44. Проаналізуйте методики вимірювання та порівняння інституту президентства

Методика вимірювання президентської влади Методика М. С. Шугарт і Дж.Кері.

Для чисельної оцінки повноважень президентів, які обираються на загальних виборах, М. С. Шугарт і Дж.Кері використовують простий інтервальний метод2. Вони виділяють дві групи повноважень - законодавчі та незаконо ¬ давальний. До законодавчим відносяться такі повноваження: пре ¬ то на весь законопроект пакетне вето / подолання вето; часткове вето / подолання вето; видання президентом нормативно-правових актів, що володіють силою закону, виключне право зако ¬ нодательной ініціативи (в обумовлених сферах політики); полномо ¬ чия в процесі прийняття бюджету; винесення пре ¬ зидента питань на референдум. Список незаконода ¬ тільних повноважень президента у М. С. Шугарт і Дж.Кері такий: формування кабінету; відставка кабінету; Недовіра кабінету; розпуск асамблеї. Оцінка кожного повноваження проводиться за 5-бальною системою (4-3-2-1-0). Коли президент найбільш сильний, то виставляється оцінка «4», а коли він не володіє повноваженням або здійснює його в дуже обмеженій формі, то «0». Наприклад, мінлива «вето на весь законопроект / подолання вето» кодується так: «4» - вето президента не може бути подолано парламентом; «3» - вето долається більш ніж 2 / 3 голосів; «2» - вето долається 2 / 3 голосів; «1» - вето преодо ¬ лева абсолютною більшістю голосів або кількістю голосів в інтервалі між 1 / 2 та 2 / 3; «0» - право вето відсутній або для її подолання потрібна проста більшість голосів. Чисельні зна ¬ чення повноважень потім підсумовуються для отримання індексу в соот ¬ відповідне групі (законодавчі / незаконодательние) і для ство ¬ данія загального індексу президентської влади.

Методика М. С. Шугарт і Дж.Кері має низку переваг. По-перше, диференційована система оцінок за 5-бальною шкалою дозволяє одержати більш точний індекс президентських повноважень і, відповідно, більш правильне уявлення про характер президентства в порівнянні з двох-і трехбалльнимі системами оцінок. По-друге, як пише Л. К. Меткалф, «метод вимірювання М. С. Шугарт і Дж.Кері більш тісно пов'язаний з літературою за типами режимів (формами правл ¬ ня - О.З.)» 1. Він дозволяє використовувати змінні президентської влади для класифікації держав за формами правління.

Методика вимірювання президентської влади Дж.Макгрегор складає список з 43 президентських полномо ¬ чий і ділить їх на три групи: 1) символічні, церемоніальні і процедурні повноваження; 2) повноваження президента за призначенням; 3) політичні повноваження (див. табл. 12) 2. Він підкреслює, що «без сумніву, це в якійсь мірі штучні категорії, тому що будь-яка влада може стати політичною в руках хитрого політика чи маніпулятора. Більш того, розумні аналітики можуть помістити неко ¬ торие повноваження до іншої групи. Тим не менше, ці категорії за ¬ корисно як організуючий засіб »3. Список Дж.Макгрегора - одна з найдовших у літературі. Довгий список (38 позицій) дає також К. Лаки, однак він не займається вимірюванням президентської власті4.

Дж.Макгрегор створює два індекси президентської влади - невзве-шенний і зважений. Для індексації незважених повноважень застосовується простий спосіб: кожному повноваженням, яким володіє президент, присвоюється цифра «1». Потім всі «одинички» по всіх трьом групам підсумовуються, і з цієї суми вираховується по «0,5» для кожного часткового, обмеженого повноваження або повноваження, ко ¬ лось президент ділить з іншим органом. Далі обчислюється відсоток цієї суми від «43» - максимально можливого показника (43 повноваження х 1 бал = 43).

Методика вимірювання президентської влади Дж.Хеллман присвоює кожному повноваженням номер у залежність ¬ мости від того, чи надається воно з усією певністю лише президенту, чи надається президента з обмеженнями, або не надається зовсім. У президентських системах оцінка «1» дається виключних повноважень, «0,5» - повноважень з застереженнями і оцінка «0» - тим повноваженням, які не надаються президен ¬ ту зовсім. У парламентських системах з прямими виборами президента (мабуть, Дж.Хеллман має на увазі напівпрезидентська система) оцінки, відповідно, проставляються так: «0,75», «0,35» і «0». У парламентських системах з непрямими виборами президента оцінки інші: «0,5», «0,25» і «О» 1.

Дж.Хеллман пояснює різницю в оцінках тим, що «в різних інституційних структурах президентські повноваження мають раз ¬ особистий вагу. Коли президент обирається парламентом, всі його повно ¬ мочія до деякої міри обмежені здатністю парламенту відмовити президенту у переобрання. Президенти, які обираються на ос ¬ нованіі прямих виборів, пов'язані в меншій мірі, але масштаб їх повноважень може відрізнятися в залежності від структурних відмінностей ¬ чий між президентськими і напівпрезидентська система »1. Потім оцінки підсумовуються для визначення загального показника президент ¬ ських повноважень для кожної країни.

Методика вимірювання президентської влади Т. Фрай використовує іншу систему підрахунку. Він виділяє дві групи президентських повноважень - виключні та спільні (shared). До першої групи він відносить повноваження, які «принади ¬ лежать» тільки президенту - право вето, призначення посадових осіб, право видавати укази, прирівняні до законів, право законодавчої ініціативи. Спільні повноваження президент «ділить» з іншим державним органом (парламентом або урядом), і в цьому випадку можливості президента обмежені. Крім того, за президен ¬ том закріплюються залишкові (residual) повноваження, які дістають ¬ ся президенту після парламенту чи уряду (наприклад, прези-дент може видавати декрети-закони, але вони підлягають правітельст ¬ кої санкції) або в специфічних ситуаціях (криза) . Якщо прези ¬ дент обирається прямими виборами, виняткові повноваження президента позначаються цифрою «1», а спільні повноваження - «0,5». Якщо президент не обирається всенародно, то кожному його пів-номочію присвоюється «0,5». Потім всі чисельні значення суммуются.

Методика вимірювання президентської влади А.Сіарофф

Останній недолік усуває у своєму дослідженні А.Сіарофф2, який, як зазначалося вище, спирається не тільки на формальні конституції, але і на політичну практику. Він предла ¬ Гаета дихотомічне систему індексування ( «1» - є ознака; «О» - ознака відсутня) і обмежує список змінних до де ¬ вяті. До нього входять: 1) обрання президента прямими виборами; 2) одночасні вибори президента і легіслатури; 3) дискреційно ¬ ные повноваження президента за призначенням; 4) головування президента на засіданнях кабінету; 5) президентське право вето; 6) право президента вводити надзвичайний стан на тривалий час і / або право видавати укази, прирівняні до законів; 7) головна роль президента у зовнішній політиці; 8) головна роль президента у формуванні уряду; 9) можливість президента розпускати законодавче собраніе3.

Звертає на себе увагу те, що в цьому списку пункти 1 і 2 не ¬ посередньо не відносяться до повноважень президента, а являють собою характеристики форми правління. Отже, індекс А. Сіароффа не може вважатися, власне кажучи, індексом президентської влади, а є комплексним показником. Але це не його вада, а, навпаки, гідність.

А. Сіарофф аналізує величезний матеріал і проводить оцінку великої кількості держав, що дозволяє йому прийти до цікавих висновків. Зокрема, він постулює, на мій погляд, невірний теза про те, що «такої речі як напівпрезидентська система насправді не існує, якщо дивитися через призму президентських полномо ¬ чий» 1. Л. К. Меткалф, навпаки, цілком справедливо стверджує, що «досягнення згоди між вченими з приводу того, як вимірюв ¬ рять президентську владу, полегшить процес встановлення меж напівпрезидентської системи» 2. Заперечуючи напівпрезидентську систему на базі своїх кількісних вимірів, А. Сіарофф «кидає рукавичку» М. Дюверже і його послідовникам, які наполягають на тому, що напівпрезидентська система являє собою особливу форму правління поряд з президентською і парламентською системами.

Методика вимірювання президентської влади О. Норгаард і Л.Йоханнсен3

індекс президентської влади (ІПВ) датські дослідники О. Норгаард і Л.Йоханнсен3. ІПВ обчислюється, використовуючи кодування за трьома основними групами ресурсів конституційних ционной влади - символічні, ресурси за призначенням і політичне життя ¬ ські ресурси (див. табл. 14). На додаток до них кодується спосіб президентських виборів (прямі вибори або вибори парламентом) і тривалість президентського терміну. Якщо президент володіє ресурсом в повному, необмеженій вигляді, то проставляється оцінка «1»; якщо його ресурс обмежений - «0,5»; якщо у нього немає такої влади - «0».

де 1РА - індекс президентської влади (ІПВ);

в - символічні ресурси (їх 7): оцінка кожного «1», «0,5» або «0»;

А - ресурси за призначенням (їх 13): оцінка кожного «1», «0,5» або «0»;

Р - політичні ресурси (їх 17): оцінка кожного «1», «0,5» або «0»;

Е - спосіб президентських виборів: прямі вибори ( «2»); вибори парламентом

( «1»);

L - тривалість президентського терміну: обмежений термін ( «1»); довічне обрання президента ( «2»);

IS - значення індексу по відношенню до максимально можливого показника (336), що розраховується за цією ж формулою так:

IРАшах = ((7 х 1) + (2 х 13) + (3 х 17)) х 2 х 2 = 336

Індекси форми правління

По-перше, критерій «призначення кабінету» слід розбити на два критерії: «призначення прем'єр-міністра» і «призначення членів пра ¬ вітельства». Якщо парламент (нижня палата) бере участь у процесі призначення і голови кабінету, і всіх членів уряду, то це, без сумніву, додає парламенту більшої сили на відміну від ситуації, коли він впливає лише на призначення прем'єра.

По-друге, критерій А. Кроувела «вотум довіри парламенту новому складу кабінету міністрів» потрібно виключити, оскільки такий вираз довіри має суто формальний характер і не відображає реальної влади парламенту над кабінетом. Більш важливий критерій «вотум недовіри».

По-третє, критерій «право законодавчої ініціативи і право вето президента», на мою думку, необхідно розбити на два критерія - «право законодавчої ініціативи» і «право вето президента», оскільки вони не пов'язані один з одним: скажімо , президент може мати право вето, але при цьому не має можливості вносити за конопроект на розгляд парламенту (як у США).

По-четверте, перелік критеріїв потрібно доповнити двома критеріями - «сумісність депутатського мандата з урядовою посадою» і «формування нового кабінету після президентських або (і) парламентських виборів». Як добре відомо, президентської республіці член конгресу не може входити до складу правитель ¬ ства, а в парламентській системі, навпаки, існує поєднання урядової посади з депутатським мандатом. Поділ влади виявляється у поділі посад. Тому критерій сомісткості / несумісності депутатського мандата з міністерським портфелем - показник рівня парламентаризму і президенціалізму.

Що стосується іншого додаткового критерію ( «формування нового кабінету після президентських або (і) парламентських вибо ¬ рів»), то, на мій погляд, необхідність його включення пов'язана з тим, що він показує, які сили (парламент чи президент) роблять безпосередній вплив на склад кабінету.

Отже, з урахуванням цих змін отримуємо десять критеріїв виміруня президентської і парламентської влади. Максимальне значення показника по кожному критерію - «1», мінімальна - «0». Як і в А. Кроувела, є проміжний варіант - «0,5». Неважко подсчі ¬ тать, таким чином, що максимальне значення для президентського індексу (при) і для парламентського індексу (пари) складає «10» (у А. Кроувела, нагадаю, «7»), а мінімальне - «0».

Шляхом віднімання парламентського індексу з президентського інДекс можна отримати Індекс форми правління (ІФН):

ІФП = При-Парі