- •1. Шляхи формування естетичної культури.
- •2. Національна доктрина розвитку освіти.
- •3. Індивідуальна та колективна робота класного керівника з батьками.
- •4. Етнопедагогіка
- •5. Сутність учнівського самоврядування.
- •7. Методи дослідження особистості учня та кл.Колективу
- •8. Моральне та правове виховання.
- •10. Характеристика дидактичних систем.
- •11. Державна тактика в підготовці педагогічних кадрів.
- •12. Організаційно-педагогічна робота класного керівника.
- •13. Дидактика. Стратегія розвитку освіти в україні.
- •16. Шляхи формування у школярів інтересу до навчання.
- •17. Учнівський колектив.
- •18.Фізчне виховання.
- •19. Методи науково-педагогічних досліджень
- •20. Система освіти в Україні
- •21. Трудове виховання.
- •22. Освітня, виховна та розвивальна функції навчання.
- •23.Нестандартні уроки.
- •24. Педагогіка як наука про освіту та виховання.Ф-ї, Сист. Пед. Наук.
- •25 . Організація і проведення педагогічних досліджень.Типи, етапи, методи
- •26. Загальна характеристика педагогічних досліджень. Педагогічна діяльність
- •27. Професійна діяльність і особистість педагога, його загальна культура.Складові майстерності.
- •28. Загальне уявлення про педагогіку як науку. Освіта як пед. Процес. Категоріальний апарат
- •29. Розвиток особистості як педагогічна проблема
- •30 . Сутність і структура процесу навчання. Закономірності, принципи їх класифікація
- •31.Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем
- •32 . Поняття змісту освіти. Джерела, фактори формув.,
- •33.Технологія організації виховного процесу. Сутність методів виховання та їх класиф.
- •35.Розвиток принципів виховання в історії педагогіки
- •38. Принципи навчання як категорія дидактики
- •39. Поняття про метод і прийом навчання.
- •40. Типологія і характеристика засобів навчання. Викор. Комп. У навчанні
- •41.Поняття про проблемне завдання і проблемну ситуацію. Типи, правила створ., етапи
- •42.Поняття про організаційні форми навчання. Історія, класно-урочна система
- •43. Урок – основна форма організації навчання в сучасній школі. Типологія і структура
- •44. Дидактичні вимоги до уроку. Підготовка учителя до уроку. Аналіз уроку
- •45.Позаурочні та позашкільні форми організації навчання.
- •46.Класифікація нестандартних уроків
- •47.Понятття про контроль навчання, функції
- •48.Критерії оцінювання знань учнів
- •49.Дидактичні тести, їх види.
- •50. Сімя як важливий інститут виховання особистості.
31.Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем
У сучасній Україні система освіти безперервно розвивається, і для неї характерне постійне відновлення й саморозвиток. Особливо могутній інноваційний процес охопив українську систему освіти в 1980 -1990-ті рр. Замість колишньої єдиної й однакової школи з'явилися гімназії, ліцеї, коледжі, школи різних профілів і напрямів. Середня освіта в Україні впродовж різних історичних епох і в XX ст. зокрема не мала постійного терміну і коливалася від 9-річної (1940 ~" 1950)>10-річної (1950 - 1967, 1997 ~ І991)і 11-річної до 12-річної. За кордоном також змінюються терміни здобування повної середньої освіти, і в різних країнах вони неоднакові. Середня освіта є обов'язковою для того, щоб продовжити здобувати освіту у вищому навчальному закладі.
Початковий рівень вищої освіти в Україні, як і в багатьох інших країнах, можна здобути у спеціалізованому коледжі. Повну вищу освіту людина здобуває тільки після успішного закінчення вищого навчального закладу. За законом "Про освіту", до вищих навчальних закладів в Україні зараховують інститут, академію й університет.
Освіта - це наука і мистецтво озброїти людей різного віку знаннями про труднощі і проблеми, з якими їм, імовірно, доведеться зіткнутися, та засобами подолання труднощів і розв'язання проблем. Вищого рівня професійної освіти — творчої майстерності — неможливо досягти без загальної гуманітарної освіти і без інноваційних підходів до розв'язання будь-яких проблем (соціально-економічних, виробничо-технологічних, економічних та ін.).
Освіту можна вважати спрямованою на інтереси особистості, якщо через неї можна розв'язувати такі завдання:
¦ гармонізувати стосунки людини з природою через засвоєння сучасної наукової картини світу;
¦ стимулювати інтелектуальний розвиток і збагачення мислення, творчість через засвоєння сучасних методів і засобів наукового пізнання;
¦ керуючись тим, що людина живе в суспільстві, домогтися її успішної соціалізації через занурення в наявну культуру, зокрема й техногенну, у комп'ютеризоване середовище;
¦ враховуючи, що сучасна людина живе в умовах насиченого активного інформаційного середовища, навчити її жити в його потоці, створити умови для безперервної освіти;
¦ зважаючи на інтегративні тенденції розвитку науки й техніки та потребу в новому рівні наукової грамотності, створити умови для здобуття широкої базової освіти, яка дасть змогу доволі швидко переходити до суміжних галузей професійної діяльності.
32 . Поняття змісту освіти. Джерела, фактори формув.,
Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.
Джерелами формування змісту шкільної освіти є культура або соціальний досвід. Але зміст соціального досвіду, тобто культура, взята в цілому, ще не визначає змісту освіти в школі. В соціальному досвіді або культурі необхідно знайти більш визначені джерела, які формують зміст шкільної освіти. Вони визначають фактори відбору матеріалу, принципи конструювання і побудови його у відповідну структуру. Таким фактором є наука, виробництво матеріальних і духовних благ, досвід суспільних відносин, духовні цінності, форми суспільної свідомості, види діяльності людини (практично-перетворююча, пізнавальна, комунікативна, ціннісно-орієнтаційна, художня).
Комплектування змісту освітнього матеріалу з перерахованих джерел здійснюється з урахуванням конкретно-історичних та психологічних вимог. У відповідності з цими вимогами зміст соціального досвіду піддається педагогічній переробці. Він відбирається з позицій його цінності і потрібності для забезпечення активної участі випускника школи в житті й для розв'язування завдань розвитку психічних властивостей і якостей дитячої особистості.
Нарешті, при формуванні змісту освіти враховуються вимоги індивідуального розвитку дітей, їх здібностей, обдарувань та інтересів. З цією метою у змісті загальної освіти передбачаються крім обов'язкових предметів і навчальні предмети для вільного вибору, до яких учні можуть проявити особливий інтерес. Такий підхід сприяє поглибленому розвитку професійних інтересів, нахилів учнів.
Серед факторів, які впливають на відбір і формування змісту шкільної освіти, є також: потреби суспільства в освічених людях, мета, яку суспільство висуває перед загальноосвітньою школою на тих чи інших етапах свого історичного розвитку, реальні можливості процесу навчання, а також потреба особистості в освіті.
Основою для відбору змісту шкільної освіти є загальні принципи, що визначають підхід до її конструювання, і критерії, які визначають конкретне наповнення змісту навчального матеріалу в навчальних дисциплінах.
Які ж принципи слугують основою побудови змісту освіти? Однозначної відповіді на це питання в педагогічній науці немає. Так, І.Лернер і М.Скаткін, формулюючи ряд принципів, вважають, що кожен із перерахованих ними принципів, а їх більше 10, повинен обумовлювати такий навчальний матеріал, такий зміст освіти, який максимально сприяв би забезпеченню досягнення мети і завдань, що висуваються перед загальноосвітньою школою. Вони визначили такі принципи формування змісту шкільної освіти:
— зміст освіти повинен передбачати основи всіх наук, що визначають сучасну природничо-наукову і соціальну картину світу.Під основами наук розуміють сукупність фундаментальних понять, законів, теорій і їх базових факторів, основних типів проблем науки, її методи;
— зміст освіти повинен передбачати освітнє значення;
— зміст освіти повинен передбачати оптимально доступну й економну логіку розгортання основних знань при викладенні інформації про теорії, процеси, їх механізми, принципи дії;
— в основах наук необхідно розкрити основні галузі практичного використання теоретичного знання;
— введення в зміст освіти методологічних знань, розкриття процесу та історії пізнання, руху ідей;
— зміст освіти повинен передбачати ознайомлення як з основними, так і невирішеними науковими й соціальними проблемами, важливими для суспільного і особистого розвитку в цілому;
— необхідно реалізувати міжпредметні зв'язки.
Б.Лихачов виділив: 1) загальнометодологічні принципи формування змісту середньої освіти і 2) спеціальні принципи формування змісту з галузей науки, мистецтва, праці, фізичного розвитку.
Загальнометодологічними принципами формування змісту загальної середньої освіти є:
— освітній характер навчального матеріалу;
— громадянська і гуманістична спрямованість змісту;
— зв'язок навчального матеріалу зі змінами в суспільстві;
— системотворчий характер навчального матеріалу;
— інтегрованість навчальних курсів;
— розвиваючий характер навчального матеріалу;
— взаємозв'язок і взаємообумовленість суміжних предметів;
— гуманітарно-етична спрямованість змісту освіти;
— естетичні аспекти змісту освіти.
Серед спеціальних принципів формування змісту шкільної освіти виділяються такі:
— принцип відповідності навчального матеріалу рівню розвитку сучасної науки;
— принцип політехнізму;
— принцип єдності і протилежності логіки науки і навчального предмету.
Принципи формування ідейного змісту і художньої форми:
— принцип єдності ідейного змісту і художньої форми;
— принцип гармонійного культурного розвитку особистості;
— принцип ідейної спільності і взаємозв'язку мистецтва;
— принцип врахування вікових особливостей.
Принципи праці і фізичного розвитку:
— принцип суспільно-економічної доцільності і необхідності дитячої праці, її включення в продуктивну діяльність;
— принцип зв'язку праці з наукою;
— принцип відповідності дитячої праці вимогам сучасних професій.
Варіативна складова змісту загальної середньої освіти формується загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів (вихованців). Варіативна складова створює передумови для відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей регіону, а головне — для диференціації, індивідуалізації, а в старшій школі — профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи. Значення варіативного компонента в змісті шкільної освіти поступово підвищується. У початковій школі на нього відводиться 8—10 відсотків навчального часу, в основній — 15—20, у старшій — до 35
Навчальні програми мають відповідати високому науковому рівню, передбачати виховний потенціал, генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій. У них не повинно бути надто ускладненого і другорядного матеріалу; їх призначення — реалізовувати міжпредметні зв´язки; ідеї взаємозв´язку науки, практики і виробництва, передбачати формування умінь і навичок учнів з кожного предмета.
Відповідно до навчальних програм розробляють підручники і навчальні посібники.
Підручник — книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної програмою і вимогами дидактики.
Підручник повинен забезпечувати науковість змісту навчального матеріалу, якість, точність, простоту і доступність викладу, чіткість у формулюванні визначень правил, законів, ідей. Він має бути написаний точною і доступною мовою, мати чітко розподілений навчальний матеріал за розділами і параграфами, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділення шрифтом важливого матеріалу. Не другорядним є і його художнє оформлення.
Структура підручника:
1. Тексти: основний, додатковий, пояснювальний.
2. Позатекстові компоненти: апарат організації процесу засвоєння змісту; запитання і завдання; інструктивні матеріали (пам´ятки, зразки розв´язування задач, прикладів); таблиці; написи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти, креслення та ін.); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).
За характером відображення дійсності тексти можуть бути емпіричними (відображати факти, явища, події, містити вправи, правила) і теоретичними (містити закономірності, теорії, методологічні знання). Більшість шкільних підручників містить тексти обох типів.
Технології освітнього процесу в школі
До традиційних джерел, таких як спеціалізована література, періодичні видання, семінари, додалися нові on-line джерела інформації, які з'явилися завдяки бурхливому розвитку комунікацій:
Сучасні технології суттєво вплинули і на підходи до проведення занять. Одними з найбільш ефективних методів навчання є case study та комп'ютерні симуляції (навчальні ділові ігри, побудовані на базі спеціального програмного забезпечення). Якщо case study — це метод навчання на основі аналізу реальної ситуації в бізнесі, то комп'ютерні симуляції є фактично динамічними кейсами, у яких ситуація не фіксується, а кожного разу моделюється викладачем.