30.Зборівський мирний договір. Створення нової Української держави.

Військові дії 1649 р. завершились політичним компромісом у вигляді Зборівського договору. Цей договір юридичне закріплював існування в межах Речі Посполитої лише автономної козацької області, до якої входили три воєводства: Київське, Брацлавське І Чернігівське. На цю територію заборонялося вступати польському війську. Православна церква урівнювалась в правах з католицькою, проголошувалось скасування унії, єзуїтські школи ліквідувалися. Чисельність війська Запорозького встановлювалась у 40 тис. Спираючись на нього, гетьман фактично здійснювала управління наданою територією, хоча формально тут мала відновитися влада королівської адміністрації і повернутися у свої маєтки польські пани. Поляки також фактично не виконали умови договору про амністію учасників повстання і про надання православному митрополитові місця в польському сенаті. Як підкреслює історик Н.Полонська-Василенко, Зборівський договір був паперовий і не мав реальної сили¹. Проте перемир'я з Польщею Хмельницький використав для зміцнення української державності. В 1649 р. вся підвладна йому територія була поділена на 16 полків (9 правобережних і 7 лівобережних), які, в свою чергу, ділились н 272 сотні. У 1650 р. полків було вже 20. Могутня влада сконцентрувалася в руках гетьмана, її підсилював величезний авторитет Хмельницького. Він очолював адміністрацію, військо фінансову і судову систему, скликав ради, видавав нормативні акти –  універсали, вів дипломатичні переговори. Генеральна старшина, яка була спочатку лише військовим штабом гетьмана, в нових обставинах перетворилася на урядових міністрів. Хмельницький проводив фактично незалежну зовнішню політику, переговори з Туреччиною, Кримом, Росією, активно втручався в молдавські справи. В Україні почала складатися своєрідна правова система. Зберігався Литовський статут, Магдебурзьке право, які діяли з польських часів. Але з'явились і нові правові акти - гетьманські універсали, зростало значення козацького, так званого "звичаєвого", права. Слід підкреслити також, що в результаті визвольної війни було фактично ліквідоване велике і середнє феодальне землеволодіння на більшості українських земель (за винятком православних монастирів). Основна частина володінь шляхти перейшла до скарбу війська Запорозького. Українське селянство шляхом так званої "займанщини" захопило багато земель, які перейшли тепер у його користування. Хоч тепер селяни повинні були платити податки і виконувати на користь державі різні повинності, їх становище і поліпшилось. Вони були особисто вільними, могли вступити до козацького стану, передавати володіння землею і угіддями в спадщину.

31.Битва під Берестечком. Білоцерківський мирний договір.

Військові дії відновилися 1651 р., коли навесні гетьман Калиновський напав на полк Данила Нечая в містечку Красне. Прославлений полковник брацлавський Нечай загинув у нерівній боротьбі, і Калиновський спробував заволодіти Вінницею. Але полковник Іван Богун відбив польський наступ.Головні сили обох сторін зійшлися в червні 1651 р. під Берестечком на Волині у вирішальній битві. Чисельність обох армій була приблизно однаковою: близько 150 тис. з польського боку і 100 тис. козаків, яких підтримувало 50 тис. татар. Але у вирішальний момент татари не витримали шквального вогню польської артилерії і залишили лівий фланг. Хмельницький хотів їх повернути, проте був захоплений ханом, і козацьке військо залишилось без головнокомандувача. Командування взяв на себе Іван Богун, який вивів козаків з-під навальних польських ударів. Втрати повстанців були значними. Але Хмельницький, повернувшись з татарського полону, не вважав становище безнадійним. Під Білою Церквою він почав формувати нову козацьку армію. Хмельницький розумів, що перевага сил була на боці противника. З табору на ріці Узин він звертається до Потоцького з пропозицією укласти перемир’я. Переговори йшли надзвичайно напружено і навіть були перервані, що призвело до кількаденних боїв під Білою Церквою. Нарешті, 18 вересня 1651 р., був укладений Білоцерківський мирний договір. Ударом по щойно народженій українській державності був Білоцерківський договір з поляками 1651 р., який Хмельницький змушений був підписати в складній обстановці. За його умовами Запорозьке військо обмежувалось 20-тисячним реєстром і мало перебувати лише в Київському воєводстві на державних землях, так званих "королівщинах", а не в шляхетських володіннях. Шляхта мала право вільно повертатися у свої маєтки. Гетьманові заборонялися переговори з іноземними державами, він повинен був розірвати союз із Кримом.

32.Богдан Хмельницький – видатний політик і полководець, творець Української козацької держави. (див. 28-31)

Важливе значення мало уміле керівництво повстанням з боку Богдана Хмельницького. Талант видатного політичного діяча поєднувався в ньому  із неабиякими полководськими здібностями. Навколо Хмельницького об'єдналися всі здатні до опору сили українського народу.

33. Переяславсько-Московська угода 1654 року та її оцінка в історичній л-рі.

Ускладнення геополітичної ситуації в регіоні, воєнні невдачі визначили проросійський вектор зовнішньої політики Богдана Хмельницького. Ще починаючи з 1648 р., гетьман неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти у антипольській боротьбі. Російський цар після деяких вагань «в ім’я спасіння віри православної» погодився взяти Україну під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. 8 (18) січня 1654 р. козацька рада, зібрана в м. Переяслав, ухвалила рішення про прийняття протекції царя. У ході переговорів, що супроводжували Переяславську раду, було узгоджено принципові засади майбутнього договору – антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вільностей Війська Запорізького, та здійснено усний акт присяги. У березні 1654 року у Москві українська делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Московський договір був складений так неясно, що й досі історики сперечаються про характер встановлених ним відносин. Договір, або "Березневі статті", як його називають, передбачав: а) підтвердження прав і привілеїв військ Запорозького на маєтності; б) 60-тисячний козацький реєстр; в) збереження місцевої адміністрації, податкової і судової системи; г) право козацтва обирати гетьмана; д) право зносин гетьмана з іноземними державами, за винятком Польщі і Туреччини; е) невтручання царських воєвод у внутрішні справи України; є) збереження прав київського митрополита; й) похід російського війська на Смоленськ; і) зобов'язання обороняти Україну від татар.В ході переговорів виникли розходження в питаннях збору податків  і перебування на Україні російських воєвод. В результаті досягнутого компромісу сторони домовились про перебування двох воєвод у Києві та Чернігові, а також про те, що частина податків, яку збирає в Україні місцева адміністрація, направлятиметься в московську казну.Отже, договір, обмежуючи якоюсь мірою суверенітет України, гарантував їй збереження державності і давав конче необхідний на той момент військовий союз з Росією у боротьбі проти Польщі. Такі історики, як росіянин Венедикт Мякотін та українець Михайло Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючися в її внутрішні справи; українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу і т. д.