Питання та завдання для самоперевірки, повторення

1. Назвіть головні причини розвитку глобальної екологічної кризи.

2. Наведіть кілька прикладів на підтвердження факту наростання глобальної екологічної кризи.

3. Наведіть приклади спустелювання деградації ґрунтів і зникнення лісів на континентах, вкажіть причини цього.

4. Що таке надзвичайні екологічні ситуації?

5. Наведіть кілька прикладів природних та антропогенних катастроф.

6. Назвіть сейсмічно небезпечні райони України.

7. Яки установи визначають гранично допустимі концентрації?

8 Як класифікуються забруднювачі й забруднення довкілля?

3.2. Проблеми відходів людської діяльності

В історії виробничої діяльності людства, зазвичай виділяють чотири основних етапи:

1. збирання та мисливства, що зайняло приблизно 4 тисячі років. Примітивні людські спільноти, що знаходилися на цьому етапі розвитку, існували в єдності з природними екосистемами;

2. землеробства та скотарства, коли розвиток цивілізації став базуватися, головним чином, на використанні живої речовини, що вироблялася в штучних чи напівштучних екосистемах. Цей перехід до виробничих форм господарювання отримав назву «неолітичної революції» та вимагав вирішення таких великих проблем, як одомашнення тварин та введення в культуру рослин;

3) промислового виробництва, зорієнтованого на широке споживання невідтворних ресурсів та енергії. Впродовж цього етапу тиск, що спричинювало людське суспільство на природне середовище, безперервно зростав. Лише з середини XX століття світовий національний продукт зріс у 5 разів, людство опанувало ядерною енергією та способами синтезу багатьох речовин. Стрибкоподібно збільшилося використання нафти та виробництва ряду товарів. Паралельно цьому йшла деградація біосфери, було втрачено близько 20 % родючих ґрунтів, в атмосфері зріс вміст вуглекислого газу, з'явилися "діри" в озоновому екрані планети, всюди стали звичайними кислотні опади, скоротилася ресурсна база, катастрофічне забруднилися усі геосфери планети різного роду відходами та викидами;

4) інформаційне суспільство, що об'єднане комп'ютерними технологіями та робить спроби переходу до ноосферної діяльності.

К. Ріттер у 30-ті рр. минулого століття одним із перших назвав Землю «загальнолюдським домом». Але благополуччя в цьому «домі» має досить довгу історію. Це історія попереджень, які не були почуті, історія науково-технічного прогресу будь-якою ціною, історія самоосліпнення людства уявною могутністю своїх можливостей «перетворення» природи.

Розвиток деградаційних процесів на планеті передбачався давно. Великий мислитель Іон Сіна (Авіцена) ще десять століть тому зрозумів, що хід суспільного розвитку та господарської діяльності згубний для природи та небезпечний для людства. Особливо численними стали застереження щодо деградації природи планети у другій половині нашого століття. Приблизно чверть століття тому, в 1972 р., Римський клуб надрукував тривожний прогноз розвитку людської цивілізації "Межі росту", зроблений в Массачусетському технологічному інституті (США) групою фахівців під керівництвом Д. Медоуза, де передбачалася деградація природного середовища. Пізніше Д. Медоуз підготував та видав нову книгу "За межами росту", в якій дав аналіз системи «людство – природне середовище» на основі матеріалів 1970–1990 рр., де також свідчилося про глобальну екологічну кризу. Але усі ці застереження майже не мали відповідних дій. Член Ірландської партії зелених Пітер Емерсон (1991) вважав, що усі соціально-економічні системи, випробувані людством за весь час його існування, базувалися на пріоритеті «споживання» і тому виявилися ворожими природі.

Каналів впливу людства на навколишнє середовище чимало. Це безпосередній вплив людини як біологічної істоти на середовище (використання кисню на дихання, використання біомаси рослин та тварин у їжу та ін.), а також численні прямі та опосередковані зміни, що виникають як віддалені та є не завжди явними наслідками виробничої діяльності людини. Деградація природного середовища здійснюється під впливом негативної дії двох типів: 1 – порівняно незначних за силою, але тривалих за часом; 2 – разових катастрофічних, що мають місце при аваріях та небезпечних не тільки своєю потужністю, але й несподіваністю та різкістю дії.

Протягом другої половини XX ст. зібралося достатньо прикладів негативної дії на біосферу антропогенних впливів. Але для широких верств населення вагомими сигналами неблагополуччя природного середовища та господарської діяльності є екологічні катастрофи, за яких стан довкілля стрибкоподібно змінюється в несприятливий бік.

З появою на планеті Земля біологічного виду найвищої організації – людини, з її розвитком, розмноженням, міграцією й активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси особливого, антропогенного характеру. З самого початку поведінка людини стала відрізнятися від поведінки інших вищих істот особливою агресивністю і мала характер не рівноправного співмешканця середовища існування, а підкорювача, насильника, споживача, не здатного до самообмежень.

Сотні тисяч років тому, коли кількість людей на Землі була обмеженою, їхній розумовий і технічний потенціал дуже був слабким, а могутність природи була незрівнянно більшою у порівнянні з людською, природне середовище практично не відчувало та собі тиску Homo Sapiens, воно легко очищалося і самовідновлювалося. Але минули тисячоліття, людське населення почало зростати і досягло такої адаптації та поширення на планеті, яких не знала жодна популяція. Людська діяльність з часом перетворилася в могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів й континентів, але й на планеті в цілому. Але свого відношення до природи, її ресурсів людина не змінила за віки, і це привело до виникнення глобальних екологічних кризових ситуацій.

Причини цього слід шукати, з одного боку, в НТП, який озброїв людину засобами виробництва і технікою, які значною мірою збільшили її силу і можливість впливати на природу, а з іншого боку – в інтенсивному рості населення Землі. Оскільки чисельність населення – це досить суттєвий фактор, який визначає забруднення оточуючого середовища, так як з її збільшенням збільшується кількість всього того, що виробляється і будується людиною (продукти харчування, одежа, житло, транспорт, енергія). Причому, забруднення оточуючого середовища в ході діяльності людства знаходиться в прямій залежності від його чисельності.

Розглянемо динаміку зростання. Населення Землі зростає за експоненціальним законом. На початку нашої ери на Землі мешкало 250 млн. чоловік. Через 1,5 тис. років ця цифра подвоїлась. На початку ХІХ століття чисельність населення планети досягла 1 млрд. людей, а в 1986 році на Землі вже мешкало 5 млрд. жителів. На доповнення п’ятого мільярда вистачило лише 12 років. В листопаді 1999 року на Землі з’явився шестимільярдний мешканець. У травні 2007 – семімільярдний.

Протягом хвилини населення світу збільшується на 172 людини. Це означає, що кожного тижня до населення додається 1,7 млн. людей – стільки, скільки мешкає сьогодні в таких містах України, як Запоріжжя, Вінниця і Житомир, разом узятих. У цілому по планеті демографи передбачають значно менший приріст населення, ніж раніше, проте вчені вважають, що до 2034 року воно зможе досягти 8 млрд. людей. Вченими підраховано, що сучасна біосфера Землі здатна підтримати нормальне функціонування і розвиток людства, кількість якого не перевищуватиме 4-5 млрд. чоловік, та ще й за умов оптимального розподілу прибутків, взаємодопомоги, взаємопідтримки, ефективного використання людського інтелекту для забезпечення добробуту всіх людей планети, раціонального природокористування і охорони довкілля.

Таким чином, розвиток глобальної екологічної кризи на Землі пов’язаний з демографічним вибухом та наслідками НТР та НТП.

Глобальна екологічна криза привела до цілого ряду екологічних проблем, головними з яких є: забруднення атмосфери; парниковий ефект; озонові дірки; забруднення гідросфери; деградація ґрунтів; спустелювання; деградація біосфери.

Екологічні проблеми та сукупність пов’язаних з ним наслідків виникають через порушення екологічної рівноваги. Зміна екологічної рівноваги обумовлена: забрудненням навколишнього середовища; катастрофами природного та антропогенного характеру; природними процесами та діяльністю людини, що не мають катастрофічного характеру.

Однією з головних причин порушення екологічної рівноваги як в окремих регіонах так і на планеті в цілому є забруднення навколишнього середовища. Джерела забруднення навколишнього середовища поділяються на два види: природні (пожежі, виверження вулканів, космічний пил) та антропогенні (промисловість, сільське господарство, транспорт, побутові відходи).

Природне забруднення має розподільчий ( космічний пил, який практично не впливає на оточуюче середовище) або тимчасово стихійний характер (пожежі, виверження вулканів). Рівень забруднення атмосфери в глобальному масштабі при цьому залишається, як правило, фоновим.

Антропогенне забруднення характеризується багаточисельністю видів та джерел внаслідок використання практично всіх хімічних елементів для забезпечення сучасних технологічних процесів.

Як альтернативу, здатну пом'якшити шкідливі наслідки суперіндустріалізації й відсунути в часі останню межу індустріального етапу розвитку людства, можна розглядати перехід до безвідходних виробництв, що ґрунтуються на замкнених циклах споживання води й повітря. Успіхи в цьому напрямі є, зокрема й в Україні. За даними Національної академії наук (НАН) України, на початку 90-х років у нашій країні діяло більш як 150 підприємств, цехів і виробництв, які використовували оборотну (замкнену) систему водопостачання (Стахановський завод феросплавів, Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат та ін.).

Великі перспективи, в тому числі й для промислового виробництва, обіцяє впровадження переробки вторинних ресурсів у набагато повніших обсягах, ніж це робиться сьогодні.

Проблема утилізації відходів. Через некероване зростання чисельності населення, активний розвиток виробництва й збільшення споживання, а також відсутність ефективних технологій переробки відходів сьогодні на нашій планеті нагромадилася така їх кількість, що це стало загрожувати здоров'ю людей і довкіллю. Уряди багатьох країн світу навіть не мають об'єктивної інформації щодо обсягів накопичених відходів і викидів, про ступінь їхньої токсичності та особливості впливу на живі організми.

За даними ООН щорічно 5,2 млн. чоловік, у тому числі 4 млн. дітей, умирають від хвороб, пов'язаних із неправильним або недостатнім вилученням відходів і стічних вод у районах великих міст.

Активно збільшується кількість твердих побутових відходів. Так, у 80-х роках у колишньому СРСР за рік нагромаджувалося понад 60 млн. т. різноманітного міського сміття. Лише для того, щоб вивезти його з міст на звалища, витрачалося більш як 350 млн. крб. Кількість відходів рік у рік зростає на 5–6 %. У США на збирання й перевезення твердих побутових відходів та на їх переробку щороку витрачаються мільярди доларів. Тільки в Нью-Йорку за рік накопичується стільки сміття, що ним можна вкрити площу в 341 га шаром завтовшки 4 м. У Німеччині щороку викидається стільки сміття, що ним можна було б заповнити товарний потяг завдовжки 1800 км.

Щорічно лише в Західній Європі утворюється близько 150 млн. т. шкідливих відходів. У 2000 р. приблизно 20 тис. промислових підприємств США виробляють більш як 40 млн. небезпечних відходів. В Україні їх нагромаджено понад 25 млрд. т. і при цьому близько 500 млн. т. додається з кожним роком.

Основна маса відходів в Україні утворюється на підприємствах гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів. Найнебезпечнішими серед цих відходів є сполуки важких металів, нафтопродукти, непридатні до застосування пестициди.

Нині в Україні умови зберігання та утилізації відходів, як правило, не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що є одним із факторів інтенсивного забруднення поверхневих і підземних вод, ґрунту, повітря. В більшості областей України немає полігонів для централізованого зберігання та утилізації відходів. За браком коштів і вільних земель можливості для будівництва сучасних звалищ обмежені. Проте позитивним прикладом є нещодавно збудований полігон побутових відходів у Дніпропетровську. Він має ефективну систему захисту ґрунтових вод, до якої входять ізолювальні шари глини та спеціальної (завтовшки 2 мм) пластикової плівки, й обладнаний свердловинами для контролю стану ґрунтових вод. Безпосередньо на полігоні здійснюється попереднє сортування сміття, з якого відбираються металобрухт, скло, папір та пластмаси. В майбутньому на полігоні передбачається добування біогазу.

Раніше більша частина відходів (крім скла й металобрухту) спалювалася. Тепер це заборонено, оскільки під час спалювання виділяється багато небезпечних для здоров'я людей речовин. У розвинених країнах переробляється від 30–50 % (Західна Європа) до 60–75 % (США, Японія) твердих побутових відходів, у країнах, що розвиваються – 7–10 %, у Росії та Україні – лише 3–5 %.

Значну проблему становить забруднення твердими відходами морів. Італійські фахівці-екологи в 1999 р. надали таку інформацію для природоохоронців: викинута в море скляна пляшка розкладатиметься 1000 років, папір – 3 місяці, сигаретні недопалки – 5 років, поліетиленові пакети – 10–20, нейлонові вироби – 30–40, металеві банки – 500, полістирол – 1000 років.

Особливої актуальності набула проблема транспортування, зберігання, переробки й поховання радіоактивних відходів. Через те, що сьогодні її не вирішено, призупинився розвиток атомної енергетики: за останні 5 років у світі не введено в дію жодного ядерного реактора, і навіть Франція (як уже зазначалося, вона колись зробила основну ставку на розвиток саме ядерної енергетики) 5 лютого 1998 р. оголосила про закриття найближчим часом своєї найбільшої АЕС. Сьогодні у світі щорічно утворюється близько 10 тис. м³ радіоактивних відходів. Проблемі їх переробки й поховання приділялася велика увага на Всесвітньому екологічному форумі в Ріо-де-Жанейро (1992), що ще раз підтверджує її злободенність.

Дедалі загострюється проблема відходів в Україні. Звалища навколо великих міст щороку поглинають близько 1500 га землі, яка внаслідок цього стає небезпечним джерелом отруєння довкілля. Зі звалищ у повітря та ґрунтові води потрапляє багато токсичних речовин – важких металів, продуктів розкладання лаків, фарб, гуми, пластмас. Звалища – це розсадник хвороботворних бактерій; тут утворюються токсичні гази, виникають небезпечні для природи пожежі.

Проблему звалищ можна вирішити, збудувавши сучасні відходопереробні заводи з ефективними технологіями утилізації, спалювання, виготовлення корисних речовин (хоча нині жодну з наявних технологій не можна вважати екологічно чистою). Дуже гостро постала проблема рекультивації звалищ і використання тисяч гектарів звільнених від сміття площ землі. Це можна здійснити лише за умови взаємодопомоги країн, співробітництва, взаємоконтролю й дотримання відповідних міжнародних угод і конвенцій.

Міжнародна торгівля відходами. У Декларації ООН про довкілля записано: держави відповідають за те, щоб діяльність на їхніх територіях не завдавала шкоди довкіллю й в інших державах. Але, на жаль, цей принцип часто порушується, і не тільки у випадках транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними течіями або річками з одного регіону в інший. Останнім часом поширилася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.

Щоб обминути законодавчі акти, які забороняють безконтрольне поховання токсичних відходів, а також не витрачати великих коштів на їх утилізацію, виробники з розвинених країн переправляють відходи в держави з недосконалим екологічним законодавством або ж у ті країни, де є впливові злочинні елементи (мафія), котрі заради наживи йдуть на все, навіть на погіршення стану довкілля у власній країні.

Експорт токсичних відходів стримує розвиток екологічно чистих технологій і виробництв. У 1990 р. близько 25 хімічних підприємств Західної Європи та США звалили понад 11 тис. т. ртутно-свинцевих відходів у Іспанії, в районі Амадена, переправили 8 тис. контейнерів із токсичними речовинами в Нігерію. Організації «Грінпіс» відомо про тисячу з лишком спроб експорту смертоносних відходів по всьому світі. Сформувалася міжнародна мафія, що наживає величезні капітали на цьому брудному бізнесі. Часто платня за дозвіл на поховання відходів у кілька разів перевищує національний доход невеликих країн Африки, Азії, Південної чи Центральної Америки, і їхні керівники погоджуються на злочини проти довкілля.

Нині майже 90 держав заборонили ввезення на свою територію токсичних відходів. Україна не ввійшла до їхнього числа. Тому лише за останні роки здійснено близько 40 спроб поховати на її території токсичні речовини (230 т промислових відходів, понад 100 т хімікатів, непридатних для використання, 390 т пластикових упаковок).

3 1994 р. в Україну у великій кількості почали надходити імпортні пестициди, багато з яких заборонені на Заході, а в нас використовуються через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестицидів, жадобу та екологічну неосвіченість деяких наших бізнесменів. Те саме стосується окремих продуктів харчування, що у величезній кількості ввозяться в Україну із західних країн, Туреччини, Китаю й ін. Багато з них, за даними санепідемслужб України, не мають сертифікатів якості, прострочені або не відповідають вітчизняним стандартам. До цих неякісних товарів останнім часом додалася ще й небезпечна транс генна продукція. Токсичні відходи завозилися й у Росію, наслідком чого було отруєння ґрунтів, людей у кількох регіонах; порушено судові позови проти деяких іноземних компаній. Зрозуміло, що необхідно вдосконалювати наше екологічне законодавство, посилити контроль за імпортом токсичних речовин і відходів, залучивши до цього широку громадськість. Та все ж найкращий спосіб позбутися відходів – це взагалі не виробляти їх.

Основними забруднювачами довкілля є: енергетика, промисловість, транспорт, сільське господарство і військова діяльність.

Енергетика. Розвиток людської цивілізації базується на енергетиці. Від стану паливно-енергетичного комплексу залежать темпи науково-технічного прогресу й виробництва, а отже, життєвий рівень людей. Як уже зазначалося, темпи зростання виробництва енергії у світі сьогодні є вищими за темпи приросту населення, що зумовлюється індустріалізацією, збільшенням енергозатрат на одиницю продукції в сільському господарстві, в гірничорудній промисловості тощо.

Джерела енергії, які використовує людство, поділяються на відновлювані – енергія Сонця, вітру, морських припливів, гідроенергія річок, внутрішнього тепла Землі – й невідновлювані – викопне мінеральне паливо та ядерна енергія. Перші не порушують теплового балансу Землі, оскільки під час їх використання відбувається лише перетворення одних видів енергії на інші (скажімо, енергія Сонця перетворюється спочатку на електроенергію й тільки потім переходить у тепло). Зате використання других спричинює додаткове нагрівання атмосфери й гідросфери. Це небезпечно, бо може призвести до зміни рівня води у Світовому океані, що, своєю чергою, змінить співвідношення площі суші й водного дзеркала, вплине на клімат Землі, на тваринний і рослинний світ.

Отже, є теплова межа, яку людство не повинне переступати, інакше це матиме для нього катастрофічні наслідки. За розрахунками вчених, небезпечної межі буде досягнуто в разі використання невідновлюваних джерел енергії в кількості, яка перевищить 0,1 % потужності потоку сонячної енергії, що надходить на Землю, тобто більш як 100 млрд. кВт. Сьогодні на базі невідновлюваних джерел виробляється енергії в 10 разів менше за гранично допустиму кількість. Якщо темпи збільшення виробництва енергії залишаться такими самими, то теплової меж буде досягнуто приблизно в середині XXI ст. А людство ще й нарощує темпи, і нині 70 % усієї енергії воно отримує за рахунок спалювання вугілля, нафти й газу плюс 7 % – за рахунок роботи атомних електростанцій. Якщо мінеральне паливо й далі спалюватиметься сьогоднішніми темпами, то, за розрахунками, всі його запаси будуть вичерпані через 130 років.

Паливна проблема – одна з найзлободенніших для незалежної України. За даними вчених, наша держава забезпечена власним вугіллям на 95 %, нафтою – на 8 % і природним газом – на 22 %.

Промисловість або індустрія належить до тих галузей матеріального виробництва, без яких неможливе існування сучасної цивілізації. В індустрії більшості країн світу зайнята основна частина працездатного населення, промислові підприємства постачають сировину й випускають основні види продукції. Від розвитку промисловості великою мірою залежать економіка країни, її обороноздатність, задоволення потреб населення, національний доход й ін.

За характером виробництва промисловість поділяється на добувну та обробну; за призначенням і продукцією, що випускається, виокремлюють дві групи промисловості: «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво предметів споживання).

Незалежна Україна успадкувала від СРСР спотворену систему промисловості, в якій неприродно велику частину займають гірничодобувна, металургійна й хімічна галузі, що складаються з «соціалістичних супергігантів» із застарілими технологіями виробництва, надзвичайно матеріаломісткого й енергоємного, що, як правило, дає продукцію низької якості й дуже забруднює довкілля. А тим часом у розвинених країнах світу на перше місце виходить наукоємне виробництво – мікроелектроніка, обчислювальна техніка, випуск надчистих матеріалів тощо.

Гострота екологічної проблеми в Україні багато в чому зумовлена посиленим антропогенним навантаженням на природне середовище саме через нераціональну структуру економіки, в котрій основну роль відіграють такі «брудні» галузі, як металургійна, мінерально-сировинна й паливно-енергетична. Сьогодні на межі екологічної кризи опинилися Придніпров'я, Придністров'я, Донбас, Кривбас, Північний Крим, узбережжя й акваторії Чорного та Азовського морів. Це є наслідком незадовільного вирішення найважливіших природоохоронних завдань, нарощування виробничих потужностей без урахування можливих наслідків для довкілля, невиконання промисловими підприємствами природоохоронного законодавства, відсутності дійових економічних важелів, недостатньої уваги до управління охороною природи.

Займаючи менше ніж 3 % території колишнього СРСР, Україна виробляла майже 20 % його суспільного продукту. Питома вага виробництва засобів виробництва (групи «А») в промисловості України перевищує 70 %. Десятиліттями в республіці пріоритетними були такі ресурсомісткі й енергоємні галузі, як гірничо-металургійна, енергетична, нафтохімічна.

До того ж підприємства роками не модернізувалися, виробничі процеси застаріли. Так, на металургійних підприємствах Донбасу з 31 прокатного стану 16 спрацьовані на 100 %, обладнання цехів – на 75–95 %; 48 % коксових батарей вичерпали свій граничний термін дії. Морально та фізично зношені й застарілі підприємства особливо сильно забруднюють природне середовище й становлять небезпеку для нього.

Транспорт. Наш час характеризується небаченими масштабами транспортних перевезень – як вантажних, так і пасажирських. Значна їх частина є безпосередньою складовою процесу виробництва – промислового й сільськогосподарського. Надзвичайна мобільність властива й людям: зростають швидкості й вантажопідйомність автомобілів, літаків, суден. Відповідно збільшуються й масштаби шкоди, якої вони завдають природі. Внесок різних видів транспорту в забруднення атмосфери Землі наведено у табл. 10.

Таблиця 10

Вид транспорту	Масова частка викидів, %
	СО	вуглеводнів	SО2	NO2	аерозолів
Автомобільний	89,5	82,1	72,6	44,4	78,5
Залізничний	0,4	2,6	7,7	ПД	7,1
Водний	2,2	6,4	2,2	33,3	–
Повітряний	1,4	2,6	1,0	–	7,1
Інші	6,5	6,3	16,5	11,2	7,3

Пригадаймо, що один з екологічних законів Б. Коммонера стверджує: за все потрібно платити. І за зростання обсягу вантажоперевезень, за швидкість і комфорт люди розплачуються здоров'ям, оскільки забруднюються практично всі земні сфери. Так, лише один сучасний реактивний пасажирський літак протягом восьмигодинного польоту з Європи в Америку «з'їдає» від 50 до 75 т кисню, викидаючи натомість в атмосферу десятки тонн вуглекислого газу, оксидів азоту та інших шкідливих сполук. Легковий автомобіль «Волга» забирає з повітря кисню в сто разів, а вантажівка ЗИЛ-130 – у 200 разів більше, ніж одна людина.

Автомобілі є винуватцями 40 % забруднень атмосфери великих міст, таких як Київ. За даними статистичної служби, в Києві в 1965 р. було 10 автомобілів на тисячу жителів, у 2000 р. – 150. За розрахунками розробників генплану забудови Києва, в 2020 р. на кожну тисячу киян припадатиме 300 автомобілів. Підраховано, що якби всі вихлопні труби автомобілів, котрі «бігають» вулицями Києва, з'єднати в одну, то утворився б жахливий кратер діаметром 25 м, з якого вивергається 110 тис. т шкідливих газів на рік. Становище погіршується ще й тим, що автомобільні викиди концентруються в приземному шарі повітря – саме в зоні нашого дихання. До того ж вітчизняні автомобілі екологічно набагато «брудніші» від багатьох західних моделей: вони витрачають більше палива на 100 км шляху, отож дужче забруднюють повітря. Втім, багато які іномарки, що заполонили наші вулиці, являють собою вже зношені екземпляри, двигуни яких спрацьовані й тому сильно забруднюють повітря. До цього часу в нас використовується переважно вкрай шкідливий етильований бензин, який забруднює повітря свинцем. Двигуни автомобілів часто бувають погано відрегульованими, тому в їхніх вихлопних газах міститься багато СО, сажі тощо.

Сільське господарство – одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, що забезпечує нас продуктами харчування рослинного й тваринного походження, а багато галузей промисловості – сировиною.

Коли за часів неолітичної революції (7–8 тис. років до н. е.) землероби почали вирощувати перші окультурені рослини, населення Землі становило близько 4 млн. чоловік. Сьогодні така кількість людей народжується за 10 днів. Якщо подібні темпи зростання населення планети збережуться й у майбутньому, то, аби нагодувати його, працівникам сільського господарства треба буде лише протягом перших двох десятиліть XXI ст. виробити стільки продуктів харчування, скільки їх було вироблено за всі попередні 10 тис. років історії цивілізації.

Одна з провідних галузей сільського господарства – це рослинництво. Серед кількох сотень культурних рослин, що вирощуються на різних материках, основну масу харчової продукції дають такі рослини, як рис, пшениця, кукурудза, картопля, овес, ячмінь, цукрова тростина, соя, сорго, маніок, батат. Слід наголосити, що в природі є величезна кількість їстівних рослин, які або взагалі сьогодні не споживаються людьми, або ж використовуються вкрай мало, переважно нечисленними місцевими племенами. Лише в зоні вологих тропічних лісів ботаніки й етнографи зібрали відомості про 80 тис. видів таких рослин. Оскільки площа тропічних лісів скорочується з катастрофічною швидкістю, ми в найближчому майбутньому можемо втратити це величезне багатство, так і не встигши скористатися ним.

Інша небезпека, що чатує на людство – це збіднення генетичного фонду рослин і тварин. Так, відомо 28 видів пшениці (5 дикорослих і 23 культурних). Протягом історії з цих видів селекціонери вивели 22 тис. сортів. Звичайно ж, рільники висівають найурожайніші сорти. І як наслідок, величезні площі землі займають генетично одноманітні рослини, так звані монокультури. Вони дають змогу за короткий час досягти максимальних урожаїв. Але будь-які несприятливі зміни в природному середовищі (кліматичні, наприклад, або поява нових збудників хвороб чи шкідників) можуть завдати величезної шкоди монокультурі, а то й цілком знищити її на величезних площах. Історія сільського господарства багата на подібні приклади.

У 1970 р. в США врожай кукурудзи на половині плантацій від Флориди до Техасу загинув від навали нового патогенного гриба. Оскільки більшість полів було засіяно кукурудзою одного сорту, а він виявився вразливим саме для цього гриба, епідемія поширилася зі швидкістю лісової пожежі, й загальні збитки фермерів становили 1 млрд. доларів. У 1845 р. в Ірландії врожай картоплі – основного продукту харчування місцевих жителів – був знищений грибковим захворюванням, збудника якого випадково завезли з Мексики. Тоді від голоду померло близько 1 млн. ірландців, багато хто назавжди виїхав до США та інших країн.

Упровадження монокультур, зведення тропічних лісів, урбанізація, будівництво великих водосховищ, що заливають тисячі гектарів родючих земель, інші негативні, прояви людської діяльності призводять до небезпечного збіднення генофонду (або так званої генетичної ерозії) планети. За підрахунками ботаніків, до середини XXI ст. можуть зникнути 250 тис. видів рослин.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, непродумана меліорація, перевипас худоби тощо призводять до втрати основного багатства людства – родючих ґрунтів. Учені встановили, що для утворення ґрунтового шару завтовшки 18 см природі потрібно в середньому від 1400 до 7000 років. Людина ж здатна виснажити, знищити шар фунту такої товщини за один-два сезони. Підраховано, що порівняно з тими 1,5 млрд. га земель, які використовуються тепер для вирощування сільськогосподарських культур, майже 2 млрд. га за історичний період було втрачено, виведено із сівозмін, перетворено на пустелі. В наш час через вітрову й водну ерозії, будівництво міст, доріг, аеродромів, кар'єрів, промислових об'єктів у світі щомісяця втрачається від 5 до 7млн га родючих земель.

Військова діяльність. Найбільшою ганьбою людської цивілізації є війни. Вчені підрахували, що за останні 6 тис. років люди жили в мирі лише 292 роки. Вони «звикли» до воєн і досі ще не дуже глибоко усвідомили, що в сучасній світовій війні, якщо її розпалять, переможців не буде.

Будь-яка військова діяльність урешті-решт завдає шкоди біосфері, й передусім людині, тому за своєю суттю вона має антиекологічний характер.

За оцінками вчених, війни забрали життя більш як 3,6 млрд. людей. У цих війнах знищено матеріальні цінності на фантастичну суму 115,13 квінтильйонів доларів (цієї суми вистачило б, щоб забезпечити сучасне населення Землі всім необхідним на кілька тисяч років). Але ніякими сумами неможливо оцінити втрати культурних цінностей, знищених під час воєн: бібліотек із накопиченими впродовж віків знаннями, шедеврів архітектури, творів мистецтва й т. д.

У Першу світову війну (1914–1918 рр.) було втягнуто 38 країн. Бойові дії велися на території площею 4,1 млн. км². Із мобілізованих 74 млн. людей загинуло 9,5 млн., а 20 млн. померло від ран і хвороб. Уперше застосовано хімічну зброю, якою уражено 1,3 млн. людей.

Друга світова війна (1939–1945 рр.) охопила вже 61 державу й понад 80 % населення Землі. Воєнні дії велися на території площею 22,6 млн. км². Із мобілізованих 110 млн. людей загинуло 55 млн. Матеріальні збитки становили понад 316 млрд. доларів (у цінах 1938 р.). Вперше застосовано атомну зброю проти мирного населення японських міст Хіросіма й Нагасакі, здійснено перші спроби ведення бактеріологічної війни японськими мілітаристами.

Вже під час Другої світової війни стало зрозуміло: гинуть не лише люди, гине або стає непридатним середовище їхнього життя. І хоча спеціальної мети – завдати противникові екологічної шкоди – тоді не ставилося, деякі воєнні дії можна розцінювати саме так (руйнування німцями дамб у Голландії, знищення лісів і посівів у Польщі, Норвегії, Франції й СРСР, штучне створення вогняних смерчів авіацією союзників при бомбардуванні Гамбурга й Дрездена).

Схоже на те, що дві світові війни нічому не навчили людей. Після 1945 р. відбулося принаймні 150 локальних воєнних конфліктів, які забрали життя більш як 20 млн. чоловік. Кілька разів (у 1948, 1954, 1961, 1962, 1973 рр.) світ стояв біля небезпечної межі, за якою могла спалахнути пожежа третьої світової війни. На щастя, цього не сталося.

Дедалі зростають так звані «небойові втрати» у війнах, тобто загибель мирного населення. Якщо в Першій світовій війні жертви серед мирного населення становили 5 % у загальній масі втрат, то в Другій світовій – вже 50 %. А в деяких сьогоднішніх локальних конфліктах, за даними ООН, на кожного загиблого солдата припадало дев'ять загиблих мирних жителів.

Сучасна війна й підготовка до неї стають дедалі дорожчими. Розробка, виготовлення й випробування нових видів зброї лягає непосильним тягарем на економіку країн світу. Так, за даними 00Н, світ сьогодні витрачає 1 трлн. доларів щорічно на розробку та виготовлення зброї, утримання армій і фінансування воєнних конфліктів. За офіційними даними США, на виготовлення й випробування ядерної зброї тільки з 1943 по 1997 р. ними було інвестовано 5,5 трлн. доларів.

На військові потреби у світі щорічно витрачається 2–3 % енергетичних ресурсів, 3–4 % запасів нафти. До 3 % території розвинених країн відводиться під військові бази, склади, полігони тощо, причому це переважно родючі землі або лісові масиви. На планеті військові займають близько 42 млн. га суші. Витрати на військові потреби у світі в 2,5 рази перевищують витрати на охорону здоров'я і в 1,5 рази – на освіту. І це в той час, коли мільйони людей недоїдають, не отримують медичної допомоги, п'ють забруднену воду й живуть у жахливих умовах. На підготовку до війни витрачаються найкращі матеріали, застосовуються новітні технології, використовується розум найталановитіших учених. Усе це відволікає від вирішення найболючіших екологічних проблем людства.

Але найбільша небезпека полягає в злочинних планах сучасних мілітаристів використати для війни потаємні, глибинні сили природи. Розробляються й уже частково апробуються способи безпосереднього впливу на природу з метою агресії, методи зміни клімату, впливу на газообмін і тепловий баланс атмосфери та гідросфери, створюється «геофізична» зброя. На шпальти світової преси потрапили дані про досліди військових, спрямовані на провокування землетрусів на території противника, вивержень вулканів, утворення тайфунів, «дір» в озоновому шарі Землі тощо.

Розроблено безпрецедентні за силою ураження отрути й зразки бактеріологічної зброї. Так, 1 г ботулотоксину достатньо, щоб умертвити 8 млн. людей. У разі розпилення над населеним пунктом 1 г устричної отрути миттєво загине 1,5 тис. людей, а 1 г політоксину (отрута, виділена з безхребетних) достатньо для знищення 100 тис. чоловік. Є відомості, що під завісою секретності у військових біологічних лабораторіях досліджуються принципово нові препарати, проти яких немає вакцин: отрута мексиканських павуків, різновиди бацил чуми, на які не діють перепади температури та наявні антибіотики.

Не можна не згадати ще про один жахливий факт, що став широко відомим світовій громадськості: це розробка секретними військовими лабораторіями (й навіть цілими науковими інститутами) різних методів і засобів (хімічних, електромагнітних та інших) впливу на психіку людей. Є свідчення того, що вже винайдено (і випробувано!) методи, устаткування й препарати, які дають змогу масово впливати на психіку людей, обертати їх на «зомбі». Цей вид зброї – найбільш нелюдський і протиприродний.

Діяльність органів державної прикордонної служби України з охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки персоналу. На теперішній час існує ряд джерел забруднення навколишнього природного середовища в органах Державної прикордонної служби України:

кораблі (катери), літаки та вертольоти, транспортні засоби загального та спеціального призначення, бойова й інша техніка, радіотехнічні й гідролокаційні станції (пункти) тощо;

бази та склади різного призначення, заправні пункти, зливно-наливні пункти, склади фарб, склади захисту рослин, мінеральних добрив, отрутохімікатів та інших препаратів, токсичних, сильнодіючих отруйних речовин, іонізуючих і радіоактивних речовин, лакофарбові майстерні;

пункти ремонтно-технічного обслуговування автотранспорту та техніки, котельні, стаціонарні та пересувні електростанції і РЛС, компресорні установки, зварювальні дільниці, газо- та пиловиділяючі технологічні лінії, парки техніки, місця чищення та миття техніки, лазні та пральні, різні майстерні, пункти обслуговування акумуляторів, гальванічні та спеціальні цехи та дільниці, інші шкідливі цехи та дільниці;

лабораторії спецпалива та медичних закладів;

харчоблоки, казарми, жилі та громадські споруди;

очисні споруди, каналізаційні мережі, насосні станції;

тваринницькі ферми та підсобні господарства;

місця побутового сміття та складування промислових відходів;

будівлі будь-якого призначення та будівельні майданчики, навчальні поля та полігони, стрільбища;

обладнання та прилади, які містять токсичні й радіоактивні речовини;

електромагнітні установки;

шумові прилади, установки й ін.

Наукова діяльність. Вираз «Ми живемо у вік науки» від частого вживання сприймається вже як журналістський штамп. Нерідко повторюється також висловлювання про те, що в наш час наука стала безпосередньою продуктивною силою. Дійсно, під впливом науки життя людини радикально змінилось, особливо протягом кількох останніх століть. Але сподівання наших предків на те, що наука стане для людства панацеєю від усіх бід, не справдилися. Зокрема, якщо проаналізувати, який процент від загальних витрат на потреби науки припадає на дослідження життєво важливих для людини проблем, то стає моторошно. Адже левова пайка грошей, виділених на розвиток науки, поглинається військово-промисловим комплексом. Найкращі вчені з найсучаснішим науковим обладнанням працюють над винайденням нових і вдосконаленням наявних видів озброєнь, тобто над прискоренням світової екологічної катастрофи. Таж саме лише відволікання сил і ресурсів від розв'язання екологічної проблеми невідворотно наближає катастрофу для всієї цивілізації.

Будь-яка наукова діяльність ґрунтується на природній, генетично зумовленій людській цікавості, прагненні зрозуміти суть явищ, осягнути добро і зло, докопатися до істини. За Біблією, всі лиха людей почалися тоді, коли наші предки Адам і Єва скуштували заборонений плід із дерева пізнання добра і зла, за що й були вигнані з раю. Отже, цю допитливість ми успадкували від першолюдей. Та мають бути межі задоволення людської цікавості.

Передусім потрібні обмеження морально-етичного плану. Зокрема, ніколи, ні за яких умов, незважаючи навіть на високогуманну, на перший погляд, мету, поставлену перед собою вченим, він не повинен проводити досліджень, пов'язаних зі смертю чи скаліченням живих людей. Жахливі приклади дослідів на живих людях – в'язнях концтаборів, які здійснювалися нацистськими «вченими», переконливо свідчать про це. Донедавна медичні й біологічні експерименти робилися на високоорганізованих тваринах, таких як мавпи, собаки, кролики й ін. Сьогодні в світі дедалі ширшого розмаху набуває громадський рух за повсюдну заборону подібних досліджень.

Великий німецький філософ І. Кант сказав колись, що він знає лише два чуда у світі: зоряне небо над головою і внутрішній світ людини. Дослідження цього другого чуда – феномена людини, її психічного світу, таємниць мозку, таємниць духовного життя – сьогодні виходять на перший план. Дехто з учених прогнозує, що ці дослідження переважатимуть над усіма іншими в новому тисячолітті. Протягом останніх десятиліть дуже знизився престиж наукової праці. Близько 90 % молодих наукових співробітників сьогодні незадоволені змістом і оцінкою своєї роботи. Це спричинило «відплив інтелекту» за межі України, а також у підприємства й структури, які не мають нічого спільного з наукою. А тим часом саме фундаментальні дослідження визначають перспективи розвитку й техніки на 20-25 років уперед і є основою науково-технічного прогресу.

Розглянемо наслідки діяльності людини на складові біосфери.

Забруднення атмосфери. Людина в процесі своєї життєдіяльності безперервно отруює атмосферу, роблячи її все менш придатною для життя.

Як показали дослідження американських медиків, життя щойно народжених на світ людей могло б бути на 3-6 років довшим, якщо б вдалося вдвічі знизити забрудненість повітря у великих містах. Причому знизилась би кількість людей, хворих на серце та судини на 10–15 %, на легені – 25 %, значно зменшилась би кількість смертей від раку легень.

За одну добу людина, що живе в центрі міста, вдихає стільки отруйних речовин, скільки їх міститься у двох пачках сигарет.

Основні джерела забруднення повітря – це автомобільний транспорт, теплоенергетика, промислові підприємства чорної і кольорової металургії, нафтодобувна та нафтохімічна промисловість, хімічна промисловість.

Найпоширенішими речовинами, що забруднюють атмосферу є монооксид вуглецю СО, діоксид вуглецю СО₂, двоокис сірки SO₂, оксиди азоту, вуглеводні, пил.

Половина чадного газу, чверть оксидів азоту, одна п’ята вуглеводнів надходить в атмосферу з вихлопними газами автомобілів. За рік автомобіль в середньому викидає 297 кг СО₂, 39 кг вуглеводнів, 10 кг оксидів азоту, 2 кг пилу, 1 кг двоокису сірки і 0,5 кг з’єднань свинцю. Помноживши ці цифри на кількість працюючих автомобілів у місті, можна уявити масштаби забруднень.

Розглянемо біологічну дію найбільш поширених забруднюючих речовин.

Монооксид вуглецю – чадний газ – не має кольору і запаху і є одним з найпоширених забруднювачів атмосфери. Він утворюється внаслідок неповного згорання кам’яного вугілля, газу, деревини, нафти, бензину. При концентрації в повітрі більше 1 % він негативно впливає на людину, понад 4 % – спричиняє смерть. Токсичність СО для людини полягає в тому, що, потрапляючи в кров, він позбавляє еритроцити (червоні кров’яні тільця) здатності транспортувати кисень, настає кисневе голодування задуха, запаморочення і смерть.

Діоксид вуглецю – вуглекислий газ – у великій концентрації значно впливає на здоров’я людини. Доведено, що постійно зростаючий вміст вуглекислого газу в атмосфері може призвести до підвищення температури Землі (парникового ефекту), оскільки він вільно пропускає сонячне проміння, але затримує відбиття теплового випромінювання Землі. Вчені побоюються, що температура на нашій планеті може зрості на 1,5–3 ⁰С, а на Північному полюса на 4,5⁰ С. внаслідок цього зміниться клімат, можуть розтанути полярні шапки.

Особливо небезпечне для організму людини забруднення повітря свинцем. Свинець із повітря потрапляє в організм людини з питною водою та завдяки рослинним і тваринним продуктам харчування. На основі численних експериментів, що проводились на пацюках, багато дослідників вважає, що майже незначна, яка вважається небезпечною, концентрація свинцю 35 мкг на 100 мл крові, вже може спричинити функціональні зміни в центральній нервовій системі.

Оксиди азоту для людини в десять разів є небезпечнішими ніж чадний газ. Вони з’єднуючись з водою в наших органах подразнюють і навіть роз’їдають слизові оболонки, діють на мозок.

Вуглеводні – пари палива, що викидаються в повітря з двигунів внутрішнього згорання через нестачу кисню, випаровування самого бензину. Дуже шкідливі ненасичені вуглеводні, які становлять 35 % від загальної кількості вуглеводневих викидів. Вони є однією з причин утворення смогів – фотохімічних туманів у містах-гігантах.

Останнім часом вчені надзвичайно занепокоєні зниженням вмісту озону в озоновому шарі атмосфери. Озоновий щит Землі захищає нас і всю біосферу від згубної дії ,,жорсткого ультрафіолету”. Увесь потік УФ-променів Сонця, що надходять до земної поверхні ділять на три види УФ-А (довжина хвилі 400-315 нм), УФ-В (довжина хвилі 315-280 нм), УФ-С(довжина хвилі менше 280 нм). УФ-В, УФ-С випромінювання надзвичайно шкідливі для всього живого й призводять до розриву молекул білків та загибелі живих клітин. Озон утворюється в стратосфері за рахунок молекул звичайного двохатомного кисню, що поглинає жорстке УФ-випромінювання. Енергія цих променів йде на фотохімічну реакцію утворення озону з кисню: 3О₂→2О₃ і тому до поверхні Землі вони не доходять, туди проникає лише значно ослаблений потік ,,м’якого” УФ-А. Від негативної дії цього випромінювання наш організм вміє захищатися, синтезуючи в шкірі шар темної речовини – меланіну (засмаги).

Над Антарктидою виявлено ,,дірку” в цьому шарі, де вміст його менший від звичайного на 40–50 %. Ця озонова діра з року в рік збільшується й сьогодні вона вже більша за сам материк Антарктиди. Озонова діра спричинила посилення УФ-фону в країнах, розташованих у Південній півкулі, ближче до Антарктиди, перш за все в Новій Зеландії. Медики цієї країни б’ють тривогу, констатуючи значне зростання захворювань зумовлених підвищеним УФ-фоном, таких як рак шкіри та катаракта очей. Озонові дірки виявлені і в Північній півкулі (над Шпіцбергеном), щоправда, менших розмірів.

Встановлено, що руйнуванню озонового шару сприяють деякі хімічні речовини (наприклад, окисли азоту), що потрапляють у стратосферу з висхідними потоками повітря. Тут вони вступають в реакцію з озоном і розкладають його на кисень. Але окислів азоту в повітрі дуже мало, вони нестійкі і серйозно не впливають на кількість озону в стратосфері. Але з’явилося інше джерело озонуючих речовин – це діяльність людини. Сучасна промисловість використовує так звані фреони (хлорфторметани, такі як СFCl₃, CF₂, ClBr). Вони широко використовуються як хладоагенти , як аерозольні розбризкувачі в балончиках з фарбою, лаком, парфумами, для очистки напівпровідникових плат.

Для людини пари фреону нешкідливі, проте вони надзвичайно стійкі й можуть зберігатися в атмосфері до 80 років. Пари фреону із висхідними потоками потрапляють в стратосферу, де під впливом УФ-випромінювання Сонця їхні молекули розпадаються вивільнюючи атоми хлору, які й розкладають озон до кисню. Один атом хлору здатен розкласти 100 тис. молекул озону.

Сприяє руйнуванню озонового шару й військова діяльність, зокрема, запуски балістичних ракет. Їх двигуни викидають в атмосферу багато окислів азоту. Кожний запуск ракети в Космос теж ,,пропалює” в озоновому шарі значну дірку, яка затягується лише через тривалий час.

Таким чином, при забрудненні повітря виникає цілий ряд негативних наслідків, а саме: парниковий ефект – глобальне потепління клімату; утворення озонових дір; зменшення прозорості атмосфери та збільшення хмарності; смог; кислотні дощі; корозія металевих конструкцій; порушення фотозахисту рослин.

У свою чергу, забруднення атмосфери впливає і на саму людину і це веде до зниження загального імунітету організму та підвищення вразливості організму до інфекцій, підвищення дитячої захворюваності, поширення хронічних захворювань (бронхіту, рахіту), підвищення кількості алергічних захворювань, а також призводить до ,,помолодіння” хвороб.

Забруднення гідросфери. Інтенсивне використання водних ресурсів веде до їх значного забруднення, таким чином, гідросфера забруднюється внаслідок скиду забруднених стічних вод промисловості, сільського господарства та населеними пунктами, викиду шкідливих речовин під час аварій та катастроф, міграції небезпечних речовин у водне середовище з ґрунту та атмосфери.

Забруднення вод – це зміна їхніх фізичних, хімічних або біологічних властивостей, які можуть стати причиною шкідливої дії на людину чи природу.

Забруднення вод поділяють на фізичне, хімічне, біологічне і теплове.

Фізичне забруднення – збільшення нерозчинних часток (глина, пісок, мул), внаслідок чого зменшується прозорість води, погіршуються умови росту та розвитку водоростей, риб та інших водних організмів.

Хімічне забруднення – забруднення води сполуками неорганічного та органічного походження (особливої шкоди завдають нафтопродукти, пестициди, токсичні речовини, поверхнево-активні речовини). Посилення шкідливої дії відбувається за рахунок кумулятивного ефекту, що полягає в прогресуючому збільшенні вмісту шкідливих сполук у кожній послідовній ланці харчового ланцюжка. Так, у фітопланктоні вміст шкідливої сполуки виявляється в десятеро більший ніж у воді, в зоопланктоні ( личинки, дрібні рачки тощо) – ще вдесятеро, в рибі, яка ним харчується – ще вдесятеро. А в організмі хижих риб (таких як щука чи судак) концентрація отрути збільшується ще вдесятеро і, отже, буде в десять тисяч разів вищою, ніж у воді. Наприклад, встановлено, що в балтійській трісці вміст ртуті подекуди становить 800 мг на 1 кг маси риби. Це означає, що з’ївши 5–8 таких рибин, людина одержує стільки ртуті, скільки її міститься в медичному термометрі.

Біологічне забруднення – забруднення стоками, що містять велику кількість мікроорганізмів, особливо небезпечними є забруднення хвороботворними організмами. Особливої шкоди цей вид забруднення завдає в місцях масового відпочинку.

Теплове забруднення – скидання у водойми теплих вод після охолодження виробничих процесів. Дослідження показали, що вода, нагріта до 26-30⁰С, діє пригнічуючи на риб та інші організми, а якщо її температура підніметься до 36⁰С, то вся риба гине. Найбільшу кількість теплої води викидають у водойми АЕС.

Отже, при забрудненні вод виникають наступні негативні наслідки:

зменшення кількості чистої прісної води;

порушення життєдіяльності живих організмів водойм;

вимирання окремих видів організмів;

порушення ланцюгів живлення у біоценозах.

Забруднення гідросфери впливає й на людину наступним чином:

поширюються інфекційні хвороби;

споживаються небезпечні для здоров’я речовини разом з питною водою, рибою та іншими морепродуктами;

збільшуються фінансові витрати для очистки води для споживання;

виникає проблема екологічно-безпечного для здоров’я людей відпочинку біля водоймищ.

Забруднення літосфери. Останнім часом людство дуже занепокоєне станом ґрунтів. В останні десятиліття в результаті непродуманого користування, нерозумної аграрної політики, витрат ґрунтів під різні види будівництва, кар’єри, полігони, ґрунти знаходяться в стані виснаження, відбувається їх руйнування та забруднення. Руйнуються ґрунти як за рахунок самої природи, так і під впливом діяльності людини. Перша причина втрати ґрунтів – це ерозія – процес руйнування ґрунтів водою, повітрям або при неправильній обробці. Вирізняють кілька типів ерозії: вітрову, водну, технічну.

В Україні від ерозії гинуть десятки тисяч гектарів орної землі щорічно. Для створення ґрунтового шару товщиною 18 см природа витрачає 1400-1700 років, а розмив такого шару в результаті ерозії може відбутися за 20-30 років, а часом і за рік. Цьому негативному явищу сприяють активне утворення ярів, зумовлене діяльністю людини, вирубування лісів на схилах, знищення трав’яного та чагарникового покрову, неправильне розорювання ґрунтів. Сприяють ерозії й пилові бурі, як в умовах посухи видувають мільйони тонн ґрунту, оголюючи в одних місцях землю на сантиметри і навіть десятки сантиметрів, а в інших – засипаючи поля, садки, дороги, будівлі шаром пилу й піску. Вітрова й водна ерозії повністю знищують вміст азоту, фосфору, калію, мікроелементів – усього того, від чого залежить родючість.

Ще однією бідою після ерозії ґрунтів є їх засолення, яке веде до спустелювання земель. Основна причина засолення – неправильне зрошення. Протягом останніх десятиліть тисячі гектарів посушливих земель у степових районах, пустелях і напівпустелях, де проводилося інтенсивне зрошення й спочатку значно підвищувалася врожайність, але згодом вони стали непридатними для використання через ,,білу отруту”, як називають місцеві жителі сіль, якою забиваються пори ґрунту та його поверхня в результаті випаровування зрошувальних вод. Тепер через надлишок води в ґрунтах і засоленість гине рослинність даних ландшафтів, значно погіршився стан питної води. Це явище спостерігається як і в Середній Азії вздовж Каракумського каналу, так і в нас на Україні, поблизу Північно-Кримського, Каховського та Краснознам’янського каналів.

Поряд з названими процесами відбувається посилена хімізація і токсикація ґрунтів, тобто їх забруднення хімічними сполуками: відходами промисловості, енергетики, транспорту, сільськогосподарськими добривами та пестицидами.

Значні втрати земельних ресурсів пов’язані з урбанізацією, в тому числі промисловим, громадським, а також і військовим будівництвом (полігони, бази, аеродроми, військові містечка тощо).

Забруднення та руйнування ґрунтів і літосфери взагалі веде до цілого ряду негативних наслідків, а саме:

зменшення території, що вкрита рослинністю.

зменшення площі лісів;

зниження родючості ґрунтів та спустелювання;

погіршення умов росту та розвитку рослинного світу;

міграція небезпечних речовин в гідросферу;

накопичення небезпечних речовин в біологічних ланцюгах живлення.

В свою чергу, забруднення літосфери впливає й на людину в результаті чого це приводить до споживання забруднених харчових продуктів, збільшення алергічних хвороб, до виникнення непрямих наслідків через вплив на біо-, гідро- та атмосферу.

У навколишньому середовищі відбувається взаємодія та трансформація забруднень, що в свою чергу веде до цілого ряду вторинних явищ: смогів, кислотних дощів, зменшення родючості ґрунтів, пилових бур, зсувів, руйнування різноманітних об’єктів і т.д..

Розглянемо більш детально цей процес.

Оксиди сірки і азоту, що викидаються в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і автомобільних двигунів, сполучаються з атмосферною вологою й утворюють дрібні крапельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами. Ці дощі вкрай шкідливі для навколишнього середовища:

знижується врожайність більшості сільськогосподарських культур внаслідок ушкодження листя кислотами;

вимиваються з ґрунту кальцій, калій і магній, що викликає деградацію флори і фауни;

гинуть ліси (особливо чутливі до кислотних дощів кедр, бук і тис);

отруюється вода озер і ставків, гине риба і зникають комахи;

щезають водоплаваючі птахи й тварини, що харчуються комахами;

гинуть ліси у гірських районах (таких, як Карпати), що викликає гірські зсуви й селеві потоки;

прискорюється руйнування пам’ятників архітектури й житлових будинків, особливо тих, що оздоблені мармуром і вапняком( так у Лондоні постраждало Вестмінстерське абатство, фортеця Тауер, знаменитий Акрополь в Греції за останні 30-40 років постраждав більше, ніж за весь багатовіковий період);

збільшується кількість захворювань людей ( подразнення очей, хвороби дихальних шляхів).

Зрозуміти природу екологічної кризи в цілому й в окремих її проявах та зробити висновки з допущених прорахунків розвитку, скоригувати розвиток економіки, політики та культури - ось основні задачі, які мають вирішувати люди всієї планети. У протилежному випадку екологічна криза переросте в незворотну екологічну катастрофу з повним руйнуванням біосфери.

Основні напрями державної політики щодо забезпечення техногенно-екологічної безпеки України базуються на затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. за № 188/98-ВР «Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (далі – Основні напрями), розроблених відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження її генофонду є обов'язком держави.

В Основних напрямах теперішня екологічна ситуація в Україні характеризується як кризова, яка сформувалась через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу країни, що призвело до структурних деформацій галузей економіки. Перевага надавалась розвитку сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Крім того, економіці України притаманна висока питома вага ресурсо- та енергомістких технологій, що забезпечувало «випуск» великої кількості відходів, які, як правило, не очищувались і не утилізувались, а складувались на звалищах, в териконах, хвостосховищах тощо. Це було можливим через відсутність ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони навколишнього природного середовища.

Резюме

• Індустріальний шлях розвитку, який сьогодні проходить більшість країн світу й який базується на прогресуючому використанні природних ресурсів, веде у глухий кут. Якщо людство хоче мати майбутнє, воно мусить відмовитися від сучасних промислових технологій, хай навіть і найпередовіших, і забезпечених суперсучасними методами очищення. Для подальшого нарощування промислових потужностей та обсягів виробництва Земля вже надто мала.

• . За прогнозами спеціалістів, до 2025 р. кількість відходів зросте в 4–5 разів, а вартість їх переробки та зберігання – у 2–3 рази. Тому утилізація відходів стала глобальною екологічною проблемою.

• Розвиток глобальної екологічної кризи на Землі пов’язаний з демографічним вибухом та наслідками НТР та НТП.

• Найбільшою ганьбою людської цивілізації є війни. Вчені підрахували, що за останні 6 тис. років люди жили в мирі лише 292 роки. Вони «звикли» до воєн і досі ще не дуже глибоко усвідомили, що в сучасній світовій війні, якщо її розпалять, переможців не буде.

• Зрозуміти природу екологічної кризи в цілому й в окремих її проявах та зробити висновки з допущених прорахунків розвитку, скоригувати розвиток економіки, політики та культури - ось основні задачі, які мають вирішувати люди всієї планети. У протилежному випадку екологічна криза переросте в незворотну екологічну катастрофу з повним руйнуванням біосфери.