Представництво

Представництво - це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених аками цивільного законодавства.

Правочин, учинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє. Представник зобов’язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.

Законом визначено, що правочин, учинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Розрізняють представництво:

• за законом;

• комерційне представництво;

• представництво за довіреністю.

Законним представником своїх малолітніх і неповнолітніх дітей є батьки (усиновлювачі). Опікун є законним представником малолітньої особи та особи, визнаною недієздатною.

Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, передбаченій законом.

Довіреність на одержання заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших платежів і поштової кореспонденції може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, та скріплюється печаткою юридичної особи.

Термін дії довіреності встановлюється в самій довіреності. Якщо він не встановлений, то вона зберігає чинність до припинення її дії.

Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, визнається недійсною.

Захист цивільних прав

Право на захист - суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра його можливої (дозволеної) поведінки щодо захисту своїх прав у випадку їхнього порушення, невизнання чи заперечування.

Воно виходить від конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

У випадку порушення цивільних прав конкретної особи їхній захист здійснюється в порядку цивільного судочинства. Так, згідно з ЦПК, будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися в суд за захистом порушеного права чи інтересу, що охороняються законом.

Чинним законодавством України передбачені наступні способи захисту цивільних прав особи:

1) визнання права (наприклад, права власності на певну річ);

2) визнання угоди недійсної;

3) припинення дії, що порушує право (наприклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій завдала шкоди майну іншої особи, повинна припинити протиправну поведінку);

4) відновлення положення, що існувало до моменту порушення права;

5) примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, якщо однією стороною договору умови договору не виконуються належним чином, інша сторона має право вимагати зобов’язати виконати обов’язок );

6) припинення чи зміна правовідносин (наприклад, із закінченням терміну договору останній втрачає дію);

7) відшкодування моральної шкоди;

8) стягнення з правопорушника збитків, а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойки (штрафу, пені);

9) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органа державної влади, органа влади АРК чи органа місцевого самоврядування.