1. Теоретичні основи страхування; суть, функції, принципи, роль. Страховий захист як первинна форма страхування. Страховий фонд – база забезпечення страхового захисту і страхування.

Термін «страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його — слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов’янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов’язують зі словом «страх».

Страхування – це система еономічних відносин повязана із передачею ризику матервальних чи грошових втрат фізичними та юридичними особами за певну плату спеціалізованій організації, яка зобовязується відшкодувати збитки потерпілим клієнтам у разі настання страхового випадку за рахунок сформованих нею страхових резервів

Страхування виконує такі функції:

- Ризикова функція страхування. Вона полягає в передачі ризику від страхувальники до страховика за певну плату.

- Запобігаюча (превентивна) – полягає у фінансуванні за рахунок частини коштів страхового фонду заходів, повязаних з попередженням настання страхового випадку.

- Зберігаюча – за дапомогою страхування здійснюється збереження коштів та підтримання досягнутого рівня благополуччя людини.

- Контролююча – полягає у суто цільовому формуванні і використанні коштів страхового фонду, а також контроль за правильністю розрахунків тарифних ставок.

Роль страхування полягає у:

• Забезпечення безперервності від суспільного відтворення та підтримки досягнутого рівня життя людини.

• Використання коштів страхових фондів у інвестиційній діяльності страховика.

• Поповнення за рахунок частини доходів від страхових операцій бюджету країни.

• Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу.

• страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм.

• Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу.

• Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм.

Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. До них, насамперед, належать:

Конкурентність — усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізич¬них осіб.

Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування.

Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір’я між сторонами.

Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку.

Франшиза — це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає від¬шкодуванню страховиком.

Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Співстрахування — це страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками.

Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика.

Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні коштів відповідних фондів для попередження, подолання, зменшення наслідків та відшкодування збитків спричинених надзвичайними ситуаціями..

Ознаками страхового захисту є:

• Випадковий характер настання несприятливої події;

• Надзвичайність нанесених збитків, що визначається у грошових чи натуральних вимірниках.

• Необхідність попередження та відшкодування збитків спричинених ризиком.

Страховий фонд – це уособлена частина ВВП і національного доходу, призначені для відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій.

Організаційні форми страхового фонду:

• Державний страховий фонд – формується за рахунок загальнодержавних ресурсів у вигляді матеріальних та грошових запасів і використовується для подолання наслідків від надзвичайнихситуацій в межах всієї країни. Керує цим фондом Кабінет Міністрів України.

• Страховий фонд товаровиробника (самомтрахування або фонд ризику) – формується у децентралізованому порядку як правило у вигляді натуральних запасів і використовується для забезпечення безперервності діяльності підприємства при настанні певних ризикових обставин.

• Страховий фонд страхової компанії – формується у двох частиних:

1. За рахунок страхових внесківклієнтів компанії і використовується лише на відшкодування збитків постраждалих клієнтів.

2. За рахунок частини прибутку компанії, внесків засновників та акціонерів і використовується на власні потреби аналогічно фонду ризику товаровиробника.

2. Класифікація видів та форм страхування: суть, основні ознаки. Особливості класифікації видів страхування в ЄС. Принципи і види обов’язкового страхування. Загальні принципи добровільного страхування.

Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв’язків між цими поняттями (класами).

Ознаки класифікацій видів страхування:

1. За історичною ознакою:

• Традиційні

• Нові (медичне, автомобілів)

• Новітні (кредитне, професійне, інвестиційне)

2. За категорією страховика:

   • державне страхування

   • акціонерне

   • взаємне

   • перестрахування

3. За категорією страхувальника:

   • страхування юридичних осіб

   • страхування фізичних осіб

4. За формою проведення:

   • обов’язкове:

а) державне

б) недержавне

- добровільне

5. За різницею об’єкта і обсягу страхової відповідальності:

- страхування рівня життя громадян:

А) довгострокове страхування життя (на випадок смерті, пенсійне)

Б) особисте страхування (руки, ноги)

- майнове страхування:

а) майна фізичних осіб

б) майна юридичних осіб

в) страхування ризиків

- Страхування відповідальності:

а) цивільної

б) інших видів відповідальності

Принципами обов’язкового страхування є:

• Обов’язкове страхування регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов’язаний взяти за страхування певні ризики, а страхувальник сплачувати встановлені страхові платежі;

• Суцільне охоплення страхування вказаних у законі об’єктів;

• Автоматичність розповсюдження на об’єкти, що вказані в законі;

• Обов’язкове страхування не обмежене у часі і діє протягом усього періоду, поки об’єкт підпадає під умови страхування;

• Обов’язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і повноту сплати страхових внесків. У разі порушення цих вимог страхові суми стягуються за рішенням суду, а винні особи сплачують штраф.

• Нормування страхового забезпечення.

Обовязкове страхування:

• страхування спортсменів вищих категорій

• особисте страхування від нещасних випадків на транспорті

• авіаційне страхування цивільної авіації

• страхування цивільної відповідальності власників транспорт¬них засобів

• страхування засобів водного транспорту

• страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту

• страхування об’єктів космічної діяльності

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються ті фізичні та фізичні особи, котрі не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватись. Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно. Конкретні мови добровільного страхування визнача­ться під час укладання договору страхування.

Принципи добровільного страхування:

• Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог закону України про страхування.

• Конкретні умови страхування визначаються при укладанні договору страхування.

• Добровільна участь у страхуванні притаманна лише страхувальникам. Страховик не має права відмовитися від страхування, якщо це не суперечить умовам страхування;

• Вибіркове охоплення, що пов’язане з тим, що не всі потенційні клієнти виявляють бажання брати в ньому часть;

• Добровільне страхування завжди обмежене строком, при цьому початок і закінчення строку страхування особливо обумовлюється у договорі;

• Добровільне страхування діє лише при сплаті разавого або періодичного внесків. Несплата чергово внеску тягнеза собою скасування дії добровільного трахування.

• Страхове забезпечення добровільного страхування залежить від бажання і можливостей страхувальника.

Добровільне страхування:

• страхування життя

• страхування здоров’я на випадок хвороби

• страхування вантажів та багажу

• страхування інвестицій

• страхування фінансових ризиків

• страхування судових витрат

• страхування медичних витрат

• інші види згідно зі ст. 6 Закону України «Про страхування»

3. Страховий ринок: суть, функції, класифікаційні ознаки, функції суб’єктів ринку. Продавці страхових послуг: класифікація, порядок створення та діяльності, організаційні форми функціонування страховиків. Стан розвитку національного страхового ринку України.

Страховий ринок – це особливі соціально-економічне середовище і сфера економічних відношень, де об’єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї.

Основна мета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками.

Страховий ринок може бути охарактеризований за територіальним і галузевим (видовим) принципом.

У територіальному аспекті можна виділити:

• внутрішній (місцевий) страховий ринок;

• національний (зовнішній) страховий ринок;

• міжнародний (світовий) страховий ринок.

Внутрішній страховий ринок – місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками.

Національний (зовнішній) страховий ринок – той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном.

Міжнародний (світовий) страховий ринок – це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.

За галузевою (видовою) ознакою виділяють ринки:

• особистого страхування;

• майнового страхування;

• страхування відповідальності;

• страхування економічних ризиків;

• перестраховування.

За станом попиту на страховому ринку він буває:

- насичений;

- ненасичений.

За типом державного регулювання страхові ринки поділяються на:

авторитарний (жорсткий) тип – це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується;

ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;

змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.

За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на:

екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг;

інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту страхових послуг.

Обов'язковим умовами функціонування страхового ринку с наявність:

- об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;

- потреби у страхових продуктах, послугах;

- суб'єктів страхових відносин - страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати;

- можливість прийняття рішення про участь у страховій угоді.

До основних функцій страхового ринку можна віднести:

• організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів;

• акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами;

• забезпечення зустрічі страхувальника та страховика. На сучасному страховому ринку будь-якої країни діє система об'єктивних та суб'єктивних законів економічного розвитку. До основних об'єктивних законів відносяться:

- закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що саме необхідні споживачеві та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту;

- закон вартості, який діє через ціну (розмір страхових тарифів) та сприяє збалансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку;

- закон конкуренції, забезпечує підвищення якості страхових послуг, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури. Окрім того, на страховому ринку діє безліч суб'єктивних економічних законів, які створюють правове поле держави, міжнародний правовий режим.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

1-й сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою - Департамент фінансових установ та ринків міністерства фінансів України.

2-й сектор - структурної будови страхового ринку України представлений страховиками - страховими компаніями, перестраховиками у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній; страхувальниками - юридичними особами, фізичними особами, фізичними особами, що займаються підприємницькою діяльністю;об'єднаннями страховиків - страхові бюро; страхові пули, товариства взаємного страхування, спілки, асоціації та інші об'єднання страховиків.

Акціонерна форма організації страховика найбільш поширена в Україні. Створюється за допомогою централізації грошових коштів за допомогою продажі акцій. Бувають відкриті, закриті акціонерні страхові компанії.

Товариства повні, командитні, з додатковою відповідальністю представлені на страховому ринку менше, ніж акціонерні. Створюються за рахунок внесків засновників. Різняться межею майнової відповідальності засновників за зобов'язаннями організації. Створення страхових компаній у формі товариства з обмеженою відповідальністю в Україні заборонено.

Страхові пули - Ядерний пул - с обов'язковою формою об'єднання страховиків, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

Товариства взаємного страхування - є формою об'єднання громадян та юридичних осіб з метою захисту своїх майнових інтересів.

Спілки, асоціації (Ліга страхових організацій України) - об'єднання страховиків на добровільних засадах з метою захисту інтересів своїх членів та здійснення соціальних програм; не можуть займатись страховою діяльністю.

3-й сектор - елементи інфраструктури - страхові та не страхові посередники.

Прямі посередники - страхові агенти, що діють від імені страхової компанії; страхові брокери, Ідо діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; перестрахові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник ;

Непрямі посередники - ті, що професійно оцінюють страхові ризики (андеррайтер, сюрвеєр) та ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер);

Нестрахові посередники - викопують роботу другого напрямку.

Посередники на страховому ринку України існують з моменту його виникнення наприкінці 80-х років. Вони були представлені тільки страховими агентами. Професійні страхові посередники почали з'являтись на страховому ринку в середині 90-х років в особі страхових брокерів. У вересні 1997 р. дев'ять професійних страхових посередників заснували Асоціацію професійних посередників України (АПСПУ).

Страхові агенти (обов'язкової реєстрації немає) - юридичні особи, для яких посередницька діяльність на страховому ринку є виключним видом діяльності (страхові агентства); інші юридичні особи, що поєднують посередницьку діяльність з іншими видами підприємництва; громадяни-підприємці, що працюють на основі агентської угоди; фізичні особи, що працюють за контрактом; страхові компанії, що мають агентські угоди з іноземними страховиками; спеціалізовані об'єднання страховиків.

Страхові брокери (підлягають обов'язковій державній реєстрації) - юридичні особи, громадяни-підприємці, представництва іноземних страхових брокерів, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України.

Аварійний комісар (оцінювач страхових збитків) - встановлює причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, ж правило займається дорожньо-транспортними пригодами.

4. Державний нагляд за страховою діяльністю: мета, принципи здійснення. Функції та права державного наглядового органу. Співпраця державної комісії з регулюванням ринків фінансових послуг України з міжнародними наглядовими організаціями.

Законом України "Про страхування" визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, -- Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету "Про страхування".

Комітет у справах нагляду за страховою діяльнісю є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України.

Законом України " Про страхування" визначені такі основні функції Комітету:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов язань перед страхувальниками;

4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

6) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

У рамках цих основних функцій Укрстрахнагляд виконує такі конкретні завдання:

" видачу ліцензій страховикамт на право здійснювати страхову діяльність та перевірку щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;

" перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;

" методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;

" розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;

" прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;

" аналіз додержання об єднаннями страховиків чинного законодавства;

" контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов язаннями;

" установлення правил формування і розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінфіном та Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;

" аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;

" організацію заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

" налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності;

" розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;

" управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам і організаціям, входять до сфери його управління;

" інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

Законом України «Про страхування» визначено основні права органу страхового нагляду:

1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій;

2) перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками,;

3) у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

4) звертатися до арбітражного (нині господарського) суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності.

Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках.

Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки.

Другий напрямок - це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.

Третій напрямок - проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючі Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків.

Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. Їх можна визначити так:

• подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,

• розвиток законодавчої і нормативної бази;

• розробка стандартів електронного обігу та обліку;

• створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;

• залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

• створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

5. Страховий тариф і тарифна політика страховика. Суть, принципи, порядок розрахунку тарифних ставок. Особливості побудови тарифних ставок у видах довгострокового страхування життя. Функції та завдання актуарія страхової компанії.

Класичний підхід до визначення тарифів. Під договорами загального страхування розумітимемо договори страхування, які не є договорами страхування життя. Договори загального страхування характеризуються відносно коротким терміном дії договору — від кількох днів до одного року.

Ця особливість визначає характерні особливості розрахунку страхових тарифів за такими договорами:

• обчислюється розмір лише разової страхової премії;

• не враховується можливий інвестиційний прибуток від розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів страхування.

Тарифна ставка (брутто ставка) складається із нетто ставки і навантаження.

Нетто ставка цілком призначена для виплати страхових сум і сум страхового відшкодування.

У навантаження входять такі елементи:

- Адміністративні управлінські витрати;

- витрати на превентивні заходи;

- витрати на рекламу, тощо.

Тарифна політика – це цілеспрямована діяльність страховика із становлення, уточнення та впорядкування страхових тарифів в інтересах беззбиткового та успішного розвитку страхування.

Принципи тарифної політики:

• Доступність страхових тарифів широкому коли страхувальників;

• Стабільність розмірів трахових платежів, що сприяє позитивному іміджу страхової компанії;

• Забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій.

При розрахунку нетто-премії за договорами загального страхування вважають, що розмір N разової нетто-премії виражає еквівалентність зобов’язань страховика та страхувальників і пропорційна до страхової суми S:

,

де коефіцієнт пропорційності Т називають нетто-тарифом, або нетто-ставкою.

Брутто-премія B, або просто страхова премія, пропорційна нетто-премії N:

,

де коефіцієнт пропорційності  ( > 1) містить частку f навантаження (адміністративні витрати, комісійні, плановий прибуток страховика) і визначається співвідношенням

.

Для визначення структури нетто-тарифу за договором загального страхування розглянемо гіпотетичний випадок, коли відома вся необхідна для розрахунків інформація.

Страхова виплата за договорами страхування життя здійснюється одноразово в розмірі страхової суми (її частини) і/або у вигляді послідовних виплат страхової суми (додаткове забезпечення доходу застрахованої особи в разі її хвороби, досягнення нею віку, який визначено у договорі страхування, настання певних подій у її житті).

Страхові виплати здійснюються в разі:

• смерті застрахованої особи;

• дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування;

• досягнення застрахованою особою пенсійного віку (страхування додаткової пенсії) або віку, який визначено в договорі страхування;

• настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі страхування (укладання шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу, смерть близького родича застрахованої особи — дружини, чоловіка, дітей, батьків).

Умови договору страхування життя можуть додатково передбачати обов’язок страховика здійснити страхові виплати в разі:

• хвороби застрахованої особи;

• тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок нещасного випадку;

• стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Основні статистичні параметри у страхуванні життя. Нетто-тариф за договором страхування життя для кожного з наведених щойно страхових ризиків (страхових подій) визначають з урахуванням статистичних закономірностей страхових ризиків протягом дії договору страхування та інвестиційного доходу від розміщення страхових резервів.

Математичною моделлю випадкових процесів дожиття та смертності, непрацездатності, хвороби в разі переходу застрахованих осіб з однієї вікової категорії в іншу є регіональні таблиці дожиття та смертності і відповідні регіональні чи селективні (за статтю, станом здоров’я, тривалістю непрацездатності або хвороби, професією, регіоном проживання тощо) статистичні таблиці страхових ризиків, що їх формують страховики.

При визначенні нетто-тарифу за договором страхування життя використовують:

• регіональну або селективну таблицю дожиття та смертності;

• регіональні або селективні таблиці додаткових страхових ризиків;

• річну ставку інвестиційного доходу i;

• таблиці комутаційних чисел для встановленої в договорі страхування річної ставки інвестиційного доходу та ймовірностей відповідних страхових ризиків.

Страхові ануїтети. Страховий ануїтет — це послідовність страхових платежів або страхових виплат.

Річні ануїтети — це послідовність страхових платежів або страхових виплат, які здійснюються один раз на рік.

Розрахунок нетто-премій за договорами страхування життя. Нетто-премії розраховуються на підставі принципу еквівалентності зобов’язань, що їх беруть страховик (страхові зобов’язання) та страхувальник (зобов’язання сплати страхових внесків) на час укладення договору страхування (принцип еквівалентності дійсних вартостей зобов’язань).

Наведені щойно співвідношення дають змогу обчислювати нетто-премії (у разі сплати премій пренумерандо) для договорів страхування життя, які враховують настання однієї, кількох або всіх зазначених страхових подій.

Розмір нетто-премії N за кожним договором страхування життя визначається співвідношенням

N = TS,

де Т — нетто-тариф страхового внеску з одиниці страхової суми;

S — страхова сума за укладеним договором страхування життя.

Якщо умови договору страхування життя передбачають настання кількох страхових подій, нетто-премія за таким договором страхування розраховується як сума відповідних нетто-премій для кожної страхової події.

Поєднання математичних методів, які використовуються в статистиці, теорії ймовірності і довгострокових фінансових розрахунках сформувало особливу галузь науки – теорію актуарних розрахунків, на основі якої встановлюються тарифні ставки і резерви внесків у страхування життя.

Виникнення актуарної науки повязують із роботами таких вчених: Граунт, Галлей, Петті (17-18 ст), вони займалися вивченням демографічних процесів і ними були побудовані таблиці тривалості життя (таблиця смертності).

При здійсненні актуарних розрахунків враховується ряд особливостей, пов’язаних з практикою страхування:

- Події, які підлягають оцінюванню, мають ймовірнісний характер, що відображається на величині пред’явлених до сплати страхових внесків.

- Розрахунок собівартості страхової послуги здійснюється відповідно всієї страхової сукупності.

- Наявність повного або часткового збитку, пов’язаного із страховим випадком визначає необхідність виміру величини його розподілу у просторі і часі за допомогою спеціальних таблиць.

Задача актуарних розрахунків:

- Дослідження і групування ризиків в межах страхової сукупності;

- Розрахунок математичної ймовірності настання страхового випадку, визначення частоти і рівня важкості наслідків настання збитків, як і в окремих ризикових групах, так і в страховій сукупності вцілому;

- математичне групування необхідних витрат.