20. Поняття сторін в цивільному процесі і їх процесуальні права. Поняття позивача і відповідача.

Серед осіб, які беруть участь у справі, найважливішими слід визнати сторін, без яких не існувало б цивільного процесу у позовному провадженні. Правовим статусом сторін наділяються також особи, які беруть участь у справах наказного та окремого провадження, за винятками, встановленими нормами щодо цих видів проваджень у цивільному процесі (ст. 31 ЦПК).

Сторонами слід визнати осіб, матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільно­го судочинства. Ними відповідно до ст. 30 ЦПК можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Знову ж таки поза увагою закону залишився ряд учасників, які можуть виступати сторонами у цивільному процесі (наприклад, територіаль­ні громади, АРК, окремі учасники, які не наділені статусом юридичної особи).

Поняття сторони, безперечно, має прямий зв'язок із мате­ріальними правовідносинами, хоча спір про право може ви­никнути не лише між особами, які дійсно перебувають у мате­ріальних правовідносинах. Він можливий і за відсутності та­ких відносин (так званий "дефектний спір"), у тому випадку, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов'язку перед позивачем. Цей спір буде розглядатись судом, адже чинне цивільне процесу­альне законодавство не вимагає з'ясування наявності матері­альних правовідносин між сторонами при пред'явленні позову. Спором визнаються будь-які непорозуміння між суб'єктами права, і достатньою підставою для вступу у процес й набуття правового статусу позивача є суб'єктивна впевненість, що пра­ва особи порушені, оспорені або невизнані (ст. З ЦПК). Наяв­ність чи відсутність правовідносин між сторонами ніякою мірою не відбивається на їх правовому становищі. Навіть за очевидної відсутності матеріальних правовідносин між такими суб'єктами їх слід визнавати позивачем та відповідачем із на­діленням їх усіма процесуальними правами та обов'язками.

Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших суб'єктів ци­вільних процесуальних правовідносин взагалі та осіб, які бе­руть участь у справі, зокрема, є такі:

• сторони — це обов'язкові суб'єкти цивільного процесу у справах позовного та наказного провадження;

• сторони — це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;

• юридична заінтересованість сторін має особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю;

• справа (процес) ведеться від імені сторін;

• сторони несуть судові витрати у справі;

• на сторони поширюються всі наслідки та властивості рішення суду;

• правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво. Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач.

Позивач — це особа, на захист суб'єктивних прав якої порушено цивільну справу.

Ця особа може звернутися до суду безпосередньо або через представника, процес може бути іні­ційований також іншими уповноваженими законом органами

та особами. Причому у будь-якому випадку на участь у справі повинно бути волевиявлення позивача. Зокрема, при поданні заяви в інтересах особи органом чи особою, яким законом на­дає право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, обо­в'язково повідомляється особа, в інтересах якої відкрито про­вадження у справі. Вона може брати участь у справі, може відмовитися від участі та порушеного цивільного процесу. В останньому випадку, якщо захищаються інтереси дієздатної фізичної особи, заява уповноваженого відповідно до ст. 46 ЦПК органу чи особи залишається без розгляду.

Відповідач — це особа, яка за заявою позивача або іншого ініціатора процесу залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладення на неї обов'язку щодо понов­лення суб'єктивного права позивача, яке зазнало посягання. Причому, якщо для залучення до участі у справі позивача нео­бхідна його згода, то згода відповідача не вимагається. Кон­кретна вказівка на відповідача є обов'язком позивача чи іншого ініціатора процесу. Відповідач легітимізується у позовній заяві до суду, і якщо такої вказівки немає, то суддя, приймаючи заяву, повинен постановити ухвалу про залишення її без руху і надати строк для усунення недоліків. Якщо заявник не має відомостей про особу порушника свого права, справа не може бути порушена.

Відповідно до ст. 78 ЦПК, якщо місцеперебування відпо­відача у справах за позовами про стягнення аліментів або від­шкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд своєю ух­валою оголошує його розшук, який проводиться держаним коштом органами внутрішніх справ, а витрати на нього покла­даються на відповідача рішенням суду.

Процесуальні права сторін — це встановлені та гарантова­ні законом можливості вибору поведінки щодо участі у суді при розгляді та вирішенні цивільної справи, які забезпечують отримання захисту своїх суб'єктивних прав, що зазнали пося­гання, або існує ймовірність такого. Як уже було зазначено, права сторін, як і всіх осіб, що беруть участь у справі, слід поділити на загальні та спеціальні. Загальні права, які визнача­ють фактичну та юридичну спроможність виступати повноцін­ним учасником судового розгляду цивільної справи, викладені у ст. 27 ЦПК. Спеціальні права визначаються суттю правового статусу сторони. Наприклад, відповідно до ст. 31 ЦПК пози­

вач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має пра­во визнати позов повністю або частково, пред'явити зустріч­ний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь - якій стадії цивільного процесу. Кожна із сторін має право ви­магати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. Окрім спеціальних прав, які визначають можли­вість розпорядження своїми матеріальними правами, сторони наділені й іншими правами, наприклад, заявляти клопотання про допит їх як свідків (ст. 62 ЦПК), позивач може заперечу­вати заочний розгляд справи (ст. 224 ЦПК) та ін.

На сторони покладаються також процесуальні обов'язки, які також слід поділити на загальні та спеціальні. Загальні поляга­ють у тому, що сторони зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ст. 27 ЦПК), повідомляти про зміну свого місцезнаходження (ст. 77 ЦПК) та ін., спеціальні — у виконанні певних процесу­альних дій: доведенні сторонами тих обставин, на які вони по­силаються як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ЦПК), подання позивачем копій позовної заяви та документів (ст. 120 ЦПК та ін.), повідомлення про третю особу без самос­тійних вимог у процесі (ст. 36 ЦПК), участь відповідача у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про встановлення батьківства, материнства (ч. 2 ст. 146 ЦПК) та ін.