість застосування до несправного суб’єкта процесуальних (штрафних) санкцій.

40.

Звернення до суду із заявою про вжиття запобіжних заходів

Звернення до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів здійснюється за загальними правилами, передбаченими розділом VIII Господарського процесуального кодексу України, за винятком відмінностей та особливостей, передбачених ст. 43-1.

Так, ця норма встановлює певні вимоги до форми та змісту заяви про вжиття запобіжних заходів і визначає перелік документів, що додаються до заяви: документи, які підтверджують сплату державного мита, в установленому законом порядку і розмірі; копії заяви відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжних заходів.

У разі невідповідності заяви про вжиття запобіжних заходів установленим вимогам до форми та змісту або ненадання належним чином оформленого документа про сплату державного мита, господарський суд виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків.

У разі невиконання вимог господарського суду про усунення недоліків, установлених під час подання заяви, у визначений судом термін, заява вважається неподаною і повертається ухвалою заявникові.

Зазначена стаття потребує певних роз’яснень, оскільки реальне її застосування нині є фактично неможливим.

По-перше, звертаючись із заявою про вжиття запобіжних заходів, заявник зобов’язаний лише надати до господарського суду копії поданої ним заяви. Тому питання направлення відповідних копій відповідачам у справі залишається неузгодженим. Враховуючи те, що судовий розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів може відбуватися за певних обставин лише за участю заявника (ст. 43-4 ГПК України), без повідомлення особи, щодо якої необхідно вжити запобіжних заходів, то немає потреби направляти повідомлення іншим сторонам у справі.

Про результати розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів відповідач може дізнатися лише отримавши ухвалу господарського суду, яка має бути надіслана йому негайно після її винесення.

По-друге, законодавець не визначив обставин, які зумовлювали б обов’язковість виклику у судове засідання особи (осіб), щодо якої необхідно вжити запобіжних заходів, і необхідність обґрунтування позиції господарського суду з приводу розгляду заяви за відсутності цієї особи.

По-третє, суд не повинен застосовувати запобіжні заходи, якщо заявник не обґрунтував підстави для звернення із заявою про вжиття запобіжних заходів конкретними обставинами, що мають підтвердити необхідність їх вжиття, та не надав суду доказів на підтвердження своїх доводів.

Розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів

Введення окремого розділу господарського процесуального кодексу про запобіжні заходи передбачає певні особливості порядку розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів.

Щонайперше, встановлено скорочені процесуальні строки розгляду заяви, яку слід розглянути не пізніше двох днів від дня її подання господарським судом.

У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запобіжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої необхідно вжити запобіжних заходів.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав.