1. Організаційна єдність забезпечує діяльність юридичної особи в цивільному обороті як єдиного цілого, що володіє певною структурою, має свою мету і задачі. Організаційна єдність юридичної особи може бути закріплена в статуті та в установчому договорі, або тільки в статуті (положенні), чи тільки в установчому договорі.

2. Майнова відокремленість означає наявність в юридичної особи відокремленого майна, що виражається в самостійному балансі організації, наявності статутного фонду і банківського рахунку. Майно юридичної особи завжди відділено від майна його засновника й учасників, а також від майна інших суб'єктів цивільного права.

3. Найменування. Юридична особа завжди має своє найменування, що індивідуалізує його серед інших учасників цивільного обороту.

4. Участь у цивільному обороті від власного імені означає, що юридична особа набуває цивільних прав, здійснює їх, набуває і виконує обов'язки від свого імені, а не від імені засновників, вищестоящої організації або об'єднання, до складу якого вона входить.

5. Самостійна юридична відповідальність. Юридична особа - самостійний суб’єкт цивільного права, тому несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями, майном, що належить їй на праві власності, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення за вимогою кредиторів, якщо інше не встановлено законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник майна не відповідає по зобов'язаннях юридичної особи, а юридична особа не відповідає по зобов'язаннях власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавством або установчими документами юридичної особи.

6. Можливість бути позивачем і відповідачем у загальному або господарському суді.

7. Наявність рахунку у банку.

Залежно від порядку створення юридичної особи їх поділяють на два види: юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до положень ЦК України.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

ЦК України встановлюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права, а порядок утворення і правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією та законами України.

Юридичні особи можуть створюватись у формі підприємств, установ, організацій, товариств, та в інших формах, передбачених законодавством.

Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які складаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації, якій вона підлягає в обов’язковому порядку. При реєстрації до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вносяться відомості про: організаційно-правову форму юридичної особи; її найменування; місцезнаходження (юридичну адресу); органи управління; мету створення; вид діяльності та інші відомості, встановлені законом.

Саме в момент реєстрації юридичної особи виникає її правосуб'єктність. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Характерною рисою правоздатності юридичної особи є її спеціальний характер. Юридична особа може мати цивільні права і нести обов'язки, що відповідають цілям діяльності, передбаченим в установчих документах. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Вона виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру підприєств та організацій України запису про її припинення.

Щодо дієздатності юридичної особи, то остання набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ЦК України, юридична особа наділена такими немайновими правами:

• право на недоторканість її ділової репутації;

• право на таємницю кореспонденції;

• право на інформацію та ін.

Правосуб'єктність юридичної особи припиняється з моменту :

- її ліквідації (яка відбувається за рішенням її учасників, уповноваженого органу, або за рішенням суду);

- реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення).

Цивільно-правовий правочин

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ПРАВОЧИН - це правомірні дії, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Розрізняють односторонні і двосторонні (багатосторонні) правочини.

Односторонні правочини виражають волю одного суб'єкта правовідносин. Наприклад, заповіт, прийняття спадщини, обіцянка винагороди (за знахідку тварини, що втратилася, загублених документів).

Двосторонні (багатобічні) правочини виражають погоджену волю декількох суб’єктів права, тому їх називають договорами.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Так, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному засвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Письмова форма обов’язкова для правочинів:

• між юридичними особами;

• між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, визначених законодавством;

• правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує 20 і більше розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

• інші правочини, щодо яких законом установлена обов’язкова письмова форма.

Умови чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити законодавству. Юридично можливо виконати те, що не суперечить закону. Наприклад, не можна розглядати як договір здійснення розбійного нападу на банк.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати

2. Необхідний обсяг цивільної дієздатності. Укладення правочину вимагає свідомого волевиявлення. Тому правочини, укладені недієздатними особами, є недійсними.

2. Вільне волевиявлення учасника правочину. Воля учасників правочину виражається в їхній згоді прийняти на себе певні обов'язки і реалізувати визначені правочином права. Волевиявлення повинне бути вільним, і відповідати внутрішній волі учасника правочину. Правочин, укладений внаслідок насильства чи під погрозою насильства є недійсним.

3. Дотримання встановленої законом форми. Цивільне право диспозитивне по своїй суті, тобто надає суб'єктам можливість вибору декількох варіантів дій. Тому форми договорів дуже різноманітні: можливі усні, письмові і навіть мовчазні договори. Однак якщо законом передбачена певна форма правочину, укладати його потрібно тільки в такій формі. Наприклад, договір купівлі-продажу житлового будинку укладається тільки в письмовій, нотаріально засвідченій формі.

4. Реальність виконання правочину. Правочин є дійсним, якщо його фізично і юридично можна виконати. Наприклад, фізично неможливо здійснити купівлю-продаж неіснуючої в природі речі, неможливо побудувати хмарочос за 1 добу.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які передбачені ЦК України.

Розрізняють наступні види недійсних правочинів:

1. Нікчемний правочин – такий, що визнаний недійсним законом, без відповідного рішення суду. Наприклад, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору; правочин, вчинений недієздатною особою без схвалення опікуна.

2. Оспорюваний правочин. Його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа оспорює його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин визнається недійсним у судовому порядку. Оспорювані правочини можуть бути:

• фіктивними, які вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином;

• удаваними, які вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, та ін. Наприклад, укладений юридичною особою правочин, якого вона не мала права вчиняти (без відповідного дозволу, ліцензії), правочин, який вчинено під впливом обману, чи під впливом насильства, внаслідок зловмисної домовленості представників сторін.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.