24.Законодавча регламентація діяльності гувернерів в Російській імперії 19-поч.20 ст.

Законодавчі акти визначають коло осіб, які мали право навчати й виховувати дітей у домашніх умовах. Подавали чіткий перелік нав¬чальних закладів, випускникам яких з одержанням атестата чи дип¬лома без додаткових іспитів дозволялося займати посади домашніх наставників і вчителів. Циркуляром Міністерства народної освіти № 4226 від 17 квітня 1835 року особам, належним до духовного сану, заборонялось зай¬матись домашнім навчанням і вихованням, "поки вони у цьому сані перебуватимуть".січня 1835 року виходить циркулярна пропозиція Міністерства народної освіти "Про незаборону службовцям чиновникам вступати в звання домашніх наставників чи вчителів". Чиновниками різних відомств з дозволу їхнього керівництва дозволялось складати перед¬бачені законодавством іспити на звання й займатись навчанням

і вихованням дітей в сім` ях у вільний час та після виходу у відстав¬ку.

Видаються циркуляри "Про відмінності звань, встановлених для осіб, які виховують дітей у приватних домівках", "Про вигоди й пе¬реваги, що надаються тим із російських підданих, які отримують право виховувати дітей у приватних домівках", "Правила для спеці¬альних іспитів на звання вчителя повітового училища і домашніх вчителя й учительки", а також "Про відповідальність за порушення" вищезазначених постанов.

26.Педагогічна система п.Ф.Лесгафта.

Відомий російський вчений П. Ф. Лесгафт довів, що до моменту вступу до першого класу (в 5-7 років у XVIII столітті й у 9-10 ро¬ків у XIX столітті) у дитини вже завершується формування індивіду¬ального типу поведінки, який у процесі всього подальшого життя майже не коригується і через призму якого індивід сприймає довкіл¬ля й самого себе.

Якщо обмежитись навіть цими відомостями, стає зрозуміло, що гувернер (домашній наставник) чи домашній вчитель, під чиїм впли¬вом діти перебувають тривалий період і чия педагогічна діяльність виступає як один із важливих факторів домашнього виховання, мо¬жуть істотно поліпшити чи погіршити якість підготовки до доросло¬го життя молодих громадян країни.

П. Ф. Лесгафт, узагальнюючи свої спос¬тереження, писав, що вчитель чи вихователь-іноземець навчає росій¬ських дітей шанувати неросійських кумирів (Наполеона, Людовіка та ін.), нав'язує думку, що, наприклад, Париж — найкраще місто на землі чи Німеччина — найкраща країна. Дитину повністю відрива¬ють від рідного ґрунту: не привчають помічати красу Батьківщини, рідного міста, рідної природи. Виховується манкурт — ні патріот і ні громадянин. Діти часто навіть не володіють рідною мовою. Фактич¬но, у такій ситуації держава своїм невтручанням знищує власне май¬бутнє.

27. «Батавія-план», «Дальтон-план», «Келлер-план», «Кембридж-план».

Широке розповсюдження дістає "Батавія-план", автором якого був керівник шкіл м. Батавія Дж. Кеннеді. "Батавія-план" являв со¬бою систему організації навчально-виховної роботи у школі, згідно якої кожен викладач використовував для класних занять лише поло¬вину навчального часу, а другу відводив для індивідуальних самос¬тійних занять учнів під його наглядом. Система була спробою поєд¬нати колективне навчання з кращими здобутками гувернерського ін¬дивідуального навчання.

У м. Долтон у США на початку XX ст. вперше застосували систему, засновану на принципі індивідуального навчання — "Дол-тон-план". Ця систе¬ма, як і "Батавія-план", орієнтувалась на наближення шкільного нав¬чання до індивідуального, гувернерського. При цій системі учень одержував від педагога завдання, виконував його самостійно і, завер¬шивши роботу, звітував вчителеві. Учням надавалась повна свобода у виборі занять, черговості вивчення навчальних предметів, у вико¬ристанні свого робочого часу. Річний обсяг навчального матеріалу розбивався на місячні розділи, які, у свою чергу, поділялись на що¬денні завдання.

Ще одна система індивідуалізованого навчання "Келлер-план", розроблена американським педагогом і психологом Ф. С. Келлером. Ще одна система індивідуалізованого навчання "Келлер-план", розроблена американським педагогом і психологом Ф. С. Келлером, дістала найбільшого поширення у вищих навчальних закладах США, але подекуди застосовувалась і в загальноосвітній школі. Ос¬новні ознаки "Келлер-плану": орієнтація на повне засвоєння змісту навчального матеріалу, включаючи вимогу засвоєння попереднього розділу як обов'язкову умову переходу до наступного; індивідуальна праця учнів у властивому кожному з них темпі; використання лекцій тільки з метою мотивації й загальної орієнтації учнів; застосування друкованих матеріалів; поточне оцінювання засвоєння учнями ін¬формації за розділами курсу.

Наступна система персоналізованого підходу до учня — "Кембридж-план". Назва походить від назви міста Кембриджа у штаті Масачусетс, де вона розроблялась і на початку XX ст. знайшла масове застосування. Система полягала в тому, що учні, здатні засвоїти курс елементарної школи прискореним темпом, діс-тавали можливість закінчити дев'ятирічний курс навчання за 8 чи 7 років. З цією метою комплектувались невеликі групи учнів з при¬близно однаковим рівнем знань і темпом навчання. Дозволялось пе¬реведення з групи в групу не лише наприкінці, а й у середині нав¬чального року. Окремі учні при цьому могли вивчати різні предмети в різних навчальних групах. Дитина не почувала себе часткою колективу, але перебування серед інших учнів привчало її порівнювати свої успіхи з успіхами оточуючих, створювало умови для повсякденного спілкування.