21. Проаналізуйте основні теоретичні підходи до розуміння концепту політики

Хоча сутність політики досліджується в науці більше двох тисяч років, питання про те, що таке політика, залишається відкритим. Існують різні розуміння політики:

1. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології. Політика трактується як діяльність з управління якими-небудь суспільними процесами. В змістовному плані ця діяльність постає як вирішення всіх проблем, за винятком моральних (Д.Істон, Г.Алмонд), як авторитарне розподілення цінностей (Д.Істон), як спосіб регулювання конфліктів.

2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою. Політика - це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади. Владні трактування яскраво виражені в роботах Н.Макіавеллі, М.Вебера, К Маркса, в американській політології. М.Вебер, наприклад, визначає політику як "потяг до участі у владі або сприяння впливу на розподілення влади чи то між державою, чи то всередині держави між групами людей, які воно в себе включає".

3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. В одних трактуваннях політика -це участь у справах держави, використання класами державної влади для здійснення своєї мети (В.Ленін). Але політика здійснюється не тільки державою, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами політики.

4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада. Саме це визначення політики в подальшому буде використовуватися як робоче.

5. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, тому що обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти (що й роблять прибічники цього підходу) в найрізноманітніших відносинах, наприклад, між подружжям, у стосунках між викладачем і студентом.

Настільки несхожі визначення політики вирішують питання про значення політики в житті суспільства.

6. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними і ненасильницькими засобами.

7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.

Розглядаючи прояви політики, необхідно визнати неприпустимість абсолютизації будь-якого з підходів. У політиці присутні дві засади.

Перша пов'язана з тим, що суспільство постійно відтворює соціальну нерівність, тому що більшість суспільних благ є дефіцитними. Це породжує протиріччя і конкуренцію соціальних груп за оволодіння джерелами благ. Широку популярність отримало трактування сутності політики як механізму розподілення цінностей у суспільстві, яке було обгрунтоване Г.Лассуелом. Він визначив політику як процес визначення того, "хто, що, коли і як отримує". Подібне розуміння дає пояснення боротьби індивідів і соціальних груп за державну владу. Саме володіння владою дозволяє створити умови (наприклад, прийняття законів, встановлення певного рівня податків, соціальних програм), які б забезпечували життєдіяльність і присвоєння цінностей певними соціальними групами. Таким чином, політика - це конфлікт інтересів.

Друга засада політики бачиться в пошуку інтегруючої домінанти, без чого б суспільство розпалося. В цьому проявляється потреба обмежити вплив на суспільство фактору випадковості і непередбачуваності. Тому політика - це пошук рівноваги і компромісу. Саме цей момент домінує в стабільних демократичних системах.

Термин «политика» возник в Древней Греции от греческого polis (город-государство) и означал первоначально «искусство управления государством». Одно из первых произведений, посвященных изучению политики – трактат Аристотеля «La Politika» – дословно так и назывался – «То, что относится к государству».

Первый из современных подходов к пониманию политики связан с этой древнегреческой традицией. Он предполагает, что объект политической науки мало изменился со времен Аристотеля, Платона и Цицерона и что последняя по-прежнему остается по преимуществу наукой о государстве, его институтах и методах деятельности. Таким образом, согласно данному подходу, политика – это сфера деятельности государства.

Второй из современных подходов связан с марксистской традицией. К. Маркс и Ф. Энгельс понимали политику не столько как сферу деятельности государства, сколько как область взаимодействия между классами по поводу государственной власти.

Наиболее распространенным в современной западной политологии является третий подход, связанный с веберианской традицией. Немецкий историк и социолог Макс Вебер понимал политику как область отношений между социальными группами по поводу власти. На первый взгляд указанный подход представляется во многом тождественным предыдущему. Тем не менее между ними есть весьма существенные различия, которые предопределили выбор западной политической наукой в качестве определяющего именно веберианского подхода.

В веберианском подходе, в отличие от марксистского:

1) в качестве субъектов политики выступают не только классы, но и другие субъекты гражданского общества (партии, профсоюзы, СМИ, группы давления и т.д.);

2) речь идет не о захвате власти, а о влиянии на власть, об оказании давления на власть (т.е. не о свержении существующего политического, а вместе с ним и всего общественного строя, а о диалоге с существующей властью в рамках данного общественного устройства);

3) власть понимается как существующая не только на макроуровне общества (как политическая и государственная власть), но и на микроуровне (в различных социальных группах). Тем самым и политика становится возможной на разных уровнях общественной организации (в семье, в трудовом коллективе, в подростковой компании, в студенческой группе и т.д.).

Весьма своеобразное, но достаточно распространенное с современной политической науке понимание политики связано с именем австро-немецкого социолога Карла Маннгейма. Маннгейм предложил различать два вида человеческой деятельности – деятельность по регулированию социальных систем в соответствии с заданными нормативами и деятельность по изменению самих этих нормативов. Первый вид деятельности он назвал бюрократической, а второй вид – политической деятельностью. Тем самым политика понимается по существу как разновидность инновационной деятельности, т.е. деятельности по переводу социальных систем в новое качество. В этом случае, как и в предыдущем подходе, политика оказывается существующей в социальных системах разного уровня. Политиком может быть не только государственный деятель, принимающий нестандартные политические решения, но и ректор университета, кардинально перестраивающий сложившиеся схемы образовательного процесса, или руководитель предприятия, осуществляющий внедрение новых производственных технологий.

Приведенных подходов достаточно, чтобы сделать важный вывод: определить однозначно, что такое политика, очень непросто. Очень непросто выделить политическое из всей совокупности общественных отношений. Тем не менее попытаемся это сделать.