1.1Структура і функції держави

Структура держави — система органів і установ, які виконують внутрішні й зовнішні функції держави.

Вона охоплює:

1. Органи державної влади, 2. Органи державного управління3. 4. Органи правосуддя, 5. Контрольно-наглядові органи,6. Органи охорони громадського порядку (міліція, поліція) та органи державної безпеки.

Важливе місце в структурі держави посідають збройні сили, а також надзвичайні органи, які створюються в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо) на певний час. Державні органи суттєво відрізняються від органів недержавних, громадсько-політичних організацій. Тільки державні органи в межах своєї компетенції виступають офіційними виразниками інтересів усього суспільства. Функції держави.

Серед політологів побутують різні погляди щодо класифікації функцій держави.

Внутрішні функції:

- правотворча — творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство);

- правоохоронна — контроль і нагляд за виконанням правових норм і застосування за необхідності примусових заходів, захист прав і свобод громадян, створення умов для їх безпеки, громадського порядку тощо;

- економічно-господарська — захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, різноманітності форм власності, регулювання господарської діяльності, ринкових відносин, державне управління економікою;

- соціальна — регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення, узгодження інтересів і потреб індивідів та соціальних груп, ефективна демографічна політика, діяльність у галузі охорони здоров’я та гігієни, контроль за якістю харчової та фармацевтичної продукції, забезпечення підтримки соціально вразливих верств населення;

- культурно-виховна — регулювання і розвиток системи освіти, забезпечення державних пріоритетів у галузі освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту, виховання моральності, гуманізму, загальнолюдських та національних цінностей;

- екологічна — захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури, поліпшення природного середовища.

Зовнішні функції:

 — оборонна — захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність та суверенітет держави;

 — дипломатична — відстоювання і реалізація національних інтересів держави та її громадян у міжнародному житті, здійснення самостійної зовнішньої політики;

 — співробітницька — розвиток економічних, політичних, культурних відносин.

2. Націона́льна свідо́мість — сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Національна свідомість —універсум буття нації. Основні рівні: буденний, теоретичний, політико-державний.

Націоналізм (фр. nationalisme) - ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі. У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичної захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси. Вона виявилася здатною забезпечити мобілізацію населення заради спільних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки.

В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють своє націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною та релігійною нетерпимістю. Така нетерпимість засуджується прихильниками поміркованих течій у націоналізмі.

Україно- і російськомовні ЗМІ «націоналізмом» часто називають етнонаціоналізм, особливо його крайні форми (шовінізм, ксенофобія тощо), які роблять акцент на перевазі однієї національності над іншими. Багато проявів крайнього етнонаціоналізму, включаючи розпалювання міжнаціональної ворожнечі та етнічну дискримінацію, відносяться до міжнародних правопорушень.

Інтернаціоналізм  — політичний рух, який виступає за розширення політичної, економічної та культурної співпраці між країнами для теоретичного блага всіх. Прикладами такої міжнаціональної співпраці є Організація Об'єднаних Націй, Європейський союз, Європейський суд з прав людини, міжурядові договори та інститути, угоди про вільну торгівлю; .

У марксистській соціально-класовій концепції інтернаціоналізмом вважався Пролетарський інтернаціоналізм. Концепція заснована на уявленні, щокапіталізм в даний час є глобальною системою, і тому робітничий клас повинен діяти як глобальний клас, якщо цей клас хоче перемогти його. Робітники повинні боротися в знак солідарності зі своїми колегами в інших країнах на основі загальних інтересів класу. Теоретичне обґрунтування та практичне втілення пролетарський інтернаціоналізм знайшов у ідеологіїмарксизму-ленінізму, яка домінувала в СРСР. Пролетарський інтернаціоналізм проголошувався основним критерієм формування зовнішньої політики соціалістичних держав.

Космополіти́зм (від давньогрецької κοσμοπολίτης — космополіт, громадянин світу) — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.

• Космополітизм у філософії і політиці — ідеологія (теорія), світогляд і політична практика світового громадянства і світової держави, що ставить загальнолюдські інтереси і цінності вище інтересів окремої нації.

• Космополітизм в біології — широке поширення представників виду чи таксону вищого рангу по території Землі.