- •1. Шляхи формування естетичної культури.
- •2. Національна доктрина розвитку освіти.
- •3. Індивідуальна та колективна робота класного керівника з батьками.
- •4. Етнопедагогіка
- •5. Сутність учнівського самоврядування.
- •7. Методи дослідження особистості учня та кл.Колективу
- •8. Моральне та правове виховання.
- •10. Характеристика дидактичних систем.
- •11. Державна тактика в підготовці педагогічних кадрів.
- •12. Організаційно-педагогічна робота класного керівника.
- •13. Дидактика. Стратегія розвитку освіти в україні.
- •16. Шляхи формування у школярів інтересу до навчання.
- •17. Учнівський колектив.
- •18.Фізчне виховання.
- •19. Методи науково-педагогічних досліджень
- •20. Система освіти в Україні
- •21. Трудове виховання.
- •22. Освітня, виховна та розвивальна функції навчання.
- •23.Нестандартні уроки.
- •24. Педагогіка як наука про освіту та виховання.Ф-ї, Сист. Пед. Наук.
- •25 . Організація і проведення педагогічних досліджень.Типи, етапи, методи
- •26. Загальна характеристика педагогічних досліджень. Педагогічна діяльність
- •27. Професійна діяльність і особистість педагога, його загальна культура.Складові майстерності.
- •28. Загальне уявлення про педагогіку як науку. Освіта як пед. Процес. Категоріальний апарат
- •29. Розвиток особистості як педагогічна проблема
- •30 . Сутність і структура процесу навчання. Закономірності, принципи їх класифікація
- •31.Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем
- •32 . Поняття змісту освіти. Джерела, фактори формув.,
- •33.Технологія організації виховного процесу. Сутність методів виховання та їх класиф.
- •35.Розвиток принципів виховання в історії педагогіки
- •38. Принципи навчання як категорія дидактики
- •39. Поняття про метод і прийом навчання.
- •40. Типологія і характеристика засобів навчання. Викор. Комп. У навчанні
- •41.Поняття про проблемне завдання і проблемну ситуацію. Типи, правила створ., етапи
- •42.Поняття про організаційні форми навчання. Історія, класно-урочна система
- •43. Урок – основна форма організації навчання в сучасній школі. Типологія і структура
- •44. Дидактичні вимоги до уроку. Підготовка учителя до уроку. Аналіз уроку
- •45.Позаурочні та позашкільні форми організації навчання.
- •46.Класифікація нестандартних уроків
- •47.Понятття про контроль навчання, функції
- •48.Критерії оцінювання знань учнів
- •49.Дидактичні тести, їх види.
- •50. Сімя як важливий інститут виховання особистості.
28. Загальне уявлення про педагогіку як науку. Освіта як пед. Процес. Категоріальний апарат
Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
Термін походить від грец. слів "раіб" ("раійоз") — дитя і "а£о" — веду, виховую, тобто "дітоводіння", "дітоводство". У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії "пайда-гогос" найчастіше були жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів.
Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки й розв'язання практичних завдань виховання зробив видатний український педагог А.Макаренко (1888—1939). Він розробив і втілив у практику принципи створення й педагогічного керівництва дитячим колективом, методику трудового виховання, виховання в дусі свідомої дисципліни. Чимало зробив Макаренко і для розвитку теорії сімейного виховання.
Видатний український педагог В. Сухомлинський (1918—1970) досліджував проблеми теорії та методики виховання дітей у школі й сім'ї, всебічного розвитку особистості учня, педагогічної майстерності. Його перу належать наукові й публіцистичні праці, в яких він ділиться власним досвідом, педагогічними роздумами.
У процесі становлення педагогіка структурно розвивалася як наука, що має свої закони та закономірності. Суть кожної науки виражено в законах. Тому теорія навчання і теорія виховання повинні бути системою закономірностей. Щоправда, педагогічні закономірності мають свої специфічні особливості,
Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.
Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями».
Категоріальний апарат педагогіки: педагогічна взаємодія
Будь-який процес є послідовна зміна одного стану іншим. У педагогічному процесі вона є результат педагогічної взаємодії. Саме тому педагогічна взаємодія становить сутнісну характеристику педагогічного процесу. Воно, на відміну від будь-якого іншого взаємодії, являє собою навмисний контакт (тривалий або тимчасовий) педагога і вихованців (вихованця), наслідком якого є взаємні зміни в їх поведінці, діяльності та відносинах.
Педагогічна взаємодія включає в себе в єдності педагогічний вплив, його активне сприйняття і засвоєння вихованцем і власну активність останнього, що виявляється у відповідних безпосередніх чи опосередкованих впливах на педагога і на самого себе (самовиховання). Поняття «педагогічна взаємодія» тому ширше, ніж педагогічний вплив, педагогічний вплив і навіть педагогічне ставлення, яке є наслідком самого взаємодії педагогів і виховуваних (Ю. К. Бабанський).
Таке розуміння педагогічної взаємодії дозволяє виділити в структурі як педагогічного процесу, так і педагогічної системи два найважливіших компонента - педагогів та вихованців, які виступають їх найбільш активними елементами. Активність учасників педагогічної взаємодії дозволяє говорити про них як про суб'єктів педагогічного процесу, що впливають на його перебіг і результати.
Підхід суперечить традиційному розумінню педагогічного процесу як спеціально організованого, цілеспрямованого, послідовного, планомірного і всебічного впливу на школяра з метою формування особистості з даними якостями. Традиційний підхід ототожнює педагогічний процес з діяльністю педагога, педагогічною діяльністю - особливим видом соціальної (професійної) діяльності, спрямованої на реалізацію цілей освіти: передачу від старших поколінь молодшим накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку та підготовку до виконання певних соціальних ролей в суспільстві. Такий підхід закріплює суб'єкт-об'єктні відносини в педагогічному процесі.