Поняття і форми власності в україні

Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності розкривається через належні власнику правові можливості робити певні дії:

1. Володіння - фактичне володіння річчю, з'єднане з наміром вважати річ своєю. Фактично має річ і той, хто тримає її в руках і той, хто має до речі доступ.

2. Користування - витяг з речі корисних властивостей. Важливо, щоб користування річчю не порушувало прав інших осіб і не було заборонено законом.

3. Розпоряджання - право визначати юридичну чи фактичну долю речі: переробити річ, знищити, викинути, передати іншій особі.

Сукупність зазначених повноважень дає підстави вважати особу власником певного майна (речі).

Суб’єктами права власності є Український народ, фізичні та юридичні особи, інші учасники цивільних правовідносин.

Об'єктом права власності є речі (майно), зокрема :

- споживані (знищуються при першому використанні) і неспоживані (не втрачають своєї сутності при багаторазовому використанні). Наприклад, продукти, гроші, сировина - споживані, а меблі, автомобіль – не споживані;

- родові (головна характеристика - вага, об’єм, кількість) і індивідуально-визначені (мають неповторні ознаки). Наприклад, гроші - родова річ, а картина - індивідуальна;

- рухомі і нерухомі. Рухомі можуть бути переміщені в просторі без збитку для речі, а нерухомі – не можуть.

Розрізняють такі форми власності:

1) власність народу України - земля, її надра, повітряний простір, водяні та інші пер-рідні ресурси, що знаходяться на території України;

2) приватна власність - майнові й особисті немайнові блага конкретного фізичної чи юридичної особи;

3. комунальна власність – майно, що належить територіальній громаді;

4. державна власність - майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту, засобу держбюджету).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Підстави припинення права власності:

1. відчуження власником свого майна;

2. відмова власника від права власності;

3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4. знищення майна;

5. звернення стягнення на майно за зобов’язанням власника;

6. реквізиції;

7. конфіскації

8. ліквідації юридичної особи чи смерті власника та ін.

Майно може належати особам на праві спільної часткової власності або на праві спільної сумісної власності.

Спільної часткова власність - власність двох чи більше осіб із визначенням частки кожної з них у праві власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена сумісна власність на майно.

Спільна сумісна власність - спільна власність двох або більше осіб без визначення частки кожної з них у праві власності.

Зобов’язальне право

ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО - система цивільно-правових норм, що на основах юридичної рівності регулюють майнові відносини в сфері товарообігу, а також майнові відносини відшкодування заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб.

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу сплатити визначену суму грошей) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник - особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об'єкти зобов'язань - відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права й обов'язки суб'єктів.

Підстави виникнення зобов'язань:

1) договори, передбачені законодавством або, хоча і не передбачені законом, але і не суперечні йому;

2) створення творів науки, мистецтва, літератури, винаходів та ін. результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) заподіяння майнової і моральної шкоди іншій особі;

4) безпосередньо внаслідок акта цивільного законодавства (нормативно-правовий акт органів державної влади);

5) інші юридичні факти.

Зміст зобов'язання складають права, вимоги кредитора й обов'язки боржника.

Одностороння відмова від зобов'язання чи однобічна зміна його умов не дозволяється, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно ст. 546 ГК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утриманням, завдатком. Договором чи законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

За договором поруки поручитель бере на себе зобов'язання перед кредитором боржника про виконання їм свого зобов'язання. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до гарантії (гарантійного зобов'язання) банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує кредитору виконання боржником свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення боржником зобов'язання.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок необхідних за договором платежів, у підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

У силу застави кредитор (заставоутримувач) має право у разі невиконання боржником (заставником) зобов'язання, забезпеченого заставою, задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна.

Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржнику чи особі, зазначеній боржником, у випадку невиконання їм у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право утримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Зобов'язання припиняється частково чи в повному обсязі на підставах, установлених договором чи законом.

Підстави припинення зобов’язань:

1) виконання зроблене належним чином;

2) згода сторін, у тому числі унаслідок передачі боржником кредитору відступного (грошей, іншого майна);

4) зарахування зустрічних однорідних вимог;

5) якщо боржник і кредитор - одна особа;

6) прощення боргу;

7) неможливість виконання, якщо вона викликана обставинами, що не залежать від сторін;

8) смерть боржника чи кредитора, якщо зобов’язання нерозривно пов'язано з його особистістю і не може бути виконано іншими особами;

9) ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, передбачених законодавством (коли зобов'язання переходить до іншої особи).

Порушення зобов'язання - його невиконання чи неналежне виконання з порушенням умов, установлених зобов'язанням. У випадку порушення зобов'язання настають визначені правові наслідки, установлені чи договором законом:

1) припинення зобов'язання внаслідок однобічного відмовлення від зобов'язання, якщо це встановлено договором чи законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) оплата неустойки;

4) відшкодування збитків і моральної шкоди.