78. Окреме провадження: загальна характеристика.

Потреба захисту прав та охоронюваних законом інтересів ви-иикаг не тільки у разі, якщо вони порушуються чи оспорю­ються. Інколи необхідно встановити такі обставини, що є ли­ше підставою для здійснення суб'єктивних прав. Особа, що мас певне право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі існує такий вид судочинства, який дозво­ляє заінтересованій особі встановлювати у судовому порядку юридичні факти для подальшого здійснення відповідних суб'єк­тивних прав та реалізації! охоронюваних законом інтересів, — окреме провадження.

Відповідно до ст. 234 ЦПК окремим провадженням ви-знасться вид иепозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження на­явності або відсутності юридичних фактів, що мають зна­чення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих нелшішових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, слід поділити на три групи. По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений ци­вільним процесуальним законодавством, тобто справи про:

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієз­ датності фізичної особи;

падання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошен­ ня її померлою;

усиновлених.

встановлення фактів, що мають юридичне значення.

відновленим прав на трачені цінні напери на пред'явника та векселі;

передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну влас­ ність;

визнаній спадщини відумерлою;

надання особі психіатричної допомоги н примусовому по­ рядку;

обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

розкриття банком інформації, яка містин, банківську таєм­ ницю, щодо юридичних та фі нічних осіб.

До другої групи належать справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими ( справи про надання права на шлюб (сі. 23 СК);

розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке мас дітей (ст. 109 СК);

поновленні шлюбу після його розірвання (ет. 117 СК);

встановлення режиму окремого проживання за заявою под­ ружжя (сі. 119 СК).

До третьої ірупи можуть бути віднесені справи, що можуть розглядатися у порядку окремого провадження, нкшо вони від­несені актами законодавства до цивільної юрисдикції (сі*. 234 ЦПК). Наприклад, призначення опікуна чи піклувальника (ст. 63 ЦК).

Відповідно до НОВІТНЬОГО цивільного процесуального зако­нодавства із категорій справ окремого провадженні вилучено справи за заявами про встановлення неправильностей у актах іромадянського (нині — цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Відповідно до перехідних та прикінцевих положені. ЦПК, скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності ЦПК 2004 р. відповідно до гла­ви 39 ЦПК 1963 p., розглядаються за правилами позовного провадження. Заяви у справах щодо підмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в акто­вий запис цивільного стану, подані до набрання чинності ЦПК за правилами, встановленими главою 36 ЦПК 1963 p., розгля­даються у порядку, встановленому законодавством про ад­міністративне судочинство.

Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження мас свої, лише їй влас­тиві особливості.

Ознакою окремого провадження с, насамперед, його не­сумісність зі спором про право. Якщо в ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду с спір про право, суд мас залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити иро-ввджеюя у справі, якщо предметом судового розгляду і ви­рішення випиться спір про право адміністративне або госпо­дарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку від­повідно адміністративної чи господарської судових юрисдик­цій.

У порядку окремого провадження розглядає вимоги про встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміну правового статусу фізичної особи або неправильність дій ор­ганів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутніс­тю котрих закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єкіивних майнових та особистих немайнових прав.

Ще однією важливою ознакою цього виду провадження с відсутність сторін її протилежними Інтересами. Тобто, між сторонами не існує відносин напруженого характеру. Ці відно­сини мають специфічний характер — не спору про право, а спору про стан, факт, обставину. Відсутність правового спору і сторін в окремому провадженні робить неможливим пред'яв­лення зустрічного позову, заміну сторони, укладення мирової угоди, звернення до третейського суду і т. ін. Водночас не ви­ключена можливість спільного звернення до суду кількох осіб, пов'язаних між собою спільними пі і еросами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов'язки яких зачіпає рішення суду, мають брати участь у справі як заінтересовані особи, що дас їм можливість повноцінно отримати правовий статус сто­рони у процесі.

В окремому провадженні по-особпивому виявляється дія низки принципів цивільного процесу (диснозитивності, змагаль­ності, одноособовості та колегіальності розгляду цивільної справи, процесуальної рівності та ін.). Зокрема, визначені пп. І, 3, 4, 9, 10 ст. 234 ЦПК справи порядком окремого про­вадження розглядаються колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів.

Суд зобов'язаний вживати заходів щодо всебічного, повно­го й об'єктивного з'ясування обставин справи, тому він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, шо не с притаманним іншим видам проваджень у цивільному процесі.

Отже, розгляд справ окремого провадження судом пов'яза­ний зі здійсненням, так би мовити, "судового управління" у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення не­притаманної йому функції установлення тих чи інших обста­вин без розв'язання спору про прано. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, нокладаючи встано­влення юридичних фактів на суд, який мас особливий право­вий статус суб'єкта судової влади, та поширюючи на процеду­ру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.