![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1.Індівідуально-типологічні особливості особистості. Дати їх характеристику
- •2.Поняття про учіння, научіння та навчаня.
- •3.Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •4.Проблеми психології вікового розвитку.
- •5.Психологія виховання та перевиховання підлітків.
- •6.Психологія виховного впливу на старшокласників
- •7.Розвиток, формування та становлення особистості
- •8.Психологія педагогічних здібностей
- •9.Поняття особистості. Теорії особистості
- •10.Фактори, що впливають на психічний розвиток підлітка
- •11.Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології
- •12.Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •13.Підлітковий вік називають "важким".
- •14.Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •15.Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі "учитель-учень"
- •16.Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •17.Здібності, інтереси та обдарованість школярів
- •18.Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •19.Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •20.Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна.Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •21.Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку.Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю.Криза трьох років
- •22.Загальна характеристикапсихології молодшого школяра. Труднощі засвоєння наукових понять
- •23.Новоутворення особистості молодшого школяра. Роль педагога у формуванні особистості дитини 7-10 років, її соціфльного статусу в класному колективі
- •24.Особистість учителя: традиційний та інноваційний підхід психологічних досліджень у цьому напрямку
- •25.Спілкування учнів середніх класів. Конфлікти у підлітковому віці.
- •26.Спілкування учнів та його своєрідність у віковому аспекті
- •27.Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •28.Соціальна психологія
- •29.Психіка та свідомість
- •30.Особливості, функції педагогічного спілкування
- •31.Проаналізуйте план роботи класного керівника
- •32.Методика застосування народної педагогіки у виховному процесі
- •33.Проаналізуйте досвід роботи вчителя-словесника щодо впровадження діалогічних форм роботи на уроці
- •34.Методика дослідження особистості учня
- •35.Наведіть приклади організації творчої діяльності учнів на уроках з вашої спеціальності
- •36.Визначте умови, що сприяють підвищенню авторитета педагога серед батьків та учнів
- •37.Визначте основні етапи педагогічного спілкування
- •38.Охарактеризуйте діяльність вчителя-предметника сучасної загальноосвітньої школи.
- •39.Предмет психології
- •40.Діяльність людини. Види діяльності. Структура діяльності
- •42.Увага. Теорії уваги. Види уваги. Функції та властивості уваги
- •43.Чуттєвий ступінь пізнання.Відчуття, його види.Закономірності відчуттів
- •44.Сприймання. Властивості сприймання.Види сприймання
- •45.Пам'ять.Теорії пам'яті. Види. Індивідупльні характеристики пам'яті
- •46.Процеси пам'яті та їх характеристика
- •47. Мислення
- •48.Уява
- •49.Мова та мовлення
- •50.Емоції та почуття
- •51.Воля
- •52.Вольова регуляція поведінки людини
- •53.Темперамент
- •54.Типи темпераменту
- •55.Характер
- •56.Здібності
- •57.Предмет педагогічної психології,її методи та структура.
43.Чуттєвий ступінь пізнання.Відчуття, його види.Закономірності відчуттів
Відчуття — відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ об'єктивного світу внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.
Через відчуття здійснюється безпосередній зв'язок свідомості із зовнішнім світом. їх особливості залежать не тільки від об'єктів, що впливають на органи чуття, а й від суб'єкта, що їх відчуває. Наприклад, зануривши палець у відро з водою, одна людина може стверджувати, що вода холодна, а інша — що тепла. У відчуттях відображаються також стани суб'єкта. Отже, відчуття — це суб'єктивні образи об'єктивного світу. Критерієм їх істинності є суспільна практика.
Людині постійно потрібно одержувати інформацію про навколишню дійсність, адже пристосування організму до середовища передбачає наявність інформаційного балансу між середовищем і організмом. Його порушення, що виявляється в інформаційному перевантаженні чи недовантаженні, нерідко призводить до серйозних функціональних розладів.
Види відчуттів.
Екстероцептивні відчуття (лат. exter — зовнішній і receptor — той, що сприймає) — відчуття, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла. До них належать зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикові та інші відчуття. За способом подразнення рецептора їх поділяють на контактні (дотикові, смакові й больові) й дистантні (зорові, слухові, нюхові).
Інтероцептивні відчуття (лат. interior — внутрішній і receptor — той, що сприймає) — відчуття, що мають рецептори, розміщені у внутрішніх органах (серці, шлунку, печінці тощо) і тканинах тіла та відображають їх стан. До них належать органічні відчуття (спраги, голоду, неспокою, напруження та ін.).
Пропріоцептивні відчуття (лат. proprius — власний і receptor — той, що сприймає) — відчуття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. їх рецептори розміщені в м'язах і суглобах. До них відносять кінестетичні і статичні відчуття.
До закономірностей відчуттів належать:
• пороги відчуттів;
• адаптація;
• сенсибілізація;
• взаємодія відчуттів: компенсація; синестезія.
Перша з означених закономірностей є психофізичною, тобто стосується відносин між психікою і фізичним світом; інші є психофізіологічними, тобто стосуються взаємодії психіки, і нервової системи людини.
Пороги відчуття поділяються на абсолютні та відносні (диференціальні, різнісні); абсолютні пороги бувають верхніми і нижніми. Всі види відчуттів виникають при впливі відповідних подразників. Однак щоб викликати відчуття, необхідно, щоб інтенсивність подразника була достатньою. Перехід від невідчутних стимулів до відчутних відбувається не поступово, а стрибками. Мінімальна чинність подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуттів. Подальше збільшення чинності подразників, що діють на рецептори, викликає або зникнення відчуття, або болюче відчуття (наприклад, гучний звук, яскравість, що засліплює очі). Верхнім абсолютним порогом називається максимальна чинність подразника, при якій ще зберігається адекватне діючому подразнику відчуття.
За величину абсолютного порогу приймається значення стимулу, приблизно відповідне 50% випадків виникнення і відсутності відчуттів. Нижній поріг дає кількісний вираз для відчуттів, що висловлюється зворотною залежністю: чим менше величина порогу, тим вище чуттєвість даного аналізатору.
Величина абсолютних порогів змінюється в залежності від різноманітних умов: характеру діяльності і віку людини, функціонального стану аналізатору, чинності і тривалості подразнення тощо.
Окрім величини абсолютних порогів, відчуття характеризуються також відносним (диференційним або різнісним) порогом. Це величина, на яку повинен бути змінений висхідний стимул, який вже викликає відчуття, щоб людина помітила, що він дійсно змінився. Для подразників середньої інтенсивності ця величина є постійною. Так, у відчутті тиску величина додатку, необхідного для одержання ледве помітної різниці, повинна завжди дорівнювати приблизно 1/30 вихідної ваги, для дії звуку 1/10, для дії світла 1/100.
Перейдемо до викладу психофізіологічних закономірностей відчуття.
Адаптація, або пристосування органу до тривалого впливу подразнику виражається в зміні чуттєвості - зниженні або підвищенні її. Розрізняють три різновиди цього явища:
• Повне зникнення відчуттів в процесі тривалого впливу подразника. Наприклад, чітке зникнення нюху, пов'язане з будь-яким тривало діючим запахом, в той час як чуттєвість до інших запахів зберігається
• Притуплення відчуття під впливом чинності сильного подразника. Наприклад, світлова адаптація, зв'язана з зниженням чутливості ока при інтенсивному світловому подразненні, коли з напівтемної кімнати попадаєш в яскраво освітлений простір
• Підвищення чуттєвості під впливом чинності слабкого подразника. Наприклад, для зорового аналізатора - це адаптація до темряви, а для слухового аналізатора - адаптація до тиші.
З адаптацією тісно пов'язане і явище контрасту, що відбивається в зміні чуттєвості під впливом, що передує подразнику (або супроводжує його). Так, дія контрасту загострює відчуття кислого після відчуття солодкого, відчуття холодного після гарячого та ін. Слід відзначити також властивість рецепторів затримувати відчуття, що висловлюється в більш-менш тривалій післядії подразнень. Завдяки цьому відбувається злиття окремих відчуттів в єдине ціле, як, наприклад, при сприйманні мелодії, кінокартини та інш.
Сенсибілізацією називають стійке підвищення чутливості певних органів чуття шляхом їх тренування. Сенсибілізація у її генезисі звично є пов'язаною із взаємодією відчуттів.
Взаємодією відчуттів називається зміна чуттєвості аналізатора під впливом подразнення інших аналізаторів.
Різноманітні види відчуттів характеризуються не тільки особливостями, але і загальними для них характеристиками. До них відносяться:
• модальність (якісна характеристика);
• інтенсивність, або сила (кількісна характеристика);
• тривалість (часова характеристика);
• локалізація (просторова характеристика).
Модальність як якісна характеристика відчуття, є головною у визначенні специфіки відчуттів. Вона залежить від особливостей і призначення рецептора та від специфічних особливостей подразника.
Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.
Тривалість відчуттів є їхньою часовою характеристикою, вона залежить від тривалості дії подразника та від інерції відчуття (відчуття виникає пізніше зустрічі рецептора з подразником і тримається довше).
У локалізації подразника в просторі велику роль відіграє взаємодія відчуттів. Просторовий аналіз, що здійснюється дистантними рецепторами (зоровий, слуховий, нюховий), дозволяє судити про розташування подразника в просторі як такому. Контактні відчуття (тактильні, болючі, смакові) співвідносяться з тієї частиною тіла, на яку впливає подразник.
Часова і просторова характеристики виступають передумовою для формування спроможності оцінки просторово-часових характеристик предметів і явищ у сприйманні.