6. .Психологія пізнання

У шістдесятих роках двадцятого століття стала розвиватися психологія пізнання, на яку безпосередньо вплинула гештальтпсихологія з її характерною інтерпретацією поняття значення. Згідно з прихильниками гештальтпсихології, будь-який предмет можемо визначити, пізнати його значення, якщо будемо його розглядати у відношенні до фону (контексту) або ж більшої системи, до якої даний предмет належить.

Визнавці психології пізнання проголосили твердження, що людська поведінка залежить не лише від самих стимулів (як уважали біхевіористи), але й від способу їх сприймання, причому перевага надається суспільним стимулам.

Інша характерна риса теорії пізнання т це більше звернення уваги на формальний аспект сприйняття, ніж на сам зміст. Так, наприклад, у питанні інтеракції їх цікавить не стільки сама суп», яку люди передають, як спосіб передання й сприйняття.

Одним з перших представників цього напряму є американець Гейл КЕЛЛІ, автор книги „Психологія особистісних конструкцій" („The Psychology of Per­sonal Constructs", 1955). На думку Келлі, сутність людини можна зрозуміти, якщо враховувати, що вона є активним буттям, зорієнтованим експлораційно. Це означає, що кожна людина здійснює спостереження, встановлює взаємо­залежності, конструює гіпотези й теорії на визначену тему, прогнозує й контролює свої передбачення, а також ставить експерименти в життєвих ситуаціях.

Представники психології пізнання (американці Джордж А. МІЛЛЕР, Ю. ГАЛАНТЕР і Карл Г. ПРІБРАМ) у шістдесятих роках запровадили в психології кібернетичні методи, а зокрема — поняття зворотного зв'язку, суть якого полягає в тому, що діюча система поінформована про свої власні операції та про їх результати. Базовою моделлю для них служив гомеостат, здатний утримувати незмінну власну внутрішню температуру, незважаючи на зміну зовнішньої.

З кібернетики психологи запозичили для аналізу поведінки людини фор­мальні теоретичні моделі у вигляді алгебраїчних формул та комп'ютерних таблиць. У такий спосіб здійснилися мрії тих учених, які бажали перетворити психологію в точну науку. Вирішальне значення для цього мали досягнення кібер­нетики, пов'язані з розвитком електроніки й успіхами в конструюванні високоспеціалізованої техніки.

Як у кібернетиці, так і в цій галузі психології базовим поняттям є інформація. Протилежністю до інформації є невизначеність, про яку найчастіше згадуємо, коли опиняємося перед альтернативою: так чи ні.

З терміном інформація пов'язане поняття зв'язку (комунікації під яким розуміємо процес передавання інформації. Зв'язок передбачає діяльність певного надавача сигналу, деякого каналу, яким він передається, та одержувача, забезпе­ченого засобом прийняття сигналу. В цьому ланцюгу може бути передбачено зворотний зв'язок (петлю), завдяки чому надавач може бути проінформований про те, що відбувається в одержувачі, а також навіть і в передаючому інформацію каналі. Зворотний зв'язок створює можливості для саморегуляції системи проти можливого закрадення помилок. Психологи крім того запозичили у кібернетиків поняття коду. Ідеться про кодування інформації, тобто вираження її у якійсь певній мові.

Найважливіше поняття для психології пізнання — це рішення, яке означає свідомий, підкріплений наявною інформацією, розв'язок, який ініціює виконання вчинку.

До прихильників даної теорії можна зарахувати таких польських психологів: Томашевськоґо, Рейковського, Козєлецького. Нижче коротко проаналізуємо їхні погляди.

а) ТЕОРІЯ ДІЇ ТОМАШЕВСЬКОГО

На початку шістдесятих років Тадеуш ТОМАШЕВСЬКИЙ (нар. 1910 р.) сфор­ мував теорію, в якій базовим поняттям стала дія. Під нею він розуміє поведінку, спрямовану на досягнення визначеного кінцевого результату й зорганізовану в спосіб, який уможливлює досягнення бажаного стану. Ця теорія була включена до визначення психології, що лягло в основу підручника “Психологія”. Його редактор, стверджує, що психологія це наука про діяльність людини ілюдину як її суб'єкта". Теорія діяльності в той час протистояла зведенню психологічної проблематики виключно до реактивної поведінки й прокладала шлях для поступового переводу від спостережень за елементарними явищами до проб­лематики значно складніших форм поведінки людини, таких як виконання завдань і розв'язування проблем, прийняття рішень, нав'язування міжлюдських контак­тів і спілкування, переборювання складних і стресових ситуацій, самоконтроль та опановування власної поведінки.

Теорією дії Т. Томашевський підтвердив теорію ситуації. Однак, на відміну від біхевіоризму, де ситуацією називали лише комплекс подразнень, з погляду теорії дії ситуація є системою елементів, які визначальні для конкретних спря­мованих дій. З'являється тут отже елемент важливості певної ситуації для людини. У цьому розумінні можемо говорити про ситуації екзистенційні й цільові. Екзистенційну ситуацію розглядаємо з огляду на активність людини, потрібну для її існування-буття. При цьому під існуванням тут розуміємо біологічне й суспільне життя, а також якість життя та його рівень. Цільова ситуація, нато­мість, розглядається з огляду на цілеспрямовану діяльність, що скеровується через конкретні завдання, які тут трактуються як запланований стан речей, визначений суспільним оточенням і самою особою.

Життєва чи цільова ситуація має бути усвідомлювана людиною, подібно як і сама людина має бути для себе об'єктом постійного контролю. Це усвідомлення повинне передбачати взаємний вплив водночас в аспектах сприйняття і поведінки.

Сприйняття відрізняється в залежності від того, чи стосується воно світу, людини або речі. Наскільки вигляд є першоосновою опису речі, настільки поведінка є основою опису людини. Дуже яскравий приклад цього — спостереження за скаліченими людьми, зовнішній вигляд яких може бути жахливий, але дуже швидко перестає разити оточуючих, якщо така людина нормально себе поводить.

Для опису речі також суттєво, яке значення має ця річ для людини. По-різному описуємо речі чужі, власні й суспільні. Ставлення до речі водночас впли­ває на витворення образу себе самого, наприклад, для багатьох людей самооцінка в значній мірі залежить від марки власного автомобіля або розмірів будинку. Існує багато даних, які підтверджують, що образ інших людей залежить від нас самих і навпаки, для багатьох їхній власний образ залежить від того, чи їм вдалося увійти в коло важливих для даної людини осіб, чи ні.