2.Поняття громадського суспільства, його принципи та інститути.

Громадянське суспíльство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення.

Це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які форумють базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Громадянське суспільство це насамперед сукупність громадян одного суспільства, одного регіону, однієї країни чи регiонального об'єднання. У будь-якому разі, на практиці, ГС не досягається індивідуально, лише спільнотою. Таку спільноту можна розглядати як утворену на добровільних, волонтерських засадах і сукупні особисті зацікавлення громадян формально від імені членів спільноти (організації).

Визнання принципу плюралізму в пострадянському суспільстві сприяло відновленню в правах поняття "громадянське суспільство". Це результат демократичного реформування суспільства, формування в ньому сфери вільного, спонтанного, приватного життя громадян, без чого неможливі демократичні державно-правові засади.

Неліберальне, тоталітарне чи авторитарне суспільство характеризується тим, що ця сфера цілком або переважно підпорядкована державі, котра активно втручається в її процеси, піддає формалізації та збюрокраченню.

Визначаючи сутність громадянського суспільства, насамперед слід відзначити, що воно ґрунтується на приватній власності й стихійному поділі праці, приватних інтересах, конкуренції і законах ринку. Це не лише відокремлена від держави автономна сфера суспільного буття-яка не підлягає прямому контролю й регламентації з боку влади, а ще й структуроване суспільство. Тут передбачається свобода асоціацій індивідів за інтересами й уподобаннями. Окремі верстви населення утворюють свої угруповання, добровільні об’єднання як інституції вираження їх інтересів. Союзи підприємців, найманих робітників органи виробничого самоврядування, спілки споживачів та багато інших структур покликані забезпечувати цивілізовані відносини між усіма учасниками виробництва й обміну, пом'якшувати неминучі зіткнення численнихприватних устремлінь. Громадянське суспільство — це певний механізм неформального соціального партнерства, який уможливлює здійснення й баланс існуючих інтересів.

3.Розкрийте найтиповіші риси політичного лідерства.

Політика як сфера солідарної діяльності й боротьби за реалізацію спільної мети з погляду інтересів певних соціальних верств, класів, спільнот і конкретних осіб вимагає від політичного лідера відповідного набору професійних і людських якостей, які вирізняли б його з-поміж тих, для кого він є авторитетом. Більш того, навіть такі важливі для лідера позитивні якості, як сильна воля і високий інтелект, не завжди виступають обов´язковою умовою його становлення й діяльності.

Розглядаючи проблему якостей і характеристик лідера, слід мати на увазі, те, що йдеться, по-перше, про найістотніше і найнеобхідніше в його гармонійній єдності і, по-друге, про певну систему об´єктивних вимірів конкретної ситуації — суспільно-історичні умови, рівень політичної культури, вид регулювання суспільних відносин, форму й об´єкт лідерства, ступінь інституційності, панівний стиль лідерства тощо.

Говорячи про найістотніше, німецький учений М. Вебер указував свого часу на три основні й вирішальні для політичного лідера якості: почуття, відповідальність і окомір. Почуття, пристрасті він розумів як орієнтацію на сутність справи, пристрасну самовідданість їй. Орієнтація на справу — це той Бог або демон, який цією справою керує. Відхід від сутності справи, безвідповідальність, відсутність дистанції Вебер розглядав як три смертні гріхи будь-якого політика. Політика здійснюється водночас пристрасно, відповідально і з холодним розрахунком. У цьому — реалізм і ефективність дій політика і політики. Тому найскладнішою для лідера є проблема поєднання в одній душі палкої пристрасті, відповідальності й розсудливості.

Досить важливими функціями лідерства є інноваційно-прогностична, виховна, контрольна.

Враховуючи значення політичної ролі лідерства в житті суспільства, слід зауважити, що досить важливою і складною є проблема формування політичного лідера та ефективних механізмів діяльності лідерства. Тут усе важливо — особливості макро- і мікросередовища, виявлення (стихійне або свідоме) лідерів, вибирання їх, визначання форм, методів і засобів формування політичної орієнтації, шляхів включання в активну політичну діяльність, формування власної команди, вироблення програми діяльності, завоювання послідовників та багато чого іншого.

1. Б

2. А

Варіант №7

1.1 Демокра́тія — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо, або опосередковано, через обраних представників.

Етапи: а) Пряма первісна, общинна демократія - військова, племінна демократія переддержавних етапів політичного розвитку людства. Вони виникають разом з появою самої людини. Через родові форми демократії пройшли всі народи; рівне право голосу при виборі й зсуві своїх вищих керівників - старійшини (сахема) і вождя мали всіх дорослих чоловіків й жінок цього роду. б) Антична демократія - особлива форма, різновид організації держави-полісу, при якій владою володіє не одна особа (як за монархії, тиранії та ін.) і не група осіб (за аристократії, олігархії та ін.), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою. Середньовічні форми демократії Древньому Новгороді, в формі народних зборів феодального і феодально-теократичного типу - базується на ідеї «загального добра для всіх», що створюється на основі загальної волі, відокремлення індивіда від суспільства й держави,розмежування двох автономних сфер - держави й громадянського суспільства, конституційне й институційне обмеження сфери дії й повноваження держави, захист автономії й права меншості стосовно більшості,проголошення політичну рівність всіх громадян.г)Колективістська демократія - виходить із цілісності народу (нації, класу), наявності в нього єдиної волі ще до акту її публічного вираження й ідентичності цієї волі й дій представників влади.

Моделі: 1) Модель конкурентної елітиської демократії - виражає особливості політичної системи суспільства з фрагментарною структурою соціального та політичного конфлікту, недостатньою інформованістю електората, толерантністю політичної культури та розвитою верствою технічно натренованих фахівців та менеджерів. Ключовими ознаками даної моделі виступають: парламентське управління з сильною виконавчою владою, конкуренція між сильними життєздатними політичними елітами та партіями, перевага парламента над партійною політикою (хоча це є протиріччям веберовської плебісцитарної демократії), главенство політичног лідерства, наявність бюрократії - незалежної та добре натренованої адміністрації, конституційні та практичні обмеження на сферу прийняття політичних рішень. 2) Модель демократії Ліпсета-Лернера - демократія у цій моделі виступає, перш за все, результатом розвитку ряда соціальних та економічних умов (іурбанізації, індустріалізації, освіти, комунікації), які призводять до формування фиференціації суспільства та активності різних груп інтересів та предсавляючіх ії еліт у сфері боротьюи за державну владу. 3) Модель “поліархічної демократії” Роберта Даля - ця модель слідує загальній спрямованості ліберальної демократичної теорії, але в ній наголос робиться на аналізі набору умов, визначаючих дійсну, а не формальну демократію. 4) Економічна модель демократії Ентоні Даунса - азується на ідеї раціональності політичної поведінки: кожна діюча особа (видборець, партійний функціонер, член уряду, навіть організація в цілому) намагається макксимізувати результат своєї діяльності в економічному сенсі, тобто отримати кращий результат при менших затратах. Раціональна поведінка є передбачуваною, включає в собі переваги в процесі політичного обміну. При такому підході політика розглядається у вигляді ринку, де існує конкурентна боротьба та взаємний обмін з метою отримання найбільш вигідного результату.

5) Інституційна модель “інтегративної демократії” - ідея інститута як втілення та інструмента сіспільства, або демократичног порядку як конституційної системи.

1.2. Під політичною культурою вони розуміють:« . iнтернаціоналізацію політичної системи через пізнання, почуття і судження її членів». Вона виступає як сукупність психологічних орієнтацій людей по відношенню до політичних об'єктів. Політична культура являє собою систему історично сформованих відносно тривких настанов переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки в діяльності суб'єктів політичного процесу. Вона містить у собі культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки і культуру функціонування політичних інститутів.Функцій – прогностичну, що виявляється у впливі її на динаміку політичного життя. Політична культура надає певне спрямування політичному процесу, виявляє вплив на формування і діяльність політичних інститутів, зумовлює поведінку різноманітних соціальних груп. Вона – найважливіша частина соціального клімату, що сприяє появі і сприйманню нового в суспільстві. Нормативно-регулююча функція спрямована на забезпечення налагодженого і стабільного функціонування політичної системи. Політична нормативнiсть включає людину в сферу прийнятої для даного режиму влади політичної поведінки. Комунiкативна функція в тому, що через політичні традиції особистості передаються зразки поведінки, забезпечується спадкоємнiсть в суспільному розвитку.

1.3. Етнополітика - наука, яка вивчає взаємини між націями, етносами і державою, у складі якої вони перебувають. Етнополітика - це політичній аспект етнічно-національних проблем, спосіб в який держава їх вирішує. Взаємини різних етносів між собою у межах однієї держави також відноситься до предмету етнополітики.Суб'єкти у етнополітиці взаємодіють і визначають її суть, зміст, способи розв`язання етнонаціональних проблем, тобто держнації, їх влада і об'єкти етнополітики (національні меншини та етногрупи), на які спрямована влада державної (титульної) нації корінного етносу. Центральним поняттям теоретичної етнополітологи та практичної етнополітики є термін "етнос".

2.1.б);

2.2. а).

В-8