5. Гуманістична психологія

Упродовж кількох останніх десятиліть до психологів приходили й надалі продовжують звертатися люди з питаннями, які зародилися в глибинах філософії, оскільки стосуються проблем сенсу життя. Питання про сенс буття виникали й раніше, але нині вони набули особливої злободенності.

Психологів, які порушують ці питання, зараховуємо до так званої гуманіс­тичної або екзистенціальної психології з огляду на спорідненість завдань та екзистенціалістичну концепцію людини, що в цьому напрямі психології спостерігається. Мова тут іде ще й про так звану третю силу в психології. Наскільки біхевіоризм підкреслював впливи зовнішнього середовища та можливості маніпулювання людиною, а психоаналіз — потяги й несвідомі емоційні мотивації, які в значній мірі обмежують людську свободу, настільки гуманістична психологія наголошує значення третьої сили — людської активності. Психологи, які дотримуються цієї орієнтації, наголошують на голістичному (цілісному) і персоніфікованому підході до людини, що дає змогу виділити її спрямованість (устремління), спосіб існу­вання і діяльності людини як суб'єкта, а також специфічну для неї схильність переступати (трансценденція) через актуальний для себе status quo та обмеження, які нав'язує їй внутрішнє чи зовнішнє середовище в процесі реалізації того, що для неї властиве й можливе⁷.

Центральною темою, згідно з Людвігом БІНСВАНҐЕРОМ становлення людини (being), яке докопується у взаємозв'язках, в які вона входить зі світом природи (Umwelt) , з іншими людьми (Mitwelt) , а також зі своїм внутрішнім світом (Eigenwelt).

Найвідоміші психолога екзистенційного, гуманістичного спрямування: Абрагам Г. Маслоу, Карл Р, Роджерс; Ґордон В, Олпорт, Віктор Е. Франкл і Казимир Домбровський.

а) ГОЛІСТИЧНО-ДИНАМІЧНА ТЕОРІЯ МАСЛОУ

Абрагам МАСЛОУ (1908-1970 рр ) вивчав психологію в університеті штату Вісконзен, де в 1934 р. захистив докторат. Мав претензії до попередніх психологічних доктрин у зв'язку з їх песимістичною, негативною та звуженою концепцією людини⁸. Він уважав, що психологія надмірно акцентує на слабостях людини замість виділяти її силу, що вишукує гріхи людини, легковажачи її чеснотами. Наскільки його попередники відверто відхрещувалися від філософії, хоча фактично завжди залишалися в її орбіті, настільки ж виразно Маслоу заявляв, що відокремлення психології від філософії — це великий недостаток.

Також він запропонував піддати дискусії фундаментальні філософські питання. Шансом для психології вважав її повернення до екзистенціалізму, який піднімає тему людських запитів та їх обмежень, у тому числі такі питання, як: ким є людина, чим хотіла б бути і чим бути може? Він закидав, однак, європейським екзистенціаліс­там надмірні роздуми над проблемами страху, неспокою, відчаю, від яких, як вони вважали, єдиним лікарством має стати нескоримість. Маслоу писав: „Те безупинне нарікання (при високому коефіцієнті Інтелекту) розпочинається щоразу, коли виникає розчарування в зовнішньому джерелі цінностей"⁹ Протиставляв цьому так званий вищий досвід (peak experience), осмислювання вічних істин і цінностей.

У необхідності цього його переконали наслідки анкетування більш ніж тисячі дорослих осіб, які на питання про те, що вони вважають найціннішим, за що готові Пожертвувати своє життя, відповіли, щб визнають такими духовні й релігійні цінності. Цінності ці Маслоу назвав мета-потребами. їх відсутність призводить до виникнення специфічної патології (мета-патологія).

б) ТЕОРІЯ “СЕЛЬФУ” РОДЖЕРСА

Карл РОДЖЕРС (1902-1987 pp.), американський психолог, багато років практичної консультаційної праці присвятив занедбаній і відкинутій молоді, яку до нього скеровували виховні заклади й суди. 3 молоддю й дорослими він органі­зовував так звані групи зустрічей.

В основі теорії Роджерса лежить фундаментальний принцип, що основна природа людської істоти, коли вони діє вільно, є конструктивна й заслу­говує на довіру ¹⁰. У протестантському середовищі, та ще й у часи неподільного панування теорії Фройда цей погляд, був, щонайменше, революційним. Адже протестантське релігійне вчення, як і Фройдизм, сформувало погляд на людську природу як на .грішну, звільнення якої породжує злочинство¹¹.

Роджерс признавав, що під час терапії проявляються й вириваються назовні негативні почуття, як егоїзм, ворожість, заздрість. Але не вони становлять най­глибший шар людського єства. Він стверджував, що у вищих моментах терапії, які її вінчають, йому не доводилося стикатись із «бісами», які б сиділи в людині. Навпаки, у момент істини йому відкрилась незрівнянна краса.

Краса ця — явище не статичне, а динамічне, яке Роджерс називає у своїй теорії актуалізуючою тенденцією, визначаючи її як вроджене прагнення орга­нізму до вияву й розвитку всіх своїх можливостей у спосіб, який служить його збереженню або вдосконаленню¹². Під терміном організм він розуміє психофі­зичну єдність: тваринний організм, збагачений новими властивостями, а саме свідо­містю й свободою. Маючи на увазі саме ці типово людські риси, Роджерс вживає поняття self

в) ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИ ОЛПОРТА

Ґордон ОЛПОРТ (1897-1967 pp.) народився в США, штат Індіана, вивчав психологію в Гарвардському університеті, Берліні, Гамбурзі та Кембріджі (Англія). Навчання в різноманітних наукових центрах дозволило Олпорту здобути великі й багатогранні знання про людину та її поведінку; з великої кількості теорій він пробував синтезувати нове узагальнене вчення.

Олпорт розглядав людину як систему, складену із підсистем, що вступають між собою в інтеракцію. Таким чином, перед нами відкривається вся складність людської поведінки. Складність ця неймовірно велика. Отже, людська особис­тість - це явище унікальне, неповторне. Ми не в силах її повністю осягнути, можемо лише наблизитися до її розуміння, причому побачимо в ній саме те, на чому більше зосереджуємося самі. Можна сказати, що ми пізнаємо іншу людину, ЇЇ систему, через нас самих, наприклад через власну систему цінностей. Якщо будемо концентруватися лише на інстинктах, то побачимо лише інстинкти. Якщо надаватимемо значення цінностям, то побачимо цінності.

При спостереженні за людиною важливу бачити її динамічно, тобто розгле­діти співвідношення між її підсистемами. У такий спосіб можна краще розгледіти розвиток особи.

г) ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ФРАНКЛА

Віктор Е. ФРАНКЛ (нар. 1905 p.), віденський психіатр, колишній в'язень концтаборів у Освєнціумі й Дахау, визнає існування в людині трьох прошарків (вимірів): психологічно-соціологічного та духовного, тобто поетичного ¹³. У духовному вимірі вія виділяє три характерно людські феномени: свободу, відповідальність і прагнення до сенсу й цінностей. Людина як особа духовна є вільна й відповідальна, тобто вільна від свого психофізич­ного організму, а також відкрита для творення цінностей і сповнення сенсу людського буття. Є вона істотою, яка бореться за цінності й сенс свого існування.

Трьом сферам, вирізненим у людині відповідають три групи цінностей, які скеровують людину й творять її як особу. Вони мають ієрархічну, багаторівневу й концентричну структуру. Це означає, що цінності з цих окремих вимірів відрізняються якісно, а також мають здатність зосереджуватися довкола цінності, яка має для конкретної особи найсуттєвіше значення в конкретному часі й місці. Цінності одного рівня взаємозв'язані з цінностями інших рівнів, отже неможливо зреалізувати певну цінність ізольовано від інших.

З цього робимо висновок, що для того, щоб допомогти людині здобути психічне здоров'я, досягнути розвитку особистості, мусимо враховувати всі ви­міри її істоти. Тому, зокрема, священик не може обмежуватися лише питаннями релігійної природи, якщо хтось із віруючих його парафії приходить до нього з родинними проблемами. Надаючи йому найперше духовну допомогу, що випливає з його компетенції, зобов'язаний водночас надати й чисто людську підтримку.

ґ) TEOPІЯ ПОЗИТИВНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ ДОМБРОВСЬКОГО

Казимир ДОМБРОВСЬКИЙ (1902-1980 pp.) виділяв у людині дві групи інстинктів: автотонічні й синтонічні. Автотонічні інстинкти мають егоцент­ричний характер, виявляються, наприклад, у тенденції самозбереження, сили. Інстинкти синтонічні, навпаки, є альтероцентричними, для них характерні: пот­реба симпатії, потягу до пізнання й релігійності, а також зацікавленість у суспіль­них інтересах. Деякі інстинкти знаходяться на межі цих двох груп, наприклад, сексуальні інстинкти в примітивній формі виявляють егоцентричні (автотонічні) тенденції, у той час, як більш зрілі їх форми пов'язані з тенденціями суспільними, синтонічними. Поміж відособленими групами, які в їх межах, виникають конф­ лікти, які спричиняють дезінтеграцію особистості, а внаслідок цього відкривають можливості для її розвитку ¹⁴. Саму особистість Домбровський визначає як самоусвідомлену, самообрану, самоутверджену, самовиховувану єдність фундаменттальних психічних властивостей, -що реалізує конкретний ідеальний і суспіль­ний ідеал¹⁵. Умовою її розвитку є руйнування примітивно зорганізованих структур, тому особистість має пройти через період дезінтеграції, щоби прийти до нової, повторної інтеграції.

Дезінтеграція буває позитивна й негативна. Про наявність позитивної дез­інтеграції свідчить перевага симптомів багаторівневої дезінтеграції, а саме конфліктів між основними групами інстинктів: автотонічними й синтонічними, тобто між егоцентричними потягами до заспокоєння первісних інстинктів та альтероцентричними прагненнями симпатії, релігійності, пізнання, добродійності, легковаження якими призводить до відчуття провини, сорому, що деякі психо­логи називають патологією, а Домбровський трактує як необхідний для розвитку динамізм. Особистісний розвиток, на відміну від розвитку соматичного, не відбу­вається самовільно, але вимагає зусиль, здійснення свідомого вибору, тобто третього фактора, окрім факторів внутрішнього укладу й середовища. Третій фактор у процесі розвитку, принаймні до певного рівня, унезалежнюється від двох перших, що вияв­ляється в здатності до часткового унезалежнення від середовища та свого організму.

Розвиток, згідно з Домбровським, — це стабільний процес у житті особи, тобто має бути характерним не лише для молодої людини, але й у дорослому та похилому віці.