3.Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики

Психологія навчання – розділ педагогічної психології, що займається вивченням формування пізнавальної діяльності. Основою психології навчання є думка про те, що врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів повинно здійснюватися з орієнтировкою на той рівень, який може бути ними досягнутий завтра. При цьому навчання представляє собою не лише передачу знань, а й формування мотивації й особистості. Центральне місце в проблематиці психології навчання займає вивчення процесу освоєння знань. Цей процес вивчається у тісному зв’язку з використанням знань на практиці. Навчання впливає на розумовий розвиток учнів, може прискорити проходження відповідних етапів цього розвитку або навіть змінити форму їх послідовності. В той же час результат і процес навчальної діяльності, в свою чергу, залежать від досягнутого учнями рівня розвитку і оволодіння ним прийомами розумової діяльності. Дослідження показали, що при правильній організації навчання вдається прискорити формування цінних якостей психічної діяльності, наприклад, розвинути вже у молодших школярів прості форми уваги й пам’яті тощо. Ефективність засвоєння знань залежить також від відношення учня до навчальної діяльності, від його мотивації.

Існує три теорії психології навчання:

1) теорія зв’язку навчання і когнітивного розвитку Л.С. Виготського (згідно цієї теорії дорослі (батьки, вчителі) є своєрідними посередниками між дітьми і «інструментами» культури. Найбільш відома теоретична концепція Виготського – зона найближчого розвитку, згідно якої пізнання є в основному соціальною діяльністю);

2) теорія навчальної діяльності В.В. Давидова (поняття про спільну навчальну діяльність є одним з основних у теорії Давидова. В його працях проводиться чітка межа між поняттями «уміння вчитися» і «навчання»: «навчаємими називають тих учнів, яких легко вчити, - «уміючими навчатися» називають тих, хто здатен вчити себе сам.»;

3) теорія інтеріоризації П.Я. Гальперина.(ним розроблена теорія формування дитячого інтелекту. Процес переносу зовнішньої дії на внутрішню відбувається, за П.Я. Гальпериним, поетапно, проходячи строго відповідні стадії. На кожному з етапів відбувається переробка заданої дії за рядом параметрів. Тобто повноцінна дія (дія більш високого інтелектуального рівня) не може скластися без певної основи).

Проблема навчання, виховання і розвитку завжди була і буде в центрі досліджень. ЇЇ рішення слугує фундаментом для дидактики і методики навчання і виховання. Так, наприклад, визнання головної ролі навчання в розвитку природних задатків містилася вже у працях основоположника педагогіки Я.А. Коменського. У вітчизняній педагогіці вона знайшла відображення у працях К.Д. Ушинського, П.П. Булонського, Л.С. Виготського та ін. На різних історичних етапах вона змінювалася.

4.Проблеми психології вікового розвитку.

У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохімічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди є певними епохами, ступенями, розвитку. Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї – виникнення новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.

Періодизація Виготського-Ельконіна:Пренатальний період- від зачаття до пологів,Натальний період – пологи,Період новонародженості – від народження до 2 місяців,Вік немовляти – від 2 місяців до 1 року,Ранній дитячий вік – від 1 до 3 років, Дошкільний вік – від 3 до 6\7 років,молодший дошкільний вік -4й рік,середній дошкільний вік -5й рік,старший шкільний вік – 6\7й рік,Молодший шкільний вік (зріле дитинство) – 1-4 класи (від 6\7 до 10\11 років),Дорослішання підлітковий (середній шкільний) вік – 4-8 класи ( 11-14 років) у дівчаток, 5-9 класи (12-15 років) у хлопчиків,рання юність (старший шкільний вік) – 10-11 класи (15\16 – 17\18 років),зріла юність – 18 – 20 років,Дорослість рання дорослість – 20-40 років,зріла дорослість – 40-60 років,Старість – після 60 років.

У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.

Педагогічна діяльність - це неперервне вирішення педагогічних задач. Розв'язати їх - це означає знайти адекватний до даної ситуації спосіб досягнення педагогічної цілі. Вирішення педагогічних задач проходить через ряд етапів: аналіз педагогічної ситуації; висунення гіпотез про можливі способи досягнення цілі; прогностична оцінка цих способів та вибір кращого; реалізація прийнятого рішення; аналіз досягнутого результату і зіставлення його із запланованим.

Учителеві іноді важко оцінити педагогічну ситуацію тому, що його діяльність часто регламентована визначеним часом, взаємостосунками між учителем і класом, матеріальним забезпеченням уроку, погодними умовами (під час занять на повітрі) та іншими чинниками.

Розв'язуючи педагогічні задачі вчитель накопичує досвід, який обумовлює його педагогічну майстерність.