44. Укр.Землі під владою Речі Посполитої(кінець 17-сер.18ст) див. Вище.

На Правобережжі, де спалахнули найбільші гайдамацькі повстання, польська шляхта провадила так звану "нову колонізацію". Справа в тому, що війна між Росією і Туреччиною спричинилася до втрати Петром І Правобережжя. Відступаючи, російські війська зганяли населення на лівий берег Дніпра, а міста руйнували. У 1714 р. обезлюдненні землі за польсько-турецьким договором відійшли до Речі Посполитої."Нова колонізація" сприяла швидкому заселенню краю селянами Волині, Полісся, Галичини, оскільки шляхта, заохочуючи переселення всіх бажаючих, обіцяла звільнення від повинностей і навіть допомогу в облаштуванні господарства. Однак "свободи" від повинностей минали через 15-20 років, після чого пани знову стали вимагати від селян панщини та виконання повинностей.Крім того, на Правобережжі відновилися утиски православних з боку католицької церкви та уніатів. Ліквідовувались православні парафії, переслідувалось духовенство, нижчі верстви якого навіть примушували відбувати панщину разом з селянами.Протест проти польсько-шляхетського гніту на Правобережжі набрав форми гайдамаччини.

45. Повстання на правобережжі та Зх.Україні: коліївщина, опришки.

Протест проти польсько-шляхетського гніту на Правобережжі набрав форми гайдамаччини. Гайдамаками поляки називали селян, котрі втікали від кріпацтва в ліси, байраки, балки та інші сховища і здійснювали звідти грабіжницькі набіги на шляхетські маєтки. З 30-х років, коли Запорозька Січ відмовилась від турецько-татарського підданства і наблизилась до кордонів польського Правобережжя, гайдамаки знаходять на Січі могутню підтримку. Запорожці не тільки переховували у себе гайдамаків, а часто самі очолювали! гайдамацькі загони.Перші масові гайдамацькі виступи відбулися в 1734-1738 рр., а також у 1750 р. Проте найбільшого розмаху набуло гайдамацьке повстання 1768 р. відоме під назвою Коліївщина. Коліївщина була останнім великим повстанням на Правобережжі. Після того, як російське самодержавство відкрито стало на бік польської шляхти у боротьбі проти повсталих, надії селянства на своє визволення згасли. До того ж ліквідація Запорозької Січі у 1775 р. позбавила селян надійної бази, що давала притулок і підтримку. На Прикарпатті з 1738-го до 1745 року рух опришків очолював Олекса  Довбуш. Опришки нападали на польську шляхту і ділили панське майно. Після загибелі Довбуша рух опришків продовжувався на чолі з його послідовниками Василем Баюраком, Іваном Бойчуком та ін. Повністю придушити його поляки не могли, оскільки опришки спритно ховалися у Карпатах серед високих гір і густих лісів, а в разі необхідності могли переходити за кордон до Молдавії чи Угорщини. Лише після приєднання Галичини до Австрійської імперії цей рух став поступово згасати.

46. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні у пер. Пол.. 19 ст. Початок промислового перевороту.

Розвиток товарно-грошових відносин приводив до зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Наприклад, південь України спеціалізувався на вирощуванні пшениці, а також на тонкорунному вівчарстві. Правобережжя - на вирощуванні цукрового буряка.Внаслідок товаризації сільського господарства йшов процес розшарування поміщицьких господарств. Великі поміщицькі господарства Правобережжя і Півдня, як правило, найкраще пристосовувались до ринку, в той час як дрібні та середні в значній мірі зберігали натуральний характер. Криза кріпосницької системи господарювання проявлялась також в Інтенсивному руйнуванні селянських господарств. Прагнучи до більш високих прибутків, поміщики скорочували надільну землю, якою користувались селяни,  і намагалися примусити їх більше часу працювати на панщині. Панщина охопила до 90 відсотків селянських дворів. Крім того, досить часто селян злі позбавляли надільної землі і переводили на так звану місячину. Вони повинні були працювати виключно на панській землі і постійно жити на кому дворі. В промисловості на початку XIX ст. неподільно панувала кріпосницька мануфактура: частково це були державні підприємства, а більшість становили поміщицькі мануфактури з відсталою технікою і технологією. У 20-х роках на Правобережжі широкого розгалуження набуває цукроварна промисловість, яка теж стає за своїм характером переважно кріпосницькою.Проте вже у 30-х роках XIX ст. в промисловості починається технічний переворот, який веде до утвердження фабрично-заводського виробництва. В цих умовах кріпосницька мануфактура виявляється нездатною  використовувати вдосконалену техніку і технологію виробництва. Підневільна праця кріпосних селян була непродуктивною. Фабрики і заводи з машинною  технікою і вільнонайманою працею, ефективність виробництва на яких була вищою в кілька разів, швидко витісняють мануфактури з традиційних галузей промисловості.На середину XIX ст. фабрично-заводське виробництво утверджується в металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій та інших галузях. Свої позиції, хоча й дещо ослаблені, кріпосним мануфактурам вдалося зберегти в цукроварній та горілчаній промисловості. Отже, на середину XIX ст. феодально-кріпосницька система господарювання перебувала в глибокій кризі. Товарно-грошові відносини, які охоплюють всі сфери життя, капіталістичне підприємництво, що набирає сили, одночасно з промисловим переворотом руйнують старі соціально-економічні відносини.