53. Факти, що не підлягають доказуванню.

Не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказування загальновідомі, преюдиціальні факти і факти, що визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ст. 61 ЦПК України).

Загальновідомі факти (notoria) — це обставини, що відомі широкому колу осіб, у тому числі і складу суду. Вони не потребують доказування (notoria non eget probantione) тому, що об'єктивність їх існування очевидна, це в основному не дії, а події: закриття Чорнобильської АЕС тощо. Загальна відомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності на певну територію. Сторона, яка має використати загальновідомий факт, повинна про нього зазначити (notorium non relevat ad onore proponendi). Визначення обставини загальновідомою і такою, що не підлягає доказуванню, вирішується судом, який розглядає справу, щодо чого постановляється ухвала, яка оскарженню не підлягає.

Преюдиціальність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч. 2 ст. 223 ЦПК України). Тому факти, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті самі особи. Але факти, встановлені вироком суду в кримінальній справі, що набрав законної сили, або постановою суду у справі про адміністративні правопорушення є обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої відбувся вирок суду, лише з двох питань: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК України). Наявні у кримінальній справі інші матеріали про факти, що складають предмет доказування у цивільній справі, підлягають дослідженню при розгляді судом спору про право цивільне. Тому при розгляді позову про стягнення завданої майнової шкоди, яка випливає з кримінальної справи, суд не має права обговорювати вину відповідача. Але якщо на підтвердження розміру відшкодування збитків, які випливають з кримінальної справи, були подані, крім вироку, й інші докази, то вони включаються у сферу доказової процесуальної діяльності у справі.

За ЦПК України 1963 р. не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно із законом припускаються встановленими, тобто законні презумпції (ч. 3 ст. 32 ЦПК України), зокрема презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

На відміну від загальновідомих і преюдиціальних фактів, законні презумпції (praesumptiones ) можуть бути спростовані у загальному порядку. Так, відповідно до ст. 1178 ЦК України за шкодою, завданою малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відповідають його опікун і організації, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода завдана не з їх вини. У цій нормі вина опікуна презумується. Але він може здійснювати процесуальну діяльність, спрямовану на доведення наявності вини інших осіб, а отже, на спростування презумпції своєї вини. Законні презумпції стосуються лише юридичних фактів, а не доказових, які також належать до предмета доказування. Отже, законні припущення (презумпції) санкціонуються законом (ст. 1178 ЦК України) або випливають з його змісту (ч. 3 ст. 54 СК України). їх складають юридичні факти, що входять до підстав вимог і заперечень сторін, та можуть мати суперечливий характер і бути спростовані. Законні презумпції не складають очевидну істину, а приймаються за таку тому, що сформульоване законом положення відображає найбільш звичайне і найбільш вірогідне явище. За галузевою належністю законні презумпції класифікуються на матеріально-правові і процесуально-правові. Матеріально-правові можуть класифікуватися також за правовими інститутами: щодо захисту честі і гідності громадян і організацій; статусу суб'єктів цивільного права; права власності; зобов'язального права, сімейних прав. ЦПК України не визначає законні презумпції підставами для звільнення від доказування, яке відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях.

У судовій практиці поширеною підставою звільнення від доказування є безспірність фактів. У понятійному обігу ЦПК України таке поняття відсутнє, але ч. 1 ст. 61 Кодексу закріпила правило, за яким обставини справи, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.