Права і обовязки сторін страхової угоди.

Страховик зобов'язаний:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

• протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

• при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

• відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

• за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

• тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан.

Страхувальник зобов'язаний:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладенні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

• вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

• повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Згідно з чинним законодавством усі спори підлягають вирішенню в суді.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення терміну дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені в договорі терміни.;4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності 5) ліквідації страховика в порядку, установленому законодавством України;6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, здійснених за цим договором страхування. При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі

13. Необхідність, суть та особливості страхування від нещасних випадків. Обовязкові види страхування від нещасних випадків в Україні:об’єкти, умови, особливості проведення. Добровільне страхування від нещасних випадків: основні програми та умови.

Страхові послуги у разі нещасних випадків можуть мати добровільну або обов'язкову форму, є індивідуальними та колективними.

Індивідуальне добровільне страхування у разі нещасних випадків можна класифікувати на:

• повне страхування у разі нещасних випадків: страхування приватного і професійного життя особи протягом дії договору;

• часткове страхування: страхування лише певного періоду життєдіяльності особи (наприклад, страхування від нещасних випадків під час поїздки);

• додаткове страхування: використання його як складової різноманітних комбінованих чи пакетних страхових полісів (наприклад, страхування від нещасних випадків у межах автотранспортного страхування).

Основна мета страхування у разі нещасних випадків полягає у страховому захисті громадян у разі втрати здоров'я або смерті внаслідок нещасного випадку. Об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані із життям, здоров'ям і працездатністю страхувальника або застрахованої особи.

Обов'язковими видами страхування в Україні визначено:

* страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

* страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

* страхування спортсменів вищої категорії; " страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

* страхування від нещасних випадків на транспорті;

* страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

* страхування життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

* страхування медичних та Інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України, на випадокзахворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

* страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного виливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів

Добровільне страхування громадян від нещасних випадків Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками договори страхування. Важливими умовами страхування громадян від нещасних випадків є:1.обмеження терміну страхування; 2.обмеження віку страхувальників; 3.обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період дії договору; 4.настання нещасного випадку в період дії договору страхування, зміст якого обумовлений діючими правилами страхування (виплати здійснюються за його наслідки, а не за фактом нещасного випадку); 5.пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров’я, працездатності або часу лікування; 6.обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку; 7.обумовлений термін виплати страхової суми; 8.визначення трирічного строку давності з дня прийняття страховиком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звернення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здоров’я внаслідок нещасного випадку.

До страхових випадків відносяться: смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Групи ризику страхування. Перша група — службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва, умови праці яких не пов’язані з підвищеним ризиком щодо одержання травми; артисти драматичних та музичних театрів, артисти естради, балету та танцювальних ансамблів; працівники банків; педагогічний персонал позашкільних дитячих закладів, викладачі та студенти інститутів, технікумів; домогосподарки; медичні працівники; працівники торговельної мережі та харчування; працівники пошти та телеграфу; службовці бібліотек; персонал готелів; двірники; кіоскери; працівники преси.

Друга група — решта категорій працюючих зайнятих у процесі виробництва; особовий склад аеродромного обслуговування; інкасатори та касири; працівники ветеринарних лікарень; газоелектрозварники; слюсарі; робітники обробної промисловості; кустарі; робітники харчової промисловості; поліграфічних підприємств; пожежна охорона; військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ; робітники будівельної, машинобудівної, скляної промисловості; працівники сільського господарства; робітники транспорту; робітники електростанцій та експедицій.

Третя група — особи, праця яких пов’язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку: працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної авіації; випробувачі автомашин і літаків; артисти цирку, які виконують трюки на канатах, трапеціях, акробати, гімнасти, автомотогонщики, дресирувальники диких звірів, наїзники коней, каскадери; водії транспортних засобів; у гірничодобувній промисловості

Тарифи встановлюються на підставі актуарних розрахунків і коливаються в основному від 0,5 до 1,5 %.

Договір страхування укладається на обумовлений термін — в основному це — один рік, але термін може бути більшим або меншим.

Про настання страхового випадку страхувальник, застрахований або вигодонабувач письмово повідомляє страховика, тільки-но це стане можливим, але не пізніше одного року від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв’язку зі страховим випадком подаються такі документи:1)заява встановленої форми;2)страхове свідоцтво (договір чи поліс);

3)свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого в разі його смерті;4)довідка лікувального закладу, в якій встановлено характер розладу здоров’я застрахованої особи;

5)акт про нещасний випадок або документ від компетентних органів, який підтверджує факт нещасного випадку;6)паспорт отримувача (або документ, що посвідчує особу);

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100 % страхової суми.

14. Загальні положення медичного страхування. Значення обов’язкового медичного страхування та досвід його проведення в різних країнах світу. Перспективи впровадження обов’язкового медичного страхування в україні. Програми добровільного медичного страхування. Особливості розрахунку тарифних ставок в медичному страхуванні. Асистентські служби та українське медичне страхове бюро:значення, завдання , функції.

Об'єктом мед.стр. є пов'язані зі здоров'ям і працездатністю майнові інтереси суспільства з відшкодування витрат на організацію

Обов'язкове мед. стр. базується на системі договорів між суб'єктами страхування, які відображають права, обов'язки і відповідальність сторін. Кожному застрахованому чи страхувальнику страховою медичною організацією видається страховий медичний поліс обов'язкового медичного страхування. Страховий поліс - це документ, який гарантує страхувальнику надання медичної допомоги в межах ОМС чи добровільного медичного страхування.

Спеціалістами пропонується поетапний підхід до визначення розмірів фонду обов'язкового медичного страхування, що є найоптимальнішим у сучасних умовах:

1) розробка територіальної програми обов'язкового медичного страхування, де медична допомога диференціюється за видами2) визначення обсягу медичних послуг на один рік на одного пацієнта 3) розрахунок вартості кожної медичної послуги, вміщеної в класифікатор 4) визначення вартості обсягу медичної допомоги, наданої в амбулаторно-поліклінічних чи стаціонарних умовах, швидкої медичної допомоги кожному, хто звернувся протягом року

5) розрахунок розміру тарифної ставки. Тарифна ставка, яка лежить в основі страхового внеску, називається брутто-ставкою. Вона складається із сукупної нетто-ставки і навантаження. Сукупна нетто-ставка призначена для формування страхового фонду і його основної частини - ризикової нетто-ставки. В основу розрахунку ризикової нетто-ставки покладена вартість курсу лікування і ймовірність настання страхового випадку. Ризикова нетто-ставка виражає частину страхового внеску в грошовій формі, яка призначена для покриття ризику.

Особливості медичного страхування у Німеччині

Існують два види: обов'язкове (державне) й добровільне (приватне).

74% населення країни беруть участь в обов'язковому страхуванні, 14% обирають державне медичне страхування на добровільних засадах, 9% обслуговується приватними медичними страховиками, 2% -- не беруть участі у медичному страхуванні, і лише 1% населення не має медичної страховки.

Головними учасниками системи медичного страхування, які безпосередньо надають страхові послуги, є некомерційні страхові організації -- лікарняні каси. Вони -- посідають чільне місце в державному медичному страхуванні Німеччини

Згідно із Соціальним кодексом, лікарняні каси мають установлений перелік гарантованих послуг:

Ш превентивні заходи; Ш заходи щодо ранньої діагностики хвороби; Ш надання лікувальних послуг Ш транспортування хворого.

У Німеччині не існує єдиного бюджету охорони здоров'я, натомість нараховується 17 бюджетів, що ґрунтуються на податках

Медичне страхування Франції

У Франції діє система загального страхування на випадок хвороби, якою охоплено 80% населення.

На чолі системи лікарняних кас стоїть національна каса яка перебуває під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці.

Фінансування системи охорони здоров'я у Франції здійснюється в основному за рахунок трьох джерел фінансування: загального бюджету, обов'язкового медичного страхування, особистих коштів громадян.

Особливості бюджетної системи охорони здоров'я у Швеції

Система фінансування охорони здоров'я Швеції має такий вигляд: 18% становлять кошти держави; 51% -- кошти місцевих органів влади; 31% -- кошти роботодавців.

Національна система охорони здоров'я у Швеції має чітке соціальне спрямування. Лікарі як наймані працівники працюють за контрактами. Лікарняна допомога майже повністю фінансується регіональним бюджетом, лікарні перебувають у володінні рад графств. Існує суворе районування лікарняної допомоги. Населення обмежене у виборі лікаря й у можливості госпіталізації.

Особливості системи охорони здоров'я у Великій Британії

У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я

Фінансова основа системи охорони здоров'я Великобританії є такою: 85% фінансується за рахунок загального оподаткування; 12,5% надходжень -- із фондів обов'язкового державного страхування працівників і роботодавців: 2,5% надходить від платежів за послуги.

Усі, хто працює, підлягають обов'язковому страхуванню здоров'я.

Особливості медичного страхування у США.

У США, витрати на охорону здоров'я оплачуються із державного бюджету, бюджету штатів, місцевих бюджетів, а також приватними страховими компаніями і самими пацієнтами. Близько 74% населення покриваються приватним медичним страхуванням.

громадян можуть отримувати медичну допомогу заданою програмою.