46. Зовнішній борг країни та проблема його обслуговування.

Незважаючи на значні іноземні запозичення, на сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні вітчизняні підприємці і надалі потребують обсягу зовнішнього фінансування. Проте, інтенсивне залучення іноземних кредитів у різноманітних формах і на різних умовах, закономірно веде до утворення зовнішнього державного боргу.

Зовнішні позики дозволяють країні дозволяють країні інвестувати і споживати більше ніж виробляє її економіка. Разом з тим,коли країна залучає іноземні кредити вона повинна сплачувати й відсотки за заборгованістю.

Обсяг залучення іноземних позик визначається:

1. Тим, скільки країна може ефективно поглинути, тобто так що прибуток від інвестиційних кредитів перевищував вартість залучення капіталу;

2. Тим, який обсяг боргу країна може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Нераціональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов’язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики, а тому виникає потреба в ефективному управлінні та обслуговуванні зовнішнього боргу.

Управління зовнішньою заборгованістю поділяється на три стадії:

• Залучення фінансування;

• Розміщення (використання);

• Погашення боргу.

Система управління зовнішньою заборгованістю повинна включати такі елементи:

• Аналіз кредитоспроможності (можливості країни позичати кошти);

• Оцінка платоспроможності (здатність обслуговувати борг);

• Контроль рівня зовнішньої заборгованості;

• Контроль за складом зовнішнього боргу.

Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн кредиторів, а відтак виникає боргова криза вихід з якої передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Методи зменшення зовнішньої заборгованості:

1. Реструктуризація боргу (перегляд умов обслуговування боргу, можливість часткового анулювання заборгованості, зменшення відсотків, продовження терміну кредитування);

2. Капіталізація заборгованості (обмін зовнішнього боргу на акції компаній країни боржника з обумовленою знижкою);

3. Конверсія «борг-борг» (заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями).

47. Сутність та види ризиків в ік

Ризик в інвестиційній діяльності – це ризики зниження дохідності, прямих фінансових втрат або втраченої вигоди, що виникають в інвестиційних операціях у зв’язку із високим рівнем невизначеності та впливом на них багатьох випадкових факторів.

Ризики поділяються на такі групи за рівнем ієрархії та масштабами впливу:

1. Групи ризиків країни – виникають від соц., ек. та політичної діяльності країни;

2. Група заг.-ек. Ризиків – виникають внаслідок погіршення ек. ситуації в середині країни;

3. Галузеві ризики – виникають під впливом несприятливих тенденцій розвитку галузі, зменшення її фін-ня, нерентабельності під-в даної галузі;

4. Ризики окремого суб’єкта – пов’язані із фін., виробн. діяльністю під-ва, а також його ринкових позицій.

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, при інвестиційному кредитуванні може бути визначеним як невпевненість кредитора у спроможності боржника виконати свої зобов’язання за умовами кредитної угоди.

Кредитні ризики виникають через:

1. Помилки банку під час розгляду кредитної заявки, а також розробки умов кредитної угоди;

2. Нераціональність у поведінці позичальника;

3. Неефективність самого проекту;

4. Нездатність банку збалансувати грошові потоки у зв’язку із непередбачуваними подіями в діловому економічному оточенні позичальника;

5. Проблеми із оцінкою вартості та якості об’єкту застави;

6. Погіршення становища позичальника та виникнення кризи ділової репутації.

Відсотковий ризик зумовлений тим, що середня вартість залучених коштів банку (депозитів і взятих у борг грошей) може протягом дії строку кредиту перевищити середню відсоткову ставку за кредит.

Відсотковий ризик обумовлений і невизначеністю майбутньої динаміки рівня відсотків на кредити під інвестиційні проекти. Він виникає тоді, коли не збігаються терміни повернення наданих та залучених коштів або коли ставки за активними та пасивними операціями встановлюються різними способами (фіксовані ставки проти перемінних чи навпаки).