26. Козацько-селянські повстання України в кінці 16 – першй третині 17 ст

Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест українського населення і зумовили хвилю потужних повстань, які мали антифеодальний та національно-визвольний характер. Право козаків на землю і вільну господарську діяльність, самоврядування, свободу від кріпацтва, особливі привілеї (наприклад, податкові чи право винокуріння) зацікавлювали селян та міщан і спричиняли масове «покозачення» сільського і міського населення України. Масове покозачення стало формою народно-визвольного руху в Україні, визначило близькість інте¬ресів селян і козаків, що виявилося в майбутній спільній визвольній боротьбі. Найбільшими виступами кінця XVI ст. були повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593 рр.), Семерія Наливайка і Григорія Лободи (1594-1597 рр.). Усі вони переросли в масові повстанські рухи, придушені місцевою шляхтою або коронними військами. Новий сплеск народної боротьби пов’язаний з початком XVIІ ст. Польща вступила в смугу безперервних воєн і жодно¬го разу не обходилася без козацької допомоги. До козацьких походів приєднувалися селяни і міщани, а після закінчення військових дій оголошували себе козаками і відмовлялися підкорятися польській адмініс¬трації. Україна на початку XVIІ ст. вступила в новий період хвилювань і бродіння. На її території з’явилися каральні експедиції коронного гетьмана Станіслава Конецьпольського. У відповідь на ігнорування інтересів козацтва, посилення соціального і релігійного гноблення у 20-30-х рр. XVII ст. прокотилася хвиля повстань, організаційною і бойовою силою яких було козацтво. Найбільш ма¬совими були повстання, очолювані Марком Жмайлом (1625 р.), Тарасом Федоровичем (Трясилом) (1630 р.), Іваном Сулимою (1635 р.), Павлом Бутом (Павлюком), Якимом Острянином (Остряницею), Дмитром Гунею і Скиданом (1637-1638 рр.). В останньому виступі чітко була визначена мета боротьби: звільнити Україну від гніту Речі Посполитої, ліквідувати національно-релігійне гноблення. Закінчилося повстання поразкою. Козаки присягли не піднімати повстань і бути покірними владі Речі Посполи¬тої. Була прийнята «Ординація Війська Запорозького». Цей документ польської влади обмежував чисельність реєстру 6 тисячами, відміняв виборність старшини, забороняв зайняття козацьких посад нешляхтичам, вимагав відмовитися від несанкціонованих польськими властями збройних виступів проти татар і турків тощо. Протягом 10 років – з 1638 р. по 1648 р. в Україні не відбулося жодного народного виступу. Козаки тримали вірність даному слову. Поляки називали це десятиріччя Pax aurum – «золотим спокоєм». Однак це було затишшя перед бурею, яка визрівала в глибинах українського суспільства і увірвалася в історію у 1648 р. початком Визвольної війни під керівництцвом Богдана Хмельницького.

27. Становлення вищої освіти в Україні. Роль Києво-Могилянської академії.

Помітними були зрушення в освіті. Традиційні школи при церквах, де навчали найелементарнішим знанням та навичкам, вже не відповідають новим вимогам. У 70-х роках XVI ст. в Острозі Костянтин Острозький заснував шкс нового типу, відому під назвою Острозької академії. Тут вивчались переважно три мови - слов’яно-руська, грецька та латинська, а також риторика, діалектика, арифметика, астрономія, геометрія, музика. Ректором академії був Герасим Смотрицький, пізніше грек Кирило Лукаріс. Їх зусиллями до викладання академії залучаються відомі вчені Діонісій Палеолог, Ян Лятос, Іван Княгинецький, Никифор Парасхес, Кирило Москопул та ін. На початку XVII ст. провідну роль в українській освіті стала відігравати Київська братська школа. Ктитором (опікуном) школи був гетьман Сагайдачний, свою спадкову землю для школи дарувала багата киянка Єлизавета (Галшка)  Гулевичівна На чолі школи стояли видатні вчені й просвітителі Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін.У1632 р. Петро Могила об'єднав Київську братську школу з школою при Києво-Печерській лаврі. Так була відкрита Київська колегія - учбовий заклад, який наближався своїми основними засадами до вищої школи. Навколо колегії згуртувались визначні представники української інтелігенції того часу Й.Конанович-Горбацький, І.Гізель, С.Косів та ін. За організацією навчання Київська колегія практично не відрізнялась від польських та інших європейських академій. Вона мала свої філіали у Вінниці та Кременці. Однак, незважаючи на численні прохання Петра Могили, польський уряд так і не дарував колегії статусу академії. Перед смертю Могила заповідав колегії своє майно і цінності, серед них велику бібліотеку.