115. Передумови виникнення та предмет стратегічного управління.

Для того щоб зрозуміти передумови виникнення стратегічного управління та його ідеологію, розглянемо головні епохи економічного розвитку з кінця XIX ст.

Період з 80-х років XIX ст. до 30-х років XX ст. був епохою масового виробництва, що характеризувалася процесом формування інфраструктури масового виробництва. Головним завданням підприємств була максимізація обсягів виробництва однорідного товару з мінімальними витратами.

Період із 30-х до 50-х років XX ст. називають епохою масового збуту. Критичною точкою переходу став момент, коли пропозиція однорідної дешевої продукції перевищила попит. Для цього періоду і для виробництва характерним, перш за все, було прагнення виробників впливати на споживачів, використовуючи розширення номенклатури продукції, що випускається, вдосконалення організації збуту, інтенсифікацію рекламних зусиль. У цей період зароджується маркетинг як філософія бізнесу, в центр уваги якої було поставлено необхідність виявлення, передбачення, формування і задоволення потреб клієнтів. З погляду стабільності та передбачуваності ця епоха характеризується як епоха відносної стабільності й передбачуваності.

З середини 50-х років розпочинається постіндустріальна епоха, котра триває досі. Головними рисами нової епохи є прискорення темпів НТП та новий рівень добробуту, досягнутий суспільством, що об'єктивно веде до зміни структури економіки і певною мірою її ідеології (зростання частки послуг у ВНП, високий ступінь диверсифікації продукції, посилення уваги до негативних факторів прогресу — забруднення навколишнього середовища, інфляції, монополізму тощо), а також підвищення темпу протікання економічних процесів. Зміни, що відбулися в системі суспільного відтворення, значно ускладнили не лише оперативне управління, а й управління з урахуванням майбутніх тенденцій за рахунок зниження міри їхньої визначеності. Сучасна епоха характеризується посиленням інтенсивності конкуренції в цілому й ускладненням її структури, що в сукупності зі зростанням вартості робочої сили та сировинних ресурсів посилило інтернаціоналізацію або глобалізацію підприємницької діяльності.

Аналіз епох засвідчує неухильне ускладнення структури зовнішнього середовища організації, прискорення темпів зміни параметрів зовнішнього середовища у часі. Ці фактори в сукупності ускладнили управління організаціями, особливо диверсифікованими — концернами, конгломератами.

У теорії стратегічного менеджменту розрізняють довгострокове та стратегічне управління сучасними організаціями. Ідеологія довгострокового управління прийнятна в тих випадках, коли майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції тенденцій розвитку. Мається на увазі тенденція зростання. Вважається, що майбутнє буде принаймні не гіршим від минулого і теперішнього. За припущення задовільної точності екстраполяції можливо завчасно розрахувати потреби в праці й капіталі. Головним інструментом довгострокового планування є бюджетування, тобто розробка довгострокових планів для всіх сфер діяльності, інтегрально представлених у бюджеті на квартал, рік, п'ятирічку. Тому довгострокове управління характерне для епохи масового виробництва і певною мірою епохи масового збуту.

Ідеологія стратегічного управління ґрунтується на припущенні про неможливість із достатньою мірою точності передбачати довгострокові тенденції, тобто вона характерна для постіндустріальної епохи.

Головна ідея переходу до стратегічного управління полягала в усвідомленні необхідності перенесення центру уваги вищого керівництва на зовнішнє середовище для того, щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому.

Стратегічне управління — це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням.

Стратегічне управління — це набір рішень і дій щодо формулювання та виконання стратегій для того, щоб досягти мети організації.

Стратегічне управління — це система управління підприємством, котра ґрунтується на розробці та реалізації стратегії підприємства.

У зв'язку з прискоренням змін умов підприємницької діяльності у другій половині XX ст. перед підприємствами виникла необхідність по-новому розв'язувати завдання досягнення мети. А тому поняття стратегічне управління підприємством набувало нового змісту.

Так, стратегічне управління в 50—60-х роках розглядалося як довгострокове планування виробництва та освоєння ринків. Довгострокові плани ставилися в центр уваги при виборі стратегічної поведінки підприємства.

У 70-х роках стратегія управління — це вже не фіксація планів виробництва на довгострокову перспективу, а вибір бізнесу, яким слід займатися, рішення, що робити з бізнесом, який був успішним, але може втратити свою привабливість внаслідок зміни пріоритетів споживачів.

У 80-х роках динамізм зовнішнього середовища настільки ускладнив завдання вчасної адаптації до змін, що створення потенціалу змін, здатності підприємства належним чином реагувати на зовнішнє середовище стало в центр управління підприємством.

Стратегічне управління як технологія ефективного управління за умов підвищеної нестабільності й невизначеності факторів зовнішнього середовища особливо актуальне для підприємств, які мають диверсифікований портфель бізнесів, тобто виробляють товари та послуги різного функціонального призначення й діють у різних сферах бізнесу. Управління портфелем сфер бізнесу в умовах невизначеності факторів зовнішнього середовища та нестабільності їх в диверсифікованих організаціях називається корпоративним стратегічним управлінням.

Г оловні етапи процесу стратегічного управління такі (рис. 58): визначення бізнесу та місії організації; розроблення довгострокової і короткострокової мети; розроблення стратегії; реалізація стратегії; оцінювання та контроль виконання стратегії, коригування попередніх етапів.

Стратегічне управління є комплексно-ситуаційним підходом до управління всією організацією в умовах швидкозмінюваного зовнішнього середовища.

Отже, виділимо основні особливості стратегічного управління.

1. Стратегічне управління не може дати точного і детального опису стану фірми та її положення у бізнес-середовищі. Скоріше, це сукупність якісних характеристик фірми, що стосуються майбутнього стану, її положення в конкурентному середовищі, потенціалу необхідного для виживання.

2. Система стратегічного управління - це певна філософія чи ідеологія бізнесу і менеджменту, що не повинна зводиться до набору формалізованих правил, процедур і схем. При розробці стратегії необхідне поєднання інтуїції і мистецтва, високого професіоналізму і творчості менеджерів і залучення всіх працівників до реалізації стратегії.

3. Для впровадження системи стратегічного управління необхідні великі витрати часу і ресурсів, треба також створити спеціальний підрозділ, що буде відповідати за всі питання, пов'язані зі стратегічним аналізом і постійним моніторингом зовнішнього середовища, розробкою і виконанням стратегії.

4. У ринкових умовах помилки при виборі стратегії не можна виправити жодними ефективними прийомами оперативного менеджменту, що призводить до поразки в конкурентній боротьбі.