91. Сезонність у туризмі та її чинники.
Туристський попит не є сталим упродовж часу. Особливість туристських потоків концентруватись протягом відносно невеликого періоду часу називається сезонністю. Сезонне коливання обсягу попиту має переважно річний цикл. Комфортність клімату більшості видів туризму характерна для літнього періоду. Влітку спостерігаються найбільші потоки туристів, що викликає труднощі в їх обслуговуванні. В місяці “пік” виникають певні труднощі в роботі транспорту, організації харчування, забезпеченні житлом, проведенні екскурсій тощо. Якщо, в “гарячий сезон” перевантажені всі готелі, кемпінги і мотелі Європи, то в міжсезонний період, як правило, велика кількість місць в об’єктах розміщення туристів виявляється незайнятою. В більшості країн 4/5 туристських потоків припадає на період між травнем і жовтнем, коли для відпочинку створюються комфортні умови. Сезонність туристського попиту неможливо ліквідувати, її можна лише пом’якшити шляхом регулювання маркетингових витрат і цін на туристські послуги та товари (рис. 1.4.).
о
бсяг
туристського попиту
маркетингові витрати
ціна на турпродукт
У “гарячий сезон” для цього необхідно встановлювати високі ціни на туристські послуги і товари та використовувати тактику “збирання вершків на ринку”, водночас мінімізувати витрати на рекламу й стимулювання збуту.
В “мертвий сезон” необхідно встановлювати ціни зі знижками і збільшувати витрати на рекламу й стимулювання збуту.
До основних причин сезонності туристського попиту належать:
найсприятливіші рекреаційні кліматичні ресурси в літній період. Для туризму характерна висока концентрація туристів у період найбільш комфортних кліматичних умов;
традиційний час відпусток влітку. Сезонність туристського попиту знаходиться в прямій залежності від сезонності відпусток потенційних туристів;
літні місяці – час студентських і шкільних канікул;
літо – період найнижчої продуктивності праці, підприємці зацікавлені в закритті підприємств на профілактичний ремонт, а робітників і службовців відправляють у відпустку.
Аналізуючи сезонність туристського попиту, необхідно знайти її кількісну характеристику. Для цього можна використовувати формулу:
Е = 100 (х - хср) : х де: Е – коефіцієнт сезонності; х – кількість туристів за весь період;
хср – середня кількість туристів за період.
Чисельник – сума відхилень рівнів окремих періодів від середнього рівня, узятих з додатним знаком, а знаменник – кількість туристів за весь цикл.
рівень сезонності не в усіх країнах однаковий. У країнах, де річні коливання елементів клімату незначні, сезонність майже не виявляється, а в країнах, де помітно розрізняються температури повітря і води, кількість опадів і сонячної радіації по порах року, літо залишається основним туристським сезоном.
92. Особливості туризму як об'єкту управління.
Туризм як об'єкт управління має низку властивих тільки йому особливостей, які багато в чому зумовлені специфікою галузі. Завдання менеджменту полягає в тому, щоб виявити такі особливості і в подальшому враховувати їх при управлінні туристичними підприємствами й організаціями.
Перша особливість туризму з погляду менеджменту полягає у великих масштабах туристичної індустрії і складності взаємозв'язків між її складниками.
Другою особливістю туризму як об'єкта управління можна вважати нечіткість і складне визначення цілей управлінського впливу. На перший погляд може здаватися, що для приватних туристичних підприємств цілі досить зрозумілі — накопичення цінностей, отримання прибутку. Однак турфірми часто орієнтуються на заявлені, а не на фактичні потреби туристів. Щоб виявити останні, менеджер повинен докласти максимум зусиль, адже неефективність його діяльності може спровокувати незадоволення споживача.
Складнішими є цілі розвитку окремих туристичних дестинацій, місцевостей, регіонів. Непросто точно спрогнозувати всі явища і процеси, які відбуваються в туризмі (зміни у політичній ситуації, погіршення кліматичних умов, зміни в системі оподаткування тощо), тому часто може йтися лише про ймовірнісний характер прогнозів і планів. Таким чином, туризм — це явище, яке важко прогнозувати і вимірювати.
Однією з найважливіших особливостей туризму як об'єкта управління є специфіка туристичних послуг і туристичного продукту. їх необхідно враховувати під час розробки системи управління туристичним підприємством, організацією, територією, при встановленні стандартів обслуговування, навчанні персоналу тощо.
Особливі вимоги до менеджменту н туризмі висуває і специфіка туристичного попиту, який мас неоднорідний характер і вирізняється серед інших причин:
• невідчутністю і незбереженістю турпродукту;
• різноманітністю споживчих уподобань;
• високою значимістю суспільних факторів.
На управлінні туристичною сферою позначається й така її особливість, як отримання послуги в комплексі під час перебування туриста на відпочинку. Саме цей комплекс становить основу туристичного попиту. Залежно від клієнтів на передній план можуть виходити та чи інша послуга. Турпродукт створюється зусиллями багатьох організацій, залежних одна від одної. В результаті цього зростає значення кооперації як по горизонталі, так і по вертикалі, що полегшує падання послуг в комплексі.
Під впливом низки об'єктивних і суб'єктивних факторів: природно-кліматичних, економічних, соціальних (наявність вільного часу), демографічних, психологічних (традиції, мода), матеріально-технічних (розвиток мережі закладів розміщений, харчування, транспорту та ін.) формується сезонність туристичного попиту й пропозиції. Усі зазначені фактори, особливо природно-кліматичні умови, визначають сезонну нерівномірність попиту на туристичне обслуговування. їх урахування необхідно менеджеру турфірми для розробки пропозиції і прийняття заходів для зниження нерівномірності попиту на туристичні послуги.
Іще одна особливість туризму полягає у тому, що на його розвиток впливає значно більша кількість зацікавлених сторін, ніж у будь-якому іншому виді діяльності людини. Середовище здійснення туристичної діяльності охоплює клієнтів, підприємства-постачальники, виробників окремих туристичних і нетуристичних послуг, державці органи й установи, місцеві органи влади, соціальні фонди, громадські та інші організації тощо, які впливають або можуть впливати на неї. Туристичні організації не можуть очікувати від учасників ринку, що всі вони будуть поводитися однаково. Наприклад, є певні суперечності між власниками готелів, місцевими жителями і туристами. Зменшувати розбіжності, врівноважувати інтереси різних груп можна за рахунок зваженого планування і координації розвитку туризму за участі зацікавлених сторін, керуючись загальноприйнятими нормами і цінностями.
Зовнішні ефекти туристичного продукту також можна представити як специфіку туристичної індустрії. Туризм має значний вплив на такі сфери, як економіка, екологія, політика, соціальне життя, які відповідно теж впливають на туризм.
Нарешті, діяльність з управління туризмом специфічна і суттєво відрізняється від діяльності працівників інших галузей, хоча на перший погляд може здатися, що менеджмент туристичного регіону і турфірми ґрунтується на тій самій базі, що й менеджмент будь-якого підприємства системи "людина — людина".
Суттєві завдання менеджерів туризму полягають:
— у визначенні типу клієнта і виявленні його реальних потреб;
— зіставленні отриманих даних з ресурсними можливостями турфірми, тобто з'ясуванні можливості задоволення цих потреб за допомогою наявних турів і маршрутів;
— визначенні загальних тенденцій і закономірностей розвитку попиту, а також його специфічних особливостей.
Аналіз особливостей туризму як об'єкта управління демонструє, що ця галузь абсолютно не схожа на інші і тому механічно перенести напрацювання і моделі управління з інших сфер трудової діяльності у сферу туризму неможливо.