Розділ 1

МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЇ

1. Комунікація як об’єкт дослідження

Ми живемо в світі комунікації. 70 % свого часу людина витрачає на комунікацію. Без ефективного ведення комунікації зупинилося б багато виробничих процесів. З якими головними характеристиками комунікації ми зустрічаємося?

Комунікація може бути вербальною або невербальною. Вербальна комунікація - це наше звичне використання мови. До невербальної належать міміка, жест, поза, тип одягу (наприклад, якщо людина йде виступати на вечір ветеранів, щоб її краще сприймали, вона одяг­неться інакше, ніж на зустріч з молоддю), зачіска тощо, а також інтонація, тембр голосу та ін. Так, у США низький голос був ознакою мужності, тож багато людей зірвали собі голос, намагаючись зробити його більш низьким. Сюди віднесемо імітацію голосів видатних людей, популярних співаків або акторів. А першою зімітувала голос Баба-Яга, котра хотіла розмовляти як Телесикова мама.

Людина краще керує вербальною інформацією, часто залишаючи поза увагою комунікацію невербальну. Й цим видає себе. Бо сам тембр голосу може видати, чи говорить людина правду, чи ні. У переговорах за допомогою невербальної інформації можна дізнатися, до якої межі може дійти супротивник, і потім використати цю інформацію у продовженні переговорів.

Вербальна комунікація має більш системний, більш структурований характер. Не такою чіткою є невербальна комунікація, але й вона несе в собі достатньо інформації.

Комунікація може бути усною, письмовою або друкованою. Усна комунікація дає можливість швидкого реагування обох сторін, передає всі нюанси розмови. Тому, наприклад, допит для слідчого цікавіший

с7

в усній формі. Письмової комунікації від людини вимагають, наприклад, державні установи. Ми розписуємося, пишемо, підписуємося, таким чином фіксуючи, що саме ми написали той чи інший документ. А як було в минулому, коли не було писемності? Тоді роль усного слова була набагато сильнішою, слово було вагомішим. Важко уявити обставини, за яких людина мала змогу його порушити. А щоб ще більше ускладнити цей процес, у ньому брали участь свідки. Продаж землі - і свідки запам'ятовують, що саме так це й було. А щоб сила слова була сильнішою, використовували грудку землі. Або інколи свідкам дерли вуха. Сьогодні свідки залишилися з нами, наприклад, у ситуації весільної церемонії.

Друковану комунікацію, на додаток до писемної, запропонував відокремлювати представник Празької лінгвістичної школи Й.Вахек. Справді, збільшуючи кількість адресатів, ми вже не можемо передавати детально особливості адресанта, того, хто пише, ми уніфікуємо письмо, роблячи його друком. Але в ситуації поздоровлення ми радше використаємо листівку з текстом, написаним власноручно.

До усної комунікації звертались у минулому представники владних структур, щоб не залишалося можливих матеріальних свідків подій. Так, розстріл У Новочеркаську був здійснений за усним наказом. Або коли стався інцидент з кораблями США у берегів Криму 1988 p., теж не могли знайти письмових наказів, аж доки М.Горбачов не "пригадав", що було відповідне рішення Політбюро 1986 p., коли відбувся перший такий інцидент.

Комунікація може бути формальною або неформальною. До першої належать офіційні ситуації, які набагато сильніше контролюються тими, хто бере в них участь. Неформальні ситуації відображають невимушений характер розмови. З іншого боку, у цьому випадку ми користуємося не заздалегідь підготовленими текстами, а самі їх породжуємо. І той, і другий варіант є досить поширеними у людському спілкуванні.

Ми можемо побудувати класифікацію, йдучи іншим шляхом, за кількістю співрозмовників:

1 - внутрішня комунікація, коли людина розмовляє з собою наодинці;

2 - міжлюдська комунікація;

3-5 - комунікація в малих групах;

20-30 і більше - публічна комунікація. Наприклад, виступ перед

с 8

аудиторією. Тут уже є функціональний підрозділ:

- активний промовець і пасивна аудиторія;

- 100 і більше-організаційна комунікація. Коли люди працюють в одній організації, вони пов'язані багатьма комунікаційними ситуаціями, які загалом і формують клімат фірми, заводу тощо. Тут з'являється ієрархічна комунікація: від вищих до нижчих. Може виникнути роз­ходження між формальним (тобто призначеним) та дійсним лідерами.

- 1000 і більше - масова комунікація, яка включає до себе газети, журнали, телебачення, радіо.

Це все різновиди комунікації в межах однієї мови та однієї культури, але оскільки в світі існує близько 3500 мов, то, стаючи співрозмовниками навіть англійською, латиноамериканець та європеєць можуть відчути конфліктність своєї поведінки, бо вони звикли розмовляти на різній відстані один від одного. Тому тут ми можемо виділити такі різновиди комунікації, як міжнародна та міжкультурна, оволодіння якими теж вимагає особливих навичок.

Отже, комунікація - це складний процес, кожна модель може взяти з нього якісь свої особливості. Дж.Фіске взагалі поділяє всі теорії (моделі) комунікації на два класи¹. В одному випадку комунікація розглядається як передача повідомлень, завданням є якомога точніше передати сигнал від джерела до одержувача. Відповідно роль цього адресата є досить пасивною, він може отримати лише те, що передав йому адресант. У випадку другої школи, комунікація розглядається як виробництво та обмін значеннями. Тут вивчаються тексти та культури. Повідомлення у цьому випадку буде не просто передаватися в незмінному вигляді, а радше породжуватиметься з отриманого самим адресатом досить активно. Ми, у свою чергу, можемо назвати це фізичними або гуманітарними моделями.

Ще з початку XX ст. виникла суперечка з приводу відмінностей між природничими та гуманітарними науками. Російський філософ С.Л.Франк писав, що дослідник мурашника не є частиною мурашника, а дослідник громадських процесів є сам частиною цих процесів. Тобто коли біолог вивчає клітини, він як суб'єкт відокремлений від клітини-об'єкта. У випадку мови суб'єкт та об'єкт злиті разом. Додайте до

С 9

цього ще й таке спостереження: гуманітарний дослідник може працювати, охопивши 100 % своїх об'єктів, наприклад, дослідник творчості Т.Шевченка може спиратися на всі його твори. Натомість неможливо уявити біолога, котрий вивчив би всі існуючі клітини. Отже, вчені дійшли висновку, що є суттєві відмінності між природничими та гуманітарними науками. 1 в майбутньому на нас чекає створення якогось варіанта "гуманітарної математики", яка була б здатна описувати явища, пов'язані із свідомістю. Й сьогодні вже почали з'являтися відповідні праці.

1.2 Модель Якобсона

Роман Якобсон як дослідник починав у Росії, потім емігрував до Чехословаччини й згодом - до США. 1960 р. він виокремив шість найважливіших чинників комунікації :

Контекст Повідомлення

Адресант ———————————- Адресант

Контакт

Код

Рис. 1

Чинники комунікації (модель Якобсона)

В ідеальній ситуації комунікації спрацьовують усі шість чинників. Реальна комунікація може виносити на перше місце якийсь один з них, водночас не втрачаючи решту. У такому випадку Р.Якобсон наголошує на шести можливих функціях комунікації.

Емотивна (при спиранні на адресанта) - це всі варіанти вираження свого "Я". К.Станіславський пропонував акторові вимовити фразу "Сьогодні ввечері" за допомогою сорока різних

С.10

інтонацій, і аудиторія могла дешифрувати всі ці інтонації. Це могли бути, наприклад, запрошення, заперечення, погроза та інші. Любовна лірика, на відміну від новин на газетних шпальтах, несе в собі велику кількість особистої інформації. У спогадах М.Джиласа згадується, як Й.Сталін сказав про лірику К.М.Симонова: її треба видати у двох примірниках - один для неї, другий для нього.

Референтна (денотативна) - при підкресленні контексту. Йдеться про той об'єкт, про який ми говоримо.

Конативпа (при спиранні на адресата) - це може бути наказ, клична форма; сюди ж віднесемо ефективність того чи іншого повідомлення.

Поетична (при спиранні на повідомлення) - це той випадок, коли важить: форма спершу, а зміст - потім. У наших хатніх розмовах, навпаки, на першому місці зміст, а вже потім форма.

Металінгвістична (при спиранні на код) - це вихід за межі бесіди при користуванні знайомими словами, коли ми запитуємо: "А що значить це слово?". Потім, відповідаючи, ми теж говоримо не так, як завжди, бо, описуючи, ми вводимо його в словник.

Фатична (при спиранні на контакт) - це функція підтримання контакту, коли важливо не те, що саме ти говориш, а те, щоби контакт не перервався. Сюди належать такі "жанри", як розмови про погоду, розмови за святковим столом. Тут головне - не нова інформація, а наявність контакту, тобто соціальність співрозмовників.

Усі ці функції разом несе кожний комунікативний акт, але подекуди одна з них виводить уперед, і тоді це буде або вишукана поезія, або військовий наказ, або "погодні" розмови.

С.11

1.3. Модель Шенона-Вівера

Один з фундаторів математичної теорії інформації В.Вівер 1949 р. запропонував свою модель. Вона мала такий вигляд:

Отриманий

сигнал

Джерело Передавач Сигнал Канал Одержувач Місце

Інформації призначення

Джерело шуму

Рис. 2

Модель комунікації К.Шеннона-В.Вівера

Тут цікавим елементом є включення "заважаючих" ефектів у вигляді "джерела шуму". К.Шеннон написав, що англійська мова, приміром, має передбачуваність десь на 50 %. Тобто половину літер чи слів можна зняти, й ми все одно зможемо зрозуміти, що саме було сказано. Навіщо мати такий надлишок? Справа в тому, що у нормальній обстановці ми можемо бути неуважними, нам може заважати якийсь звук, ми просто можемо не дочути, що саме нам говорять. І ось тут нас влаштовує велика передбачуваність мови. Досить передбачуваними для нас є такі людські дії, як поховання, традиційні збори, пісня має приспів. Взагалі фольклорні тексти мали великий відсоток передбачуваного матеріалу, що полегшувало їх розповсюдження в ситуації, де не було писемності.

С.12