Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Хоз.право тема 1.rtf
Скачиваний:
0
Добавлен:
21.11.2019
Размер:
327.92 Кб
Скачать

5. Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Так, виконанням договірного зобов'язання купівлі-продажу слід розглядати одночасно передачу речі продавцем у власність покупця і прийняття цієї речі покупцем, а також виплату обумовленої договором суми (ціни речі) покупцем і прийняття цієї суми продавцем.

За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій по виконанню застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.

Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Якщо ці дії пов'язані з передачею певного майна, поняттям предмета виконання охоплюється і це конкретне майно. Особливості предмета виконання повністю залежать від особливостей конкретного зобов'язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов'язання (правочином, договором, адміністративним актом, на яких засновані зобов'язання) і тими нормами, що регламентують зобов'язання певного виду. Деякі загальні правила щодо предмета виконання у чинному ЦК України закріплені лише стосовно грошових зобов'язань (статті 167—170).

Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов'язання. Але саме досягнення цієї мети пов'язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим "якісним" показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання.

Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання'.

Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося.

Так, одні автори вважали, що реальне виконання — складова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання — одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання.

Іншу позицію з цього питання займав А.В. Венедиктов, який навпаки вважав, що належне виконання — це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної п^дукції.

О.С. Иоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов'язання — виконання у натурі.

Найбільш прийнятною в цьому питанні є позиція M.I. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання — це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому ~ якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання2.

З розвитком ринкових засад в економіці принцип реального виконання зобов'язання, який набував особливого значення для господарських договорів, певною мірою втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виникли через невиконання зобов'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки може задовольнити інтерес у певному обсязі. За таких обставин проект ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметься

В проекті ЦК України (ст. 550) загальні умови виконання зобов'язань формулюються так: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідна до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутністю таких — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Отже, зобов'язання має бути виконано не тільки в натурі, а й реально, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобов'язання (договору, адміністративного акта), або відповідно до вимог, що звичайно ставляться. При цьому спеціально підкреслено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов'язання можуть застосовуватися звичаї ділового обороту; виконання зобов'язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні категорії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип належного виконання зобов'язання. Не припускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або його одностороння зміна, за винятком випадків; передбачених угодою сторін або вказаних безпосередньо в законі.

6. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гаранті­єю, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення вико­нання зобов'язання. 1. Забезпечення виконання зобов'язання — традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов'язання само по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при використанні кредитором мір відповідальності відносно несправного боржника у останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним га­рантій належного виконання боржником зобов'язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть наступити у випадку його порушен­ня, використовуються спеціальні міри забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі міри називаються видами (способами) забезпечення виконання зо­бов'язання. Види забезпечення виконання зобов'язань мають характерні ознаки: мають майновий зміст; націлені на спонукання боржника до виконання свого боргу (а не тільки на його пока­рання як правопорушника); носять додатковий (акцесорний) характер (докладніше щодо цієї ознаки див. коментар до ст. 548 ЦК); можуть забезпечувати лише дійсні зобов'язання (тобто такі, наприклад, що не припи­нились у зв'язку із спливом строку позовної давності). Враховуючи викладені характерні риси, види (способи) забезпечення виконання зо­бов'язань можна визначити як передбачені законом або договором спеціальні міри майно­вого характеру, що стимулюють належне виконання зобов'язань боржником шляхом вста­новлення додаткових гарантій задоволення вимог (інтересів) кредитора. Поряд із традиційними видами (способами) забезпечення виконання зобов'язань, а саме: неустойка (ст. ст. 549-552 ЦК), порука (ст. ст. 553-559 ЦК), гарантія (ст. ст. 567-569 ЦК), завдаток (ст: ст. 570-571 ЦК), застава (ст. ст. 572-593 ЦК) — ЦК передбачає новий спосіб забезпечення виконання зобов'язання, який раніше не був відомий національному законодавству, — притримання (ст. ст. 594-597 ЦК). Частина способів забезпечення безпо­середньо стосується лише кредитора і боржника, два способи — порука та гарантія — ре­алізуються із залученням третіх осіб, а один зі способів — застава — може застосовувати­ся двояко. Всі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх в три групи: I — встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток); II — супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання); III — мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би служити для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія). Забезпечення виконання зобов'язання будь-яким із способів, передбачених ст. 546 ЦК, також створює зобов'язальне правовідношення між кредитором та боржником (або іншою особою, яка забезпечує зобов'язання боржника). Оскільки ЦК не встановлює будь-яких обмежень щодо того, виконання якого зобов'язання може бути забезпеченим, то й додатко­ве забезпечувальне зобов'язання у свою чергу може бути забезпеченим будь-яким з перед­бачених договором чи законом способів. 2. Принциповою відмінністю положень про забезпечення виконання зобов'язань, що вміщуються в діючий ЦК, від раніше діючого законодавства є те, що як законом, так і до­говором можуть встановлюватися і інші (окрім тих, що вказані у коментованій статті) спо­соби забезпечення виконання зобов'язань. Такими способами можуть, зокрема, бути: пра­вила про зустрічне виконання зобов'язань; страхування; положення про субсидіарну відпо­відальність учасників повного товариства, а також повних товаришів у командитному то­варистві за зобов'язаннями товариства при недостатності його майна; обов'язок власника відповідати за зобов'язаннями належного йому підприємства або установи; право кредито­ра, який виконав угоду, в разі ухилення іншої сторони від її нотаріального посвідчення вимагати через суд визнання її дійсною; право кредитора вимагати реєстрації угоди в разі ухилення іншої сторони від її реєстрації; внесення певної грошової суми на депозит тре­тьої особи; покладання ризику випадкової загибелі переданої за договором речі (майна) не на власника, а на його контрагента (при цьому контрагент буде зацікавлений вчасно повер­нути майно його власникові); купівля-продаж цінних паперів або валюти із зобов'язанням зворотного викупу через певний строк та інші. Від видів (способів) забезпечення виконання зобов'язань слід відрізняти так звані «міри оперативного діяння (впливу)». До них, зокрема, відносяться: відмова від сплати недобро­якісного товару, перевід несправного боржника на попередню оплату продукції і т.п. Такі дії в цивільно-правовій доктрині являють собою самостійний вид наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що не мають ніякого відношення до способів за­безпечення зобов'язань. Вони не тягнуть виникнення самостійного зобов'язання і не ста­новлять предмет цього зобов'язання (на відміну від забезпечувальних зобов'язань), оскіль­ки є односторонньою дією кредитора по зміні або припиненню зобов'язання.

1.Поняття, види, функції та ознаки госп. Договорів.

Однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найпоширенішою у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин. Термін "господарський договір" широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі Україні йому присвячена ціла глава - 20 "Господарські договори" (статті 179-188).

У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (зазвичай цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо:

порядку укладення, зміни та розірвання договорів;

вимог до форми і змісту таких договорів;

способів забезпечення виконання договірних зобов'язань;

порядку захисту прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань.

Зазначені особливості господарських договорів мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів і в сучасних економічних умовах. Хоча деякі науковці (зокрема, автори російського підручника "Предпринимательское (хозяйственное) право", що був виданий у Москві у 2001 р. за ред. О.М. Олейник: Т. 1, С. 413-414) вважають категорію господарського договору застарілою, що застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність у ринкових умовах господарювання, яким адекватні підприємницькі (комерційні) договори. Проте поняття останніх є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності та комерційної (підприємницької) діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досягнення комерційного результату (отримання прибутку).

Термін "господарський договір" використовується в таких значеннях:

а) як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників господарських відносин;

б) як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтується на укладеній ними угоді;

в) як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язання

сторін.

Основним є друге значення господарського договору, а перше і третє - відіграють допоміжну (обслуговуючу) роль. Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних). До таких ознак належать:

Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників суб'єктів господарювання.

Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

Тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-мопополістів) і комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, передання-приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо). Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів). Узагальнення найбільш істотних ознак господарського договору дозволяє дати таке визначення цього поняття:

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що грунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

Роль господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції - основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосуванням правової форми господарського договору.

Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функцій) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охорона), інші - переважно господарським договорам (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з урахуванням загальногосподарського інтересу).

Регулятивна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але разом з тим забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і, відповідно, містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома основними чинниками: а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків; б) складність і різноманітність цих зв'язків з необхідністю вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку1.

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом узгодження своїх позицій щодо змісту договору (з урахуванням приписів закону). Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов; у разі виникнення необхідності корегування певних умов договору сторони також мають співпрацювати, оскільки зміна умов договору відбувається, як правило, за їхньої обопільної згоди і лише за відсутності останньої сторона - ініціатор внесення змін до договору має звернутися до суду.

Контрольно-інформаційна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напередодні наступного фінансово-господарського року і полягає в укладенні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит на результати його діяльності. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта господарювання, то це свідчить, що результати йога діяльності не мають достатнього попиту, а сама його діяльність є неефективною і в перспективі може призвести до неплатоспроможності та банкрутства такого суб'єкта. Попередити настання подібних негативних наслідків можна шляхом вжиття активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; у разі доцільності та можливості - змінити виробничий профіль), якщо суб'єкт господарювання має намір продовжити своє функціонування на ринку та забезпечити конкурентоспроможність своїх товарів. Ступінь ефективності охоронної функції господарського договору (проявляється в можливості забезпечити захист прав і законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань з боку однієї з них чи обопільного порушення. Відтак, найбільш повно ця функція проявляється за умови укладення договору в повній письмовій формі з максимальною деталізацією зобов'язань сторін, способів забезпечення належного виконання договору, позитивного (у формі заохочень за належне або покращене виконання договірних зобов'язань) та негативного (у формі санкцій за їх невиконання чи неналежне виконання) стимулювання.

Господарський договір виконує також функцію планування ~ як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми. При цьому окремі категорії суб'єктів господарювання зобов'язані враховувати державне замовлення (а відтак - і відповідні показники Державного плану), укладаючи на їх підставі державні контракти (ст. 183 ГК України). Відповідно до Закону України від 12.12.1995 р. (в редакції Закону № 3205-IV від 15.12.2005 р,) "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних для державних потреб" (ч. S ст. 2), такий обов'язок покладається на підприємства та організації, що повністю чи переважно функціонують на базі державної власності: державні комерційні та казенні підприємства, контрольовані державою акціонерні товариства (державні/національні чи змішані, контрольний пакет акцій яких належить державі), орендні підприємства, що функціонують на базі цілісного майнового комплексу державного підприємства чи його структурного підрозділу, а також суб'єкти господарювання будь-яких форм власності, визнані у встановленому порядку монополістами. Договори на реалізацію продукції, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, укладаються такими підприємствами самостійно, на підставі внутрішньофірмового плану. Разом з тим державні унітарні підприємства (як комерційні, так і казенні) для закупівель товарів, робіт чи послуг повинні застосовувати процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Відповідно до ст. 67 ГК України за допомогою договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою виникнення зобов'язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних взаємовигідних для сторін господарських результатів. Про наявність у господарського договору такої функції, як узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України щодо обов'язку сторін договору вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов'язань, з урахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.

У сфері господарювання використовується велике розмаїття господарських договорів, що зумовлює доцільність їх класифікації з навчальною метою та з практичних міркувань - з метою виявлення тенденцій у регулюванні певного виду договірних відносин і застосуванні їх у законотворчій та правозастосовчій діяльності. Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріями:

І. За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють: Плановані договори укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-мопополістів, підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності чи контролюються державою;

Регульовані договори укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

II. За ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах господарські договори поділяють на:

вертикальні - укладаються між нерівноправними суб'єктами - органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт); певні умови договору є обов'язковим для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури (судового порядку розгляду переддоговірного спору);

горизонтальні - укладаються між рівноправними суб'єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а у разі виникнення спору можуть звернутися до суду.

III. За строками дії розрізняють:

довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприємства); в таких договорах організаційні елементи переважають майнові;

середньострокові договори - строком дії від 1 до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); організаційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими;

короткострокові договори - строком дії до 1 року; в цих договорах переважають майнові елементи;

разові договори укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

IV. За сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридичними ознаками) господарські договори можна поділити на такі групи;

договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг);

підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.);

договори на надання послуг (фінансових, консалтингових, щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.);

договори про спільну діяльність - договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, статутне господарське об'єднання) та ін.;

засновницькі договори (договори, що відіграють роль установчого документа господарської організації корпоративного типу - повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об'єднань - асоціації, корпорації).

V. За тривалістю застосування у сфері господарювання (підприємництва) можна виділити:

традиційні договори, що застосовуються протягом багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення);

новітні договори, поява яких протягом останніх двох століть викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, договір факторингу, агентські договори та ін.).

VI. За ступенем складності розрізняють:

прості договори, що містять ознаки договору одного виду (відповідно до класифікації IV); до них належить більшість традиційних договорів, у тому числі купівлі-продажу, перевезення, підряду, млинового найму;

комплексні {складні) договори передбачають наявність ознак кількох вищезгаданих договорів (договір факторингу, договір консигнації, договір лізингу, концесійний договір та ін.).

VII. Залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків розрізняють:

генеральні договори {рамочні контракти) визначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договірних зв'язків (генпідрядні договори, договір комерційної концесії);

субдоговора укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпідряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії).

VIII. За ознакою можливості чи неможливості корегування умов договору

останні можна поділити на:

некореговані договори - одна чи дві сторони договірних відносин позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору; до них належать типові договори (затверджуються Кабінетом Міністрів України чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади) та договори приєднання (зміст договору визначається однією зі сторін без права іншої наполягати на його зміні; наприклад, договори купівлі-продажу акцій у процесі проведення відкритої підписки на акції);

кореговані договори - умови договору визначаються шляхом вільного волевиявлення сторін, які мають право на власний розсуд погодити будь-які умови договору, якщо це не суперечить законодавству, втому числі використовуючи примірні договори, що мають рекомендаційний характер; у разі недосягнення сторонами згоди щодо окремих умов договору, що свідчить про виникнення переддоговірного спору, вони можуть звернутися до суду.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]