34.Типи з’єднання кіток.

Синартрози — безпереривні з'єднання кісток, більш ранні по розвитку, нерухомі або малорухомі за функцією.

Синдесмоз — кістки з'єднані посередництвом з'єднувальної тканини.

міжкісткові перетинки (між кістками передпліччя або гомілки)

зв'язки (у всіх суглобах)

роднички

шви

зубчасті (більшість кісток купола черепа)

лускаті (між краями скроневої і тім'яної кісток)

гладкі (між кістками лицьового черепа)

Синхондроз — кістки з'єднані через хрящову тканину.

35. Ріст та розвиток кісток.

Розвиток кістки або зі сполучної тканини, або хряща. Першим способом розвиваються кістки склепіння і бічних відділів черепа, нижня щелепа і, на думку деяких, ключиця (а в нижчих хребетних і деякі інші) — це так звані покривні або облягаючі кістки. Вони розвиваються прямо зі сполучної тканини; волокна її трохи згущаються, між ними з'являються кісткові клітини й у проміжках між останніми відкладаються вапняні солі; утворяться спочатку острівці кісткової тканини, що потім зливаються між собою. Більшість кісток скелету розвивається з хрящової основи, що має таку ж форму, як майбутня кіста. Хрящова тканина піддається процесові руйнування, усмоктування і замість неї утвориться, при участі особливого шару генеративних клітин (остеобластів), кісткова тканина; процес цей може йти як з поверхні хряща, від його покривної оболонки - перихондрія, який перетворюється потім в окістя, так і усередині нього. Звичайний розвиток кісткової тканини починається в декількох точках, у трубчастих кістах окремими точками окостеніння володіють епіфізи і диафиз.

Ріст кістки в довжину відбувається головним чином у частинах ще не окостенілих (у трубчастих кістах між епіфізами і діафізом), але іноді і шляхом відкладення нових часток тканини між існуючими («інтусусцепція»), це доводять виміри відстаней між вживленими в кістку спицями при зрощуванні, живильними отворами тощо; стовщення кісток відбувається шляхом відкладення на поверхні кістки нових шарів («аппозиція») завдяки діяльності остеобластів окістя. Вони володіють у високому ступені здатністю відтворювати зруйновані і вилучені частини кістки. Їх діяльності обумовлюється і зрощення переломів. Паралельно з ростом кістки йде руйнування, усмоктування («резорбція») деяких ділянок кісткової тканини, причому важливу роль грають так звані остеокласти («клітини, що руйнують кісту»), багатоядерні елементи, що спостерігаються на стінках порожнин, в окісті і стінках великих порожнин у кістці (напр. Гайморова печера тощо).

36. Будова та вікові особливості скелету голови

Голова має два великі відділи: мозковий, що містить головний мозок, і лицевий, що містить органи зору та нюху. Межа між ними пролягає по умовній лінії, проведеній від надперенісся по надочноямковому краю, задньому краю виличного відростка, лобовому відростку виличної кістки та горизонтально по виличній дузі до зовнішнього слухового отвору.

Мозковий череп можна поділити на склепіння й основу .Межею між ними є площина, умовно проведена через надочноямковий край і зовнішній потиличний виступ. Голову (череп) під час вимірювання та клінічного обстеження (рентгенологічного дослідження, комп'ютерної томографії, ядерно-магнітно-резонансної томографії, УЗД тощо) обов'язково встановлюють у стандартній горизонтальній площині (франкфуртській), яку проводять через підочноямковий край (margo infraorbitalis) і верхній край зовнішнього слухового отвору. Форма голови (черепа) має значний діапазон індивідуальної анатомічно/мінливості, що віддзеркалює вікові, статеві, конституціальні, расові та інші якості морфологічної будови мозкового та лицевого відділів.. Так, у чоловіків розміри й об'єм черепної порожнини приблизно на 10 % більші, ніж у жінок. Поверхня черепа в останніх гладенька, надбрівні дуги розвинуті слабко, лобова кістка вертикальніше спрямована, а тім'яна — має виражену пласку форму. У чоловіків могутніший кістковий рельєф обличчя, значно розвинуті зуби, м'язи, верхня та нижня щелепи. Чоловіче обличчя більших розмірів, профільоване, з віком шкіра вкривається волоссям. Добре означено вікові особливості будови голови та черепа: у дітей мозковий відділ черепа більший, ніж лицевий. У новонароджених шкіра тонка, легко збирається в складки; м'язово-апоневротичний шар слабко розвинений, відносно багато пухкої клітковини та виражене жирове тіло щоки; окістя пухко з'єднані з кістками черепа, за винятком лінії швів. Череп продовжує розвиватися за рахунок тім'ячок та окістя в цих ділянках. У перші роки життя поступово збільшується обличчя, і після прорізування молочних зубів, особливо в період статевого дозрівання, активно змінюється його нижня частина. Остаточне формування обличчя завершується в 20—23 роки у чоловіків і на кілька років раніше у жінок. У дорослих обличчя майже не змінюється до 40—45 років, а потім з'являються ознаки старіння: зморшки, складки, зменшуються еластичність і тургор шкіри, западають щоки та губи, значно змінюються форма і розміри обличчя . У топографічній анатомії мозкового відділу голови прийнято визначати такі ділянки: лобово-тім'яно,потиличну ,скроневу ,соскоподібну. Дві останні є парними .