Ґ) неопсихоаналіз еріха фромма
Еріх ФРОММ (1900—1980 pp.), німецький соціолог і психолог, за предмет для своїх досліджень обрав людину, яка почуває себе самотньою й Ізольованою, оскільки виявилася відлучена від природи й від людей. Завдяки розвитку цивілізації людина здобула свободу, але водночас втратила відчуття особистої безпеки, яке в первісному суспільстві їй забезпечувала ідентифікація з групою.
Фромм підкреслював, що людина є частиною природи, але в той же час виявилася відділена від неї; є водночас і твариною, і людиною. Як тварина — має фізіологічні потреби, які доконче мусять бути заспокоєні, Як людина — володіє лише їй одній характерними потребами: філіації, трансценденції, інтеграції, індивідуальності та наявності принципів.
Про філіацію Фромм навчав, що на місці інстинктивних Відносин, якими володіють тварини, людина мусить створити власні взаємозв'язки, які бувають найбільш успішними, коли зав'язуються на продуктивній любові. Потреба філіації споріднена з потребою інтеграції. Людина хоче бути інтегральною частиною світу, відчувати свою приналежність до нього. Саме так дитина пов'язана з батьками. Пізніше відривається від них, відчуває деяку загубленість, щоби згодом знову знайтися в близькому зв'язку з іншими мужчинами чи жінками.
Потреба в трансценденції — це вроджена тенденція до переростання, перевищення тваринної природи, яка в нас живе. Людина або користає з цієї потребу й стає творцем, або ж нехтує нею і стає руйнатором. Завдяки творчому самовираженню людина набуває рис індивідуальності (потреба індивідуальності). Але для цього необхідні належні умови й наявність певних принципів. Якщо цього не вистачає, то вона починає себе Ідентифікувати з Іншими людьми, проголошує загальні Ідеї, маскується під оточення і стає його невільником.
Д) трансакційний аналіз
Ерік БЕРН (1910—1970 pp.), каліфорнійський психіатр, запозичив у Фроййа тезу, що в несвідомості Іенудош4їборються між собою частини нашої особистості: пристрасті й набута від оточення організуюча й контролююча сила, а між ними діє на зразок судді розумна й свідома самість. Берн говорить не про структури, а розглядає три стани Я, які називає: Дитина, Батько, Дорослий.
Дитина - це той стан, який найпершим з'являється в житті особи (аналогія до id). Це, свого роду, збереження внутрішніх станів людини з дитинства, почуттів безсилості й страху, протесту й гніву, а водночас т> приємності й любові Ці стани переважно мають емоційний характер.
Залишком зовнішніх впливів, зазнаних у дитинстві, є Батько. Сюди переважно входять накази, заборони й розпорядження. Незалежно від того, чи грунтуються вони на правильних або неправильних принципах з погляду раціональної етики, визнаються правдивими, оскільки походять від людей, які для дитини виступають джерелом збереження загальної безпеки.
Останній з трьох станів - Дорослий. Є він виразом усіх здобутих досягнень і здібностей, які служать сприйняттю дійсності й себе самого. Дорослий розвивається саме через активний контакт з дійсністю та пізнання об'єктивної залежності між Дією і наслідками, які вона викликає.
Батько, Дорослий і Дитина можуть вести внутрішній діалог і перехоплювати ініціативу в контактах з іншими людьми. Особливу (позитивну) роль відіграє Дорослий, оскільки може привести до розкриття змісту Батька й Дитини та впливу їхньої суті на життя, а також має змогу допомогти в здійсненні їх глибинного аналізу6.